Розділ 3: Методика проведення експериментальної та дослідницької частини роботи.

Під час дослідження Мізоцького кряжу мною було використано такі методи:

-метод спостережень та вимірювання використовувала під час польових досліджень різних форм рельєфу, гірських порід, кар’єрів;

-метод опису окремих характеристик географічних об’єктів, при цьому використовувала засоби фотозйомки;

-зібрані мною дані і дані проведені геологами співставляла і використовувала методаналізу та порівняння;

-при характеристиці яружно-балкової сітки використовувала графічні методи, зокрема створювала різноманітні графіки і діаграми;

-для упорядкування інформації використовувала метод таблиць;

-використовувала особливий метод – картографічний, за допомогою якого вдалось відобразити просторове розміщення і взаємозв’язки різних природних об’єктів, а саме розміщення окремих форм рельєфу, ярів, використовуючи топографічні карти;

-використовуваламетод космічної зйомки, щоб бачити просторове розміщення об’єктів: річкові долини, їх протяжність, розміщення форм рельєфу; інших великих структур;

-геологічний моніторинг, де використовувала його для розробки заходів боротьби з ерозійними процесами;

-застосовувалагеологічні і геологічні інформаційні системи (ГІС, ГЕО), – це комп’ютерні програми, які завдяки допомоги Інтернету дають змогу відстежити й поповнити інформацію про Мізоцький кряж, Волинську височину.

Розділ 4: Унікальність рельєфу Мізоцького кряжу.

4.1.Долинні форми рельєфу .

В цілому Рівненщина характеризується рівнинною поверхнею. Але особливості геологічної історії і розвитку платформених структур, особливо на завершальному (мезокайнозойському) етапі зумовили своєрідну яружність рівнинної поверхні Рівненщини. Одним із ярусів є Волинська височина, яка характеризується не тільки гіпсометричними відмінностями, але й своєрідними комплексами рельєфу, створеними тривалою і складною взаємодією внутрішніх і зовнішніх процесів.

В межах Волинської височини розвинуті такі типи і форми рельєфу: долинні, яружно-балкові.

В межах Мізоцького кряжу найбільш проявляються сучасні річкові долини, яружно-балкова сітка, еолові, денудаційні й карстові форми рельєфу.[3].

Значне місце в рельєфі Волинської височини займають долинні форми створені річковими системами крупних приток Прип’яті – Стиру та Горині. Врізані на глибину 70-120 м. коритоподібні долини головних водотоків перетинають Волинську височину у субмеридіональному напрямку, досягаючи докрейдових відкладів нижніх структурних поверхів Волино-Подільської плити.

А оскільки Мізоцький кряж простягається вздовж південного краю Волинської височини тут поширені досить своєрідні форми рельєфу. Основні нерівності поверхні кряжу утворюють річкові долини, різноманітні горби, вали, пасма та окремі височини.

Долинні ландшафти відіграють велику роль у сучасних фізико-географічних умовах Мізоцького кряжу. Вони відрізняються своєрідністю материнських порід, мікрокліматичними умовами, не досить значною глибиною залягання ґрунтових вод, характером ґрунтів і рослинності.

Мізоцький кряж відповідає Мізоцькому природному району, згідно природного районування. Він характеризується повсюдним поширенням лесовидних суглинків, які є материнською породою ґрунтів чорноземного типу; значними абсолютними і відносними висотами та пов’язаним з ними глибоким почленуванням поверхні річковими долинами, балками і ярами. Крім цього майже на всій плоші поширені ерозійні процеси, а особливо у західній частині.

Територія розмежована окремими річками, які течуть в північному і північно-східному напрямі. Найбільшими річками є Стубла, Свитенька, Збитинка.

Річки Мізоцького кряжу мають вузьке русло, так як беруть свій початок саме на ньому. Витоки рік Свитеньки, Стубли, Збитинки знаходяться неподалік від найбільшої відмітки Мізоцького кряжу – 342 м. н.р.м. Річка Устя бере свій початок східніше, але всі вони течуть у північному та північно-східному напрямі, оскільки Мізоцький кряж є вододілом. Річка Вілія омиває кряж зі сходу, а обидві вони є притоками Горині. Притокою Вілії є р. Свитенька. Заплави цих річок (Вілії, частково Свитеньки) здебільшого заболочені, ширина у верхів’ї до 150 м., нижче 400-800 м. і більше. Річище звивисте, завширшки до 28 м., завглибшки 1,0-2,0 м. Долина коритоподібна, терасована, завширшки від 1,5 до 4 км. Похил річки 1 м /км.

