- •Унікальність рельєфу Мізоцького кряжу
- •Розділ 1: Загальний огляд.
- •1.1 Загальний огляд Рівненської області.
- •Загальний огляд Волинської височини.
- •1.3 Загальний огляд Мізоцького кряжу.
- •Розділ 2: Геологічна будова.
- •2.1 Основні риси тектоніки.
- •2.2 Основні риси статиграфіїдоантропогенних відкладів.
- •2.3 Четвертинні відклади.
- •2.4. Палеонтологічні знахідки на території Мізоцького кряжу.
- •Розділ 3: Методика проведення експериментальної та дослідницької частини роботи.
- •Розділ 4: Унікальність рельєфу Мізоцького кряжу.
- •4.1.Долинні форми рельєфу .
- •4.2.Яружно-балковий рельєф.
- •4.3.Карстові форми рельєфу.
- •4.4.Заходи боротьби з яружно-балковою сіткою.
- •Висновки.
- •Література.
- •Фото автора
- •Унікальність рельєфу Мізоцького кряжу Тези:
2.2 Основні риси статиграфіїдоантропогенних відкладів.
Історією розвитку території Рівненської області і, зокрема, Мізоцького кряжу, у докембрії надзвичайно важко відновити в зв’язку з тим, що відклади цього часу були глибоко метаморфізовані, перем’яті і майже повністю позбавлені будь-яких органічних залишків.
І.Л. Личак (1954), вважав, що, оскільки на території розташовуються дайкові породи: кварцеві порфіри і порфірити то це означає, що вздовж західного краю Українського кристалічного щита пролягає субмеридіональний розлом, який паралельний розломам на західному схилі щита. Гірські системи щита, які сформувались в докембрій, протягом всього фанерозою залишались суходолом, а прилеглі до них території Волино-Подільської плити періодично затоплювались морем під час трансгресій. В міру заглиблення геосинклінального прогину море зміщувалось до Передкарпаття. Перерви в осадконагромадженні в геологічному часі співпадають з висхідними фазами розвитку Карпат.
Осадові товщі почали нагромаджуватися ще в пізньому протерозої. Перший поверх осадових утворень фанерозою у межах ВВП формувався протягом байкальського, каледонського та герцинського етапів горотворення.
Байкальський (верхньорифейський) комплекс у межах описуваної території представлений осадовими та вулканогенними відкладами трьох серій – поліської (рифей), волинської та валдайської (венд).
Територію, де знаходиться Мізоцький кряж, найбільш повно характеризує валдайська серія, яка представлена в межах області потужною товщею Конгломератів, кварцевих пісків, алевролітів та аргілітів. Саме валдайська серія завершує комплекс осадових відкладів пізнього протерозою і представлена уламковими нагромадженнями стирської та каніловської товщ. У будові нижньої (стирської) товщі, загальна потужність якої сягає 150-290 м. переважають буро-сірі пісковики з численними прошарками темно-коричневих алевролітів та червоних аргілітів. Верхня (каніловська) товща представлена перешаруваннями сірих аргілітів та алевролітів, загальна потужність яких становить 100-120 м. Відклади валдайської серії на денну поверхню не виходять.
Характер описаних осадових відкладів пізнього протерозою свідчить, на нашу думку, про нестійку палеогеографічну обстановку в цей період. Поряд з інтенсивними вулканічними процесами протягом рифею відбувалися неодноразові зміни морського і континентального режимів.[11,12].
ПАЛЕОЗОЙ.
Палеозойські відклади виявлено за допомогою свердловин у південній і західній частині області та в досліджуваному нами районі.
Ранньопалеозойський (каледонський) етап тектогенезу фіксується відкладами кембрію, ордовика та силуру, які моноклінально перекривають описані нашарування верхнього протерозою. Очевидно, відклади раннього палеозою поширювалися на всій території ВПП, але збереглися вони лише у південно-західній частині області, виходячи на домезозойську поверхню порівняно вузькими смугами субмеридіонального простягання.
