Психіка– це властивість високоорганізованої матерії, що є особливою формою відображення суб’єктом об’єктивної реальності (о.М. Леонтьєв).

Психіка людини якісно відрізняється від психіки тварини. Зоопсихологія вивчає психіку тварини, загальна психологія – людини.

4

Психіка людини характеризується різними рівнями. Вищий рівень психіки – свідомість, що виникла як результат суспільно-історичних умов формування її в трудовій діяльності і в спілкуванні з іншими людьми.

Характеристики свідомості.

1. Сукупність знань. Людина сприймає оточуючий світ, може мислити про явища, які не досяжні для сприймання, уявляти майбутнє і зберігати попередній досвід.

2. Відокремлення “я” від “не я”. Тобто людині притаманна самосвідомість, самовиховання і самовдосконалення.

3. Забезпечує цілеспрямовану діяльність шляхом постановки цілі. Ціль – це образ майбутнього результату діяльності.

4. Включає дієве ставлення людини до того, що вона пізнає.

Важливими умовами виникнення і розвитку свідомості є мова, за допомогою якої людина збагачується досвідом попередніх поколінь.

Несвідоме – нижчий рівень психіки людини. Це форма відображення, при якій людина не контролює свою поведінку, неповно орієнтується в часі і просторі, порушується мовлення.

Фізіологічною основою двох рівнів психіки людини є різна міра активації кори головного мозку. В момент сну активність КГМ знижується. Потреба у сні є природньою і забезпечує нормальне психосоматичне здоров”я людини.

Тривалість сну 7-8 годин – у 34%, 8-9 – у 45% людей. Найбільше бажання спати людина відчуває у період від 14 до 17 години, найменше – о 5 та 24 годині. Вночі знижується продуктивність діяльності та уважність людини. Аварії на Чорнобильській АЕС, на хімічному підприємстві у Бхопалі (Індія) стались після опівночі.

Нічний сон включає 4 фази, що змінюються циклічно через 90 хвилин.

• 1 фаза – перехід від бадьорості до сну. У людини іноді з”являються образи, схожі на фото.

• 2 фаза – глибокий сон, людину важко розбудити.

• 3 фаза – людина слабко відгукується на зовнішні впливи.

• 4 фаза – виникає в першу половину ночі.

У момент переходу від 4 до 1 фази виникає парадоксальний чи швидкий сон, під час якого людина завжди бачить сновидіння. Парадоксальний сон триває 20% від всього часу cну дорослої людини. Природу сновидінь намагаються пояснити теорії сну.

1. З. Фрейд вважав, що сон дозволяє виявити, побачити підсвідоме .

2. Теорія повторення (Крік, Мітчисон, 1983): уві сні людина оглядає і впорядковує інформацію.

3. Теорія виживання: сновидіння дозволяють переосмислити отриманий за день досвід, особливо складні ситуації, бажання, ідеї (Павлідес, Вінсон, 1989).

4. Активаційно-синтетична теорія Дж. Аллана Хобсона (1977, 1988): сон – побічний продукт біологічної активності мозку. Під час сну зростає кількість речовин, які збуджують деякі центри КГМ.

Таблиця 2

Класифікація несвідомих психічних явищ

Нормальні	Патологічні
Сновидіння Реакції на невідчутні , але реально діючі подразники Автоматизовані дії Мотиви (потяги, установки), які були або можуть стати усвідомленими		Марення Галюцінації

5

Мозок – головний орган психіки. Ще в давнину люди спостерігали випадки, коли при травмуванні головного мозку виникали різні захворювання психіки. При пошкодженні лобної частини руйнувалось вміння планувати, при враженні скроневих ділянок порушувалось мовлення. Тому виникло питання: як пов’язані окремі ділянки мозку із різними психічними явищами (проблема локалізації психічних функцій). Деякий час вважалось, що існує пряма відповідність між певними ділянками мозку і конкретними психічними функціями. Розроблялись спеціальні карти поверхні мозку (Клейст), одначе спостереження людей з пошкодженнями мозку, показали, що порушення одного й того ж психічного процесу виникає при ураженні різних ділянок мозку і, навпаки: при ураженні однієї ділянки мозку порушувались різні психічні функції. Наприклад, розлади письма виникають при травмах лобної, скроневої, потиличної ділянок мозку.

Висновок: немає прямої відповідності між окремими психічними процесами і певною ділянкою головного мозку. Складна психічна діяльність здійснюється не окремим відділом головного мозку, а системою органів, кожен з яких відіграє певну роль у забезпеченні цієї діяльності. Таку систему П.К.Анохін назвав функціональною.

Конкретний приклад: щоб написати, необхідно почути (скронева), вимовити (моторна зона), перейти від звуків до букв (потилична і тім’яна), відтворити їх послідовність (лобна). О.Р.Лурія – основоположник нейропсихології – науки про мозкову локалізацію психічних функцій – виділив три блоки за їх роллю у забезпеченні психічної діяльності.

І блок – енергетичний (верхні відділи стовбуру мозку, ретикулярна формація і утворення давньої кори). Забезпечує напругу, необхідну для роботи вищих відділів головного мозку. Порушення цих ділянок призводить до нестійкої уваги, втомлюваності, сонливості, байдужості, кволості.

ІІ блок – прийому, зберігання і переробки інформації (задні відділи великих півкуль, тім’яні, скроневі, потиличні відділи головного мозку). Забезпечує надходження, обдумування та фіксацію інформації із зовнішнього світу. Порушення: тім’яних відділів – людина не впізнає на дотик предмет, не відчуває положення тіла і рук; скроневої долі – розлади слуху; потиличної –зору.

ІІІ блок – програм, регуляції та контролю діяльності (лобні долі великих півкуль). Свідома діяльність починається з отримання і переробки інформації (II блок), а закінчується виникненням намірів, виробкою програм та їх здійсненням у діяльності. Порушення важко помітні, немає розладів рухів або мовлення. Але при спостереженні за людиною виявляються недоречності в організації її поведінки. Хворий не може довести роботу до кінця, забуває про свій намір в процесі його здійснення, не виправляє елементарних помилок, навіть у написанні власного імені.

Блоки залежать один від одного. Нормальна їх робота забезпечує цілісну діяльність головного мозку. Так, для першого блоку сигналом до підвищення тонусу КГМ є надходження інформації із зовнішнього світу, що здійснюється другим блоком (без інформації людина нудьгує, засинає). Третій блок активізує перший блок, підвищує тонус, якщо цього вимагає досягнення цілі, або знижує його, коли ціль досягнуто.

Людина може свідомо регулювати рівень своєї активності. Робота головного мозку тісно пов’язана зі всім організмом людини, забезпечуючи його зв’язок із зовнішнім світом і орієнтування в ньому. Перший блок безпосередньо отримує імпульси від внутрішніх органів, що утворює основу біологічних потреб (голод, температурний баланс, спрага), які потім обдумуються і задовольняються за допомогою другого і третього блоку.

Основні принципи роботи головного мозку: 1)функціональна асиметрія полягає в тому, що півкулі виконують різні психічні функції ; 2) латералізація – нерівноцінність півкуль, існує тільки у людини і пов’язана з виділенням ведучої правої руки. Найбільш важливі у суспільстві функції (мовлення, читання, логічне мислення) виконуються лівою