2.3 Четвертинні відклади.

Велику роль в сучасних фізико-географічних умовах Волинської височини відіграють антропогенові (четвертинні) відклади, що мають майже суцільне поширення. Вони беруть безпосередню участь в будові рельєфу, містять корисні копалини, є материнською породою для грунтів, впливають на режим грунтових вод і рослинний покрив. В антропогенових відкладах закладають фундаменти гідротехнічних споруд, заводів, фабрик і житлових будинків, проводять осушувальні канали, прокладають газопроводи, лінії зв’язку, будують шляхи сполучення.

Вивчення антропогенових відкладів має також важливе значення для розуміння сучасних фізико-географічних умов. У їх будові зафіксовано основні події наймолодшого геологічного періоду, полеогеографічні умови якого передували сучасним.[10,11].

Південна частина області, передусім Волинська височина, в межах якої знаходиться Мізоцький кряж, формувалася під впливом зовнішніх і внутрішніх чинників. Територія зазнала висхідних рухів у кінці неогенового на початку антропогенового періодів (близько 1,6-1,8 млн. років тому) звільнившись від сарматських морів.

Описані раніше геологічні формації перекриті майже суцільним плащем молодих утворень, які за часом їх формування дослідники об’єднують під загальною назвою четвертинних, або антропогенових відкладів. Потужність цих наймолодших у геологічному розумінні утворень неоднакова і змінюється по території області в межах 0-48м.

Четвертинні відклади Рівненщини відзначаються надзвичайною строкатістю; вони представлені різноманітними комплексами осадових порід від глинистих та алевритових до середньо – , а місцями і крупноуламкових нагромаджень [фото 7]. Різноманітність відкладів антропогену спонукає до детальнішого ознайомлення з цими відкладами саме за особливостями їх генезису. Але четвертинний комплекс області вивчений ще недостатньо.

Складне сплетіння і взаємопроникнення різних за віком і походженням осадів дозволяють розглядати відносно малопотужний четвертинний плащ, як самостійний верхній поверх геологічної структури Волино-Подільської плити. Найбільш поширеними утвореннями ранніх етапів антропогену тут є алювіальні та подекуди озерно-алювіальні відклади, представлені глинами і суглинками з прошарками тонко – і дрібнозернистих пісків, косошаруватими крупнозернистими пісками з гравієм та галькою. Загальна потужність цих відкладів не перевищує 4-5 м.

У досліджуваному районі окремими свердловинами виявлено товщі різноманітних пісків, супісків та глин, а часом і галечників, які нерівномірною товщею з частими перервами перекривають корінні породи (крейду) і підстилають потужну товщу лесових порід. [фото 10]. Літологія та особливості залягання цих відкладів дають змогу (за аналогією з сусідніми територіями Львівської та Волинської областей) висловити припущення про їх водно-льодовикове походження, тобто вважати їх залишками окського флювіогляціального комплексу.

Серед четвертинних відкладів Волинської височини найбільш розвинуті лесовидні породи, представлені здебільшого лесовидними суглинками, які місцями (по вертикалі і за простяганням) переходять у крупнопилуватий справжній лес. [фото 9].

На думку В.Д. Ласкарєва та П.А. Тутковського, леси і лесовидні суглинки Волино-Поділля утворилися субаеральним шляхом. Проте П.А. Тутковський (1912) відзначав у північній частині Волинської височини особливий – озерний – тип лесу. Він вважав, що одразу ж після відступу льодовика (тобто на початку післяльодовикової епохи) на північних околицях теперішньої височини існували непроточні озера, які з часом зникли як під впливом загальної сухості клімату, так і в зв’язку з нагромадженням у водоймах принесених вітром пилуватих часточок майбутнього озерного лесу.

Дослідженнями І.Л. Соколовського (1958) доведено, що серед лесових порід Волино-Поділля найбільш поширені елювіально-делювіальні, водно-льодовикові та алювіальні леси. Елювіально-делювіальні типи лесових порід збереглися на ділянках, які не покривалися талими льодовиковими водами (Повчанська височина, Мізоцький кряж тощо). Водно-льодовикові лесові породи на території Рівненської області поширені значно менше, ніж у сусідній Волині, проте шаруваті лесовидні суглинки, серед яких іноді трапляються прошарки дрібнозернистих пісків, нерідко утворюють цоколь лесової товщі у басейнах Ікви, Пляшівки, на західних схилах Дубнівської височини. Ці лесові породи за особливостями їх будови та за умовами залягання цілком можуть бути віднесені до водно-льодовикового типу.