На території Мізоцького кряжу кембрійські відклади простежуються дуже слабо. Мало і ордовицьких відкладів. Вони представлені головним чином гранітовими та кварцевими пісковиками, іноді вапняками та мергелями. Знаходяться на глибинах 100-150м.
Найбільш поширені відклади силуру. Вони представлені здебільшого товщею карбонатів-вапняків, мергелів з прошарками аргілітів. Загальна потужність їх зростає у західному напрямку, досягаючи 270-300м. Проте на на денну поверхню ці відклади теж не виходять.
Каледонський тектонічний цикл проявляється на території Рівненщини через досить повільні коливальні рухи, які змінювали умови осадконагромадження. Наприкінці силуру почалося загальне підняття територій, завдяки чому силурійський морський басейн перетворився на замкнену водойму, де пізніше ( в умовах посушливого клімату раннього девону) почалося нагромадження гіпсоносних товщ.
Саме ці підняття знаменували завершення каледонськоготектогенічного циклу і підготовку нового – герцинського (пізньопалеозойського) тектонічногоетану, який розпочався з пізнього девону.
Відклади раннього девону представлені різнокольоровими пісковиками, алевролітами та аргілітами, і виявлені за допомогою свердловин у Дубенському районі. Потужність цих товщ збільшується у південно-західному напрямку від 40 (на південь від Дубно) до 200 м. (поблизу с. Повча).
Середній девон представлений в межах досліджуваного нами району, товщею пісково-глинистих, карбонатних (доломіти) та сульфатних (гіпс) порід, а на північному сході відзначається загальне переважання глинисто-карбонатних осадків. Потужність середньодевонських відкладів незначна і рідко перевищує 12-18м.
Верхній відділ девону представлений товщею карбонатних порід (кристалічні вапняки, доломіти) та пісковиків, але вивчений він тут гірше ніж у сусідніх областях.
МЕЗОЗОЙ.
У мезозойській ері продовжилась значна перерва в осадконагромадженні, яка перервалась трансгресією лише в крейдовому періоді. Тому майже вся територія Рівненської області, у тому числі і Мізоцького кряжу, перекрита значною товщею верхньокрейдових порід сеноманського, туронського, коньякського, сантонського ярусів.
Дослідженнями останніх років (С. Пастернак, Г. Гузман та ін.) на глибинах 70-150 м. були виявлені рештки розмитих відкладів ранньої крейди, і це говорить про необхідність подальшого уточнення історії розвитку ВПП на мезозойському етапі. Саме карбонатні комплекси верхньої крейди, які залягають на розмитій поверхні протерозойсько-палеозойської монокліналі, утворюють другий структурно-статиграфічний поверх в описуваній частині Волино-Подільської плити.
Крейдяні відклади трансгресивно перекривають різні за віком палеозойські осади і ледь похилою монокліналлю опускаються на захід до центральних частин Львівського прогину. Вони підходять близько до поверхні і перекриваються в межах області, здебільшого лише антропогеновими утвореннями.
Сеноманські відклади збереглися від розмиву на південному заході де досягають потужності 8-22м. Відклади досить строкаті, але виділяється два своєрідних комплекси – нижній, складений теригенними відкладами (зеленувато-сірі пісковики з численними гальками кременю і фосфоритів, часом конгломерати), і верхній, де переважають піщано-мергельні осади. В основному ці відклади поховані під молодими утвореннями верхньої крейди, або виходять на денну поверхню.
ТУРОНСЬКИЙ ЯРУС.
Відклади турону на Рівненщині найбільш поширені серед порід верхньої крейди. Кряж складений білою писальною крейдою здолбунівської світи, зеленувато-сірими мергелями та крейдоподібними білими вапняками нерідко зі стяжіннями кременю. Потужність турону зростає від 0,5-1 м. до 140-150 м.
