1.2. Глобалізація та інтернаціоналізація міжнародного бізнесу
Суть глобалізації полягає в розвитку взаємозв'язків і посиленні взаємозалежності між окремими країнами й географічними регіонами світу.
За умов глобалізації міжнародні корпорації стають частиною трикутника, в якому, крім них, діють місцеві фірми, а також інші міжнародні конкуренти. Кожній корпорації доводиться вести конкурентну боротьбу в трьох напрямах:
з місцевим конкурентом даної країни;
з іноземним конкурентом у даній країні;
з іноземними конкурентами на зарубіжних ринках.
Щоб отримати успіх в умовах глобалізації, міжнародним корпораціям доводиться пропонувати, а місцевим фірмам сприймати не окремі дії компаній, а цілий комплекс пропозицій — так звані пакети розвитку, що містять усі основні аспекти бізнесу: від досліджень і персоналу до реклами й капіталу.
Ця ідея була обґрунтована С. Роненом [Rohnen, 1986, р. 67]. Згідно з цією ідеєю реальне просування бізнесу до ефективного виробництва товарів і послуг потребує комплексу «пакета розвитку», до складу якого входять: капітал, технології, інформація, кваліфікація і компетенція персоналу, рекламна і консалтингова підтримка, збутова мережа і т. ін. Звичайно, можна отримувати складові пакета частками окремо від різних фірм і дешевше. Однак врешті-решт досягнення світового рівня виробничих процесів уповільнюються. У цьому зв'язку варто звернути увагу на ефективність впровадження в Україні «пакетів розвитку» міжнародних корпорацій «Мак-Дональдс», «Кока-Кола», «Лукойл» та ін.
З розвитком процесів інтернаціоналізації форми міжнародного бізнесу змінюються від простих (міжнародна торгівля) до складних (міжнародні корпорації з прямими іноземними інвестиціями).
До основних форм міжнародного бізнесу можна віднести:
експорт (імпорт);
ліцензування;
управлінські контракти;
спільні підприємства;
міжнародні корпорації.
Слід підкреслити, що експорт є найпростішою формою міжнародного бізнесу і являє собою продаж товарів (послуг) в інші країни. В сучасних умовах зовнішньоторговельні операції становлять понад 80% обсягів міжнародного бізнесу. До того ж експорт є найменш ризикованою, але й найменш прибутковою формою міжнародного бізнесу.
Зазначені особливості примушують учасників міжнародного бізнесу модернізувати експорт. Найпоширенішими формами такої модернізації є локальне складування і продаж, а також локальне складання і продаж.
Для розуміння етапів інтерналізації корисно використовувати відому модель ЕРRG (етноцентризм — поліцентризм — регіоцентризм — геоцентризм), яку розробив Говард Перлмуттер.
Етноцентризм (Е) означає підпорядкування зарубіжних операцій внутрішнім операціям.
Поліцентризм (Р) — врахування особливостей бізнесового середовища кожної приймаючої країни.
Регіоцентризм (К) — зосередження повноважень і комунікацій на регіональному рівні, який включає групу приймаючих країн-сусідів.
Геоцентризм (глобалізм) (О) — означає діяльність компанії по всьому світу шляхом розвитку співробітництва штаб-квартири з філіями для розробки стандартів і процедур, що відповідають і загальним, і локальним завданням фірми.
Більш розгорнуту схему інтернаціоналізації бізнесу пропонує Ненсі Адлер. Вона наведена на рис. 1.1. Як видно з цієї схеми, національні фірми (фаза І) не мають міжнародної діяльності. Міжнародні фірми (фаза II) спрямовують свої зусилля на експансію зовнішніх ринків. Після перетворення їх на мультинаціональні фірми вони намагаються збалансувати свої зв'язки в межах власних міжнародних ринків (фаза III). Нарешті, фаза IV означає, що збалансування внутрішніх зв'язків супроводжується динамічним пошуком нових ринків.
Рис. 1.1. Фази інтерналізації за Н.Адлер