В епоху максимального (дніпровського) зледеніння у Волино-Подільській частині області не тільки виникли нижні шари комплексу лесових порід, а й поширились нові горизонти водно-льодовикових відкладів. Вони здебільшого збереглися на понижених ділянках південно-західної частини території, по яких, очевидно, стікали талі льодовикові води. Зокрема, ці відклади, представлені жовтими та жовто-сірими пісками (рідше – суглинками) від дрібнозернистих до крупнозернистих, поширені на Острозькій та Кременецько-Дубнівській низовинах.

Залягають водно-льодовикові відклади здебільшого на розмитій поверхні до четвертинних порід і мають порівняно невелику потужність (0,3-0,5 м.). Проте літологічна подібність водно-льодовикових відкладів середньо- та пізньоплейстоценового зледенінь не дозволяє більш-менш надійно розмежувати цю товщу за віковими ознаками. Очевидно, ці утворення доцільно віднести до нерозчленованої товщі середнього та пізнього антропогену.

Алювіальний комплекс є домінуючим серед четвертинних утворень описуваної території, хоча поширені алювіальні осади різного віку переважно у межах річкових долин, складаючи заплави та надзаплавні тераси.

Найдавніші алювіальні відклади на території Волинської височини датуються середнім плейстоценом і співставляються у часі з дніпровським зледенінням. Вони складають основу третьої надзаплавної тераси і представлені переважно різнозернистими та дрібнозернистими кварцевими пісками з прошарками супісків та суглинків (іноді глин). Потужність сягає 10-14 м.

Верхньоплейстоценовий алювій поширений в області значно більше і складає основу других і перших надзаплавних терас. На півдні – це досить однорідні супіщано-глинисті товщі потужністю 6-8 м., що перекриваються еолово-делювіальною «шапкою» лесовидних порід. На перших надзаплавних терасах верхньочетвертинний алювій відрізняється від описаного зростанням вмісту супіщано-глинистого матеріалу. Потужність понад 15-20 м.

Сучасний алювій складає основу річкових заплав, але на території Мізоцького кряжу не проявляється.

Алювіальні відклади першої надзаплавної тераси розвинені в межах річкових долин, які перетинають Волинську височину майже всюди. Представлені вони сірими, жовто-сірими дрібно- і середньозернистими пісками, часто підстеленими алювіальним комплексом другої надзаплавної тераси. В окремих місцях на першій надзаплавній терасі трапляються відклади пізньоантропогенових озер, виявлені жовто-сірими та жовтими шаруватими суглинками. Проте вони настільки складно переплітаються з типовими косошаруватими відкладами річкового алювію, що розмежувати їх практично неможливо, у зв’язку з чим доцільно виділяти окремий комплекс пізньоантропогенових алювіальних та озерно-алювіальних утворень.

Алювіальні леси, як правило, утворюють верхню частину товщ у тих місцях, де ці товщі збагачені глинистим матеріалом. Такий тип лесових порід поширений на річкових терасах по всій південній Рівненщині. Загальна потужність лесового комплексу коливається у досить широких межах – від 1 м. до 11-15м., а в окремих місцях досягає 30 м.

Нерозчленовані еолово-делювіальні утворення вкривають всю південну частину області, перериваючись лише порівняно вузькими смугами річкових долин, глибоких ярів та балок. У межах описуваної території лесовидна товща представлена двома горизонтами пізнього антропогену. Нижній горизонт спів ставляють з причорноморськими лесами і складений суглинками жовто-сірими та жовтими, карбонатними, потужністю не менше 1-2 м. Верхній горизонт представлений лесами та лесовидними суглинками палевими, сірими макропористими, карбонатними. За віком він співставляється з бузькими лесами, і саме цей горизонт являє собою материнську основу для формування сучасного грунтового покриву височенної частини області. Розділяються згадані два горизонти товщею сірих, часто глейових викопних грунтів, які співставляються з дофіновськимигрунтами, тобто за часом утворення відповідають брянському міжстадіалу московського зледеніння.

Еолові відклади розвинені майже виключно у поліських частинах області, у нас дуже мало.

Елювіальні відклади (кора вивітрювання) мають в області локальне поширення. Так, у Малому Поліссі, у басейні Стубелки та в деяких інших місцях, зустрічаються порівняно невеликі ділянки, складені елювієм верхньокрейдовихпорід, які виступають з-під четвертинного плаща. Представлений елювій крейди уламково-щебеневим матеріалом, наповнювачем у якому виступає вапнякове «борошно». Подібну будову має й елювій, що утворився на виходах сарматських вапняків (головним чином у межах Мізоцького кряжа). Потужність кори вивітрювання крейди і вапняків лише в окремих місцях сягає 2-3 м.

Генетичне і літологічне розмаїття четвертинних відкладів зафіксувало взаємодію складного комплексу найрізноманітніших процесів, що брали участь у формуванні верхнього поверху геологічної структури області. Серед цих процесів за масштабністю прояву виділяються діяльність давніх зледенінь та поверхневих вод.