3. Мовознавство в системі наук. Проблеми мовознавства. Зв`язок з іншими науками

Поскільки мова є найважливішим засобом комунікації в суспільстві, вона тісно пов’язана з мисленням і свідомістю. Ця проблематика вивчається цілою низкою гуманітарних (соціальних) наук (до гуманітарних наук належать: філософія й історія, логіка й естетика, педагогіка й психологія, літературознавство й мистецтвознавство), зокрема з філософією (філо- люблю і софія- мудрість; наука про загальні закони виникнення і розвитку природи, суспільства, мислення), яка становить основу світогляду людини; з логікою (наука про закони і форми мислення), яка через мову розкриває закони мислення; з психологією (наука що аналізує процеси відображення в мозку людини об’єктивної дійсності, людські відчуття і сприймання, уявлення, почуття, бажання), яка робить це в тому числі й через мову; з історією (історикам мовознавці допомагають тим, що дають діалектні дані, історію походження власних імен, географічних назв, розшифровують писемні пам’ятки зниклих народів) та ін.Зв’язок з природничими науками.Учення про мову як другу сигнальну систему, створене на основі теорії І. М. Сєченова та І. П. Павлова про вищу нервову діяльність тварин і людини, пов’язує мовознавство з біологічними науками , анатомією, фізіологією (зокрема щодо анатомії і фізіології органів мовлення).З фізикою, зокрема її розділом – акустикою, пов’язане вивчення звуків людської мови, їхніх фізичних (акустичних) властивостей.З розвитком автоматики і телемеханіки (2-га пол. ХХ ст.) відбулося зближення мовознавства з математикою, що виявляється передусім у застосуванні математичних методів до вивчення мовних явищ.

Загальне мовознавство присвячене людській мові загалом. Воно визначає окремі мови або групу споріднених мов. Кожна мова має свою структуру, власні норми, неповторну історію. Загальне мовознавство вивчає загальні особливості, властивості, закономірності мови, а також вияви і реалізацію їх у конкретних мовах, формулює і розв'язує спільні проблеми мов, установлює загальні закони будови й розвитку мов на базі вивчення окремих мов. Загальне мовознавство створює лінґвістичну теорію, тому його часто називають теоретичним. Сучасне мовознавство розв’язує такі важливі проблеми як з’ясування сутності мови, її походження, дослідження особливостей і причин розвитку мови, тобто розгляд закономірностей і рушійних сил розвитку мови, вивченні внутрішніх і зовнішніх факторів мовних змін, визначення структури мови, особливостей її організації, з’ясування місця існування мови, встановлення джерела життєвої сили мови тощо.

4. Мова, її природа і функції

Мова- система фонетичних, лексичних, граматичних засобів , яка розвивається і забезпечує потреби людини в спілкуванні та пізнанні.

Спроби відповісти на питання про природу мови було зроблено ще вченими давніх Китаю, Індії, Греції, Риму, але й донині однозначного розв’язання цієї проблеми немає. У науці відомі три погляди на природу мови. Одні вчені розглядали мову як біологічне явище (Август Шлейхер). Другі – як психічне (Макс Мюллер). Треті – як суспільне (Дені Дідро, Ж.-Ж. Руссо).

Мова як знакова система відрізняється від інших знакових систем. Вона на відміну від інших, які є штучними, особлива, дуже складна природна знакова система. Мова є універсальною знаковою системою. Основні функції мови.

Мова є засобом спілкування членів суспільства. Це засвідчує одне з її головних призначень, тобто одну з важливих суспільних функцій (від лат. functio – „призначення”, „виконання”, „здійснення”) – функцію спілкування, або комунікативну (від лат. communicatio – „зв’язок”) функцію. Суспільний характер мови, сама її сутність зумовлюється цією функцією і виявляється в ній.

Однак виділенням цієї функції роль мови не обмежується. Інші функції є такими:

мислеоформлювальна й волюнтативна– звуки, слова, речення є тими мовними одиницями, які матеріалізують людську свідомість, є засобом оформлення думок, бажань, прагнень;когнітивна (пізнавальна) – у мові відбитий пізнаний людиною світ; опановуючи мову, людина пізнає дійсність, а в подальшому використовує її як інструмент пізнання;

емотивна (експресивна, емоційна) – функція вираження почуттів, емоцій.