12. Основні розділи мовознавства Фонетика — вивчає звуковий склад мови. Фонологія — вивчає структуру звукового складу мови (мовленнєві одиниці та засоби) і їхнє функціонування в мовній системі. Граматика — вивчає будову мови. Морфологія — вивчає явища, що характеризують граматичну природу слова як граматичної одиниці мови. Синтаксис — вивчає словосполучення та речення, їх будову, типи й об'єднання в надфразні одиниці. Лексикологія — вивчає лексику (словниковий склад мови) Фразеологія — вивчає лексично неподільні поєднання слів. Лексикографія — наука про укладання словників Ономастика — наука про власні назви. Етимологія — вивчає походження і історію слів мови. Семантика — вивчає значення слів і їх складових частин, словосполук і фразеологізмів. Лексична семантика — наука про значення слів. Прагматика — розділ семіотики, що висвітлює стосунки між учасниками комунікації, адресантом та адресатом, мовцем і слухачем. Прикладна лінгвістика — вивчає застосування мовознавчої теорії на практиці. Психолінгвістика — вивчає процеси мовної діяльності, сприймання й творення мови, наміри мовця в процесі здійснення мовного акту. Соціолінгвістика — вивчає комплекс питань, пов'язаних із суспільною природою мови, її громадськими функціями, механізмом впливу соціальних чинників на мову та роллю, котру відіграє мова в житті суспільства. Когнітивна лінгвістика — функціонування мови розглядає як різновид когнітивної, тобто пізнавальної, діяльності, а когнітивні механізми та структури людської свідомості досліджує через мовні явища. Математична (комп'ютерна) лінгвістика — ставить своєю метою використання математичних моделей для опису природних мов. Дескриптивна (синхронічна) лінгвістика — описова лінгвістика. Порівняльна лінгвістика — комплекс лінгвістичних дисциплін, які використовують зіставлення, порівняння. Стилістика — вивчає стиль в усіх мовознавчих значеннях цього терміна (індивідуальна манера виконання мовленнєвих актів, функціональний стиль мовлення, стиль мови тощо) Корпусна лінгвістика — займається створенням, обробкою та використанням корпусів.

13. Півголосні, дифтонги і трифтонги

Під дифтонгами розуміються звуки, артикуляція яких передбачає перехід від одного голосного звукотіпа до іншого; трифтонгів включають, відповідно, три звукотіпа. Зазвичай у складі дифтонгів один з компонентів є складовим, а інші - ні. Якщо складовим є перший компонент, то такий дифтонг називається низхідним, якщо другий - висхідним. У ролі неслогових компонентів найчастіше виступають неслоговие відповідності закритим голосним, тобто [W] і [J] , Наприклад в англійській [Kaɪt] 'Повітряний змій', loʊ 'Низький'; однак зустрічаються й інші варіанти, наприклад у давньоанглійській мові були спадні дифтонги [a] і [o] . Дуже рідко зустрічаються рівноважні дифтонги, наприклад, в нівхского мовою.

Слід розрізняти фонетичні та фонологічні дифтонги. Так, фонетичними дифтонгами є, наприклад, звукові комплекси в кінці російських слів сильний, великий, але фонологически їх слід аналізувати як поєднання гласного з згодним / j /. У кожному випадку аналіз залежить від конкретної мови.

14. Класифікація приголосних за активним діючим органом

Губні губно-губні(білабіальні) б, п, м, в губно-зубні ф,v`

Язикові передньо (головну роль виконує передня частина спинки язика) д, т, ж, ш, р, л, н, с, з, ч,дж середньо й,всі напівпом`як шені ф,т,н,л задньо ґ, к, х

Радикальні (глоткові, фарингальні) активний елемент – корінь язика, поруч із ним задня стінка глотки г

Класифікація за активним діючим органом нерідко об`єднається з класифікацією за пасивним мовним органом. Ці 2 принципи утворюють комплексний принцип класифікації – місце творення.

15. Класифікація приголосних за способом творення

Зімкнені зімкнено-сонорні м,н – при утворенні повітря після того як розірване зімкнення проходить через носову порожнину, називають зімкнено- прохідними.

Зімкнено- шумні :зімкнено-проривні б,п,д,т,ґ,к зімкнено-щелині дж,дз,ч,ц

Щелинні щелино-сонорні л,й,в щелино-шумні :однофокусні з, с, х,ф,ґ двофокусні ж,ш

Дрижачі при утворенні яких активний мовний орган ритмічно змикається і розмикається з пасивним, називають вібранти р,р`

Однофокусні – при утворенні якиз на шляху видихуваного повітря виникає одна перешкода.

Двофокусні – при утворенні яких крім основної виникає додаткова перешкода, створюються 2 фокуси напруженості.

16. Принципи класифікації приголосних. Класифікація приголосних за участю голосу

3 принципи: 1)співвідношення голосу і шуму, 2) за характером перешкоди або способом творення, 3) за місцем творення або за активним діючим органом

Сонорні(сонанти)- в яких голос переважає над шумом. Л,р,м,н,й,в

Шумні-де шум переважає над голосом, або є тільки шум дзвінкі- в складі яких є шум і голос, але шум переважає над голосом. Глухі – тільки шум

Сонорні – проміжна категорія звуків, прийнято відносити до приголосних. До голосних наближені такими рисами: слабкістю видихуваного повітря; складаються з голосу; можуть бути складотворчими.

До приголосних наближені такими рисами: при їх утворенні з`являється перешкода м,н; при їх утворені напруженість зосереджується на місці творення перешкоди – є компактними, найближче до голосних стоять р,л, для їх творення є наявність перешкоди і вільне проходження повітря.