Коньякський ярус представлений відкладами, подібними до турону (писальна крейда, крейдоподібні мергелі з прошарками порцеляновидних вапняків), але відрізняються від них збільшенням кількості глауконітових частинок, зменшенням частки кальциту у складі карбонатних порід та майже повною відсутністю кременю. Свердловини показали також наявність коньякських горизонтів, складених одноманітними товщами білої крейди, мергелів та глинистих вапняків. Але відклади цього ярусу малопотужні і представлені порівняно слабо.
Сантонський ярус представлений також слабо, білими крейдоподібними мергелями, тріщинуватими.
Отже, розломо-моноклінальний характер залягання верхньокрейдових відкладів та їх омолодження у західному напрямку свідчать про те, що крейдове море, яке заливало всю територію ВПП, по мірі заглиблення Львівської западини поступово відступало на захід, відкриваючи поверхню плити для наступних процесів руйнування, що й зумовило інтенсивне розчленування і нерівності крейдової поверхні в описуваному районі.
КАЙНОЗОЙ.
Доантропогенові відклади кайнозойської ери на території області мало поширенні. Виділення доантропогенового кайнозойського комплексу як особливого структурного поверху Волино-Подільської плити виглядає досить умовним, оскільки відклади палеогену і неогену представлені розірваними ареалами і не утворюють суцільного покриву на розмитій поверхні крейди.
Палеогенові морські відклади (сірі, блакитні, сіро-зелені глини, зеленуваті слюдисто-глауконітові піски та мергелі київської світи, та глауконітові піски та глини харківської світи) здебільшого перекриті товщею четвертинних відкладів, а в окремих місцях виходять на поверхню. Загальна потужність палеогенових відкладів 40-55 м. [фото 4].
Неогенова система. Окремими островами збереглися відклади даної системи, які представлені головним чином комплексом порід сарматського ярусу та пісками, вапняками, глинами, які іноді перекриваються сіро-жовтими вапняками-черепашниками з численними прошарками пісків та пісковиків. [фото 8]. Загальна потужність відкладів неогену змінюється від 3-5 до 25-30 м. У цих пісках зустрічаються уламки скам’янілого дерева та вуглеподібні прошарки в районі сіл Спасів, Стара та Нова Мощаниця, Дермань – I , Дермань – II.
Давніші відклади тортонського часу (піски та пісковики) виявлено за допомогою тільки окремих свердловин в районі повчанських дислокацій, що значно південніше досліджуваного району. Теж саме можна сказати і про відклади гельветського часу (глинисті, піщано-глинисті та вуглисті осади загальною потужністю 7-20м.)
Відклади сармату можна вважати наймолодшими в доантропогенному комплексі порід Рівненської області. Вони перекриваються четвертинними товщами, або безпосередньо виходять на денну поверхню, відіграючи значну роль у формуванні сучасного рельєфу області, особливо на півдні, де під покривом сарматських вапняків збереглися від розмиву численні останці. [фото 1,2].
Аналіз кайнозойських відкладів дає підстави пов’язувати їх формування з процесами, що протікали у Карпатській геосинкліналі під час альпійської фази горотворення. У палеогені розмиту поверхню крейди у північній частині ВПП заливало море, що проникло сюди з району Прип’ятського прогину і поширювалося далеко на південь вздовж краю Українського щита. Однак перші ж фази горотворення у Карпатах привели до чергової перебудови структурного плану – на початку неогену разом з прогином Карпатської геосинкліналі почала занурюватися і південна частина ВПП, куди й проникло море з геосинклінальної зони, нагромадивши товщі сарматських осадів. Але наприкінці середнього сармату висхідні рухи у Карпатах зумовили загальне підняття Волино-Поділля. Саме з другої половини сармату був започаткований сучасний континентальний етап у розвитку описуваної території і сформувалася основна схема теперішнього рельєфу області – низинна рівнина Полісся на півночі та інверсійна структура Волинської височини на півдні.