Річка Збитинка бере початок біля північної околиці с. Збитина. Тече а межах Мізоцького кряжу переважно на схід. Впадає до Вілії на схід від с. Межиріч (біля південної околиці м.Острога). Основні притоки: Бущанка і Піщанка (ліві), що теж починаються на кряжі. Долина коритоподібна, у нижній течії завширшки до 3-5 км. Заплава двобічна, завширшки від 30-50 м. (у верхів’ї) до 500 м. (у пониззі), на окремих ділянках заболочена. Річище звивисте, завширшки 5-8 км., завглибшки – 0,5-1 м. Споруджено ставки і невеликі водосховища.

Річка Збитинка є цікавою тим, що протікає по території національного природного парку «Дермансько-Острозький» і є його основною річкою. Парк розташований у Острозькій прохідній долині, саме а заплаві р.Збитинки, що протікає між мальовничими пагорбами Мізоцького кряжу.[15].

Територія парку являє собою знижену акумуляційно-денудаційну рівнину з численними ерозійними останцями, які побудовані з крейди, перекритої зверху неогеновими вапнякуватими пісковиками – це створює своєрідний рельєф місцевості. Територія характеризується неглибоким заляганням кристалічного фундаменту. Основна частина покрита алювіальними та флювіогляціальними водно-льодовиковими відкладами та є акумулятивним утвором, великою прадолиною. В ґрунтовому покриві переважають дерново-підзолисті, дерново-карбонатні, лучні та болотні ґрунти.

Добре розчленований рельєф зі стрімкими схилами і вузькими улоговинами, характерний для центральної частини парку, сприяє виходу підземних вод. У підніжжі і дні крутосхилів та ярів, які створюють напрочуд мальовничі краєвиди.

«Заплава річки Збитинка» – є ботанічним заказником місцевого значення, а «Збитинський» – гідрологічний заказник місцевого значення, «Збитинський» – орнітологічний заказник місцевого значення та й сам «Мізоцький кряж» є геологічним (геоморфологічним) заказником місцевого значення.

Стубла (Стубелка), ліва притока Горині, бере початок з джерел на північних схилах Мізоцького кряжу, а далі тече в межах Рівненського плато і Острозької височини. Долина коритоподібна, ширина до 4 км., глибина до 60 м. Заплава часто заболочена (ширина до 0,8-1км). Річище звивисте, ширина річки від 5-8 до 20 м., глибина 1,2-1,5 м. Похил річки 1,2 км. Споруджено численні руслові ставки і невеликі водосховища.

Подібна характеристика і в р.Устя; яка бере початок із джерел на північних схилах Мізоцького кряжу, поблизу с. Устенське перше. Долина переважно коритоподібна, має чіткі обриси, ширина її досягає 4 км., глибина до 60 м. Заплава двостороння, часто розширюється до 1-1,2 км., поширені заболочені ділянки.

Вивчення річкових долин допомагає встановити основні етапи розвитку рельєфу даної території. Будова річкових долин тісно пов’язана з історією їх розвитку.

Еолові форми рельєфу в нашому досліджуваному районі проявляються в долинах річок Свитенька, Бущанка, Піщанка, частково Збитинки. У їх будові беруть участь дрібно- і середньозернисті піски, верхня товща яких перевіяна вітром. Часто в основі піщаних форм рельєфу залягають шаруваті відклади водного походження. В минулому вони були поверхнями піщаних терас, прирусловими валами, пасмами. Особливо широко розвинуті еолові форми у звужених терасах річок. Здебільшого ці форми рельєфу закріплені трав’янистою і дерновою рослинністю, але в окремих місцях є оголені піски. Серед заходів щодо освоєння земель важливе значення має заліснення піщаних масивів.

Внаслідок опитування старожилів серед місцевого населення я дізналась, що у довоєнний період територія Мізоцького кряжу була мало заліснена, а після війни його почали засаджувати ялиною, сосною, дубами, модринами, горішниками (ліщиною та волоськими горіхами), подекуди були плантації чорної смородини, айви, малини, аронії, та ін. Це надало ще більше мальовничості об’єкту і було своєрідним захистом від ерозії ґрунтів.

Денудаційні форми рельєфу виявляються у вигляді горбів, пасом, витягнуті у південно-східному напрямі. Здебільшого це горби (діаметром до кількох кілометрів) з пологими схилами. У північній частині кряжу ці форми поширені у вигляді крейдових відкладів. Місцями поширені акумулятивно-денудаційні форми у верхніх межах річкових долин.