1.3 Загальний огляд Мізоцького кряжу.

Мізоцький кряж – горбиста височина в межиріччі Горині та Ікви, у південній частині Рівненської області, в межах Дубнівського, Здолбунівського (частково), Острозького районів. [фото 3]. Цей геоморфологічний район розташований у центрально-східній частині Рівненського лісостепу, на північ від Кременецьких гір і є найбільш підвищеною частиною території. Територіально відповідає Мізоцькомуприродному району, що простягається вздовж південного краю Волинської височини у вигляді вузької смуги зі сходу на захід, у субширотному напрямку, дещо південніше смт. Мізоч (звідси й назва кряжу) вздовж р. Свитеньки. Це гряда горбів. Геокоординати:

50^о 24^/ пн. ш. 25^о 50^/ сх. д.

50^о 25^/ пн. ш. 26^о 21^/ сх. д.

50^о 23^/ пн. ш. 25^о 49^/ сх. д.

50^о 20^/ пн. ш. 26^о 29^/ сх. д.

Щодо геоструктури, кряж відповідає Волино-подільській плиті з дуже складною блоковою будовою кристалічного фундаменту та значною неотектонічною активністю.

Довжина кряжу – 50 км., ширина – від 6 до 13 км. Площа – приблизно – 22,5 тис. га. Найвища вершина Мізоцького кряжу (342,6 м.) розташована на північно-східній околиці с. Гірники Дубенського району. Абсолютні позначки коливаються від 200 до 340 м.[20].

Пасмо підвищень Мізоцького кряжу простежується у вигляді вузької смуги через Іква-Горинське межиріччя вждовж південної окраїни Волинської височини. Вище підняте на північному заході й понижується на південний схід. З півночі вона обмежена досить крутим уступом,сильно розчленованими глибокими ярами. Крутий південний схил височини обривається до заболочених долин Чорної річки та р. Збитенька вздовж лінії Грядки – Соснівка – Будераж – Буща. Західна межа височини простежується вждовж правого борту долини Ікви від Дубно на Страклів Другий – Семидуби – Довге Поле – Михайлівку. Лише на сході Мізоцька височина не має чітких орографічних меж і поступово переходить у лівий схил долини Горинь, зливаючись на північному сході з Рівненським плато.

Розділ 2: Геологічна будова.

2.1 Основні риси тектоніки.

Рівненська область розташована на західній окраїні Східноєвропейської платформи, у межах трьох елементів – Українського щита та його західного схилу (Волино–Подільської плити), а західна її частина захоплює східне крило Львівського прогину. На північному сході область займає крайову зону Прип’ятського прогину.

Геологічне середовище – верхня частина літосфери і підземної гідросфери, які активно взаємодіють з елементами ландшафту і включені в сферу техногенної дії. У геологічному середовищі накопичуюються й мігрують забруднюючі речовини, для яких воно виступає субстратом. Головною рисою геологічної будови Мізоцького кряжу є те, що він розташований в межах Волино-Подільської плити (ВПП), яка являє собою основну (за поширенням) тектонічну структуру в межах Рівненщини, що простягається від лінії Березове – Клесів – Корець до західних границь області.

Більшістю геологів та фізико-географів плита розглядається як розбитий складною системою розломів західний схил Українського кристалічного щита, у межах якого кристалічний фундамент крутими східцями (блоками) падає на захід до Галицько-Волинської западини, занурюючись на південно-західній окраїні області на глибину понад 2 км. від сучасної денної поверхні із значною неотектонічною активністю. Щит досить широкою смугою (70-120 км.) простягається у межах області з півночі на південь. Поверхня фундаменту знижується у західному напрямку під незначним кутом (1-2^о), але вже на межі з Львівським прогином (приблизно на меридіані м. Дубно) кристалічні породи опускаються на глибину 2500-2700 м.. Значне абсолютне занурення фундаменту на порівняно невеликій відстані при надзвичайно малих кутах падіння кристалічної поверхні свідчить про наявність на західному схилі Українського щита системи тектонічних порушень (скидів), які простягаються у субмеридіональному напрямку. Наявність цих розломів підтверджується і геофізичними даними , хоча в цілому вони вивчені ще недостатньо.

Субмеридіональні розломи надають західному схилу Українського щита характеру гігантських сходів, розбитих до того ж розломами субширотного напрямку, що зумовлює складну блокову будову кристалічного фундаменту.

Блоковий характер будови кристалічної основи зберігається, очевидно, і на крайньому південному заході області, де фундамент занурюється на глибину до 3000 м. і більше.

Субмеридіональні розломи, безперечно, розділяють головні структурні елементи, але ці тектонічні порушення виявлені і підтверджені не завжди.

Блокова будова кристалічного фундаменту зумовила наявність численних вертикальних переміщень, перекосів, різних знижень та раптових піднять докембрійської основи. Зокрема, на території області досить чітко виділяється Дубровицьке зниження фундаменту, обмежене широтним розломом з півдня та крайовим розломом Українського щита на сході. Разом з тим Дубнівський блок, який обмежений Луцьким, Кременецьким та Рівненським розломами, дещо піднятий порівняно з сусідніми блоками.

Розломна тектоніка зумовила поширення у межах Рівненської області давніх покривів ефузивних порід і нерівномірне нагромадження комплексів осадових відкладів.

Однією з характерних ознак ВПП можна вважати досить чіткий багатоповерховий характер її будови: на урвистих східцях-блоках кристалічного фундаменту з виразним стратиграфічним неузгодженням послідовно залягають моноклінальні пласти осадових і вулканогенних утворень пізнього протерозою, раннього і середнього палеозою та мезозою (останні утворюють менш круту синкліналь). Верхній поверх ВВП складають кайнозойські утворення (палеоген, неоген), які майже суціль перекриваються різноманітними за генезисом нашарування четвертинного періоду (антропогену).

Моноклінальна будова кожного із згаданих структурних ярусів («поверхів») ВПП, як і східцевий характер будови кристалічного фундаменту дозволяють розглядати історію формування ВВП у тісному зв’язку з основними орогенічними (тектонічними) ритмами розвитку карпатської геосинкліналі та прилеглих окраїн Українського щита: ранньопротерозойським, пізньорифейським, ранньопалеозойським, пізньомезозойським та кайнозойським. На крайньому південному заході та північному сході збереглися і сліди середньопалеозойського етапу.[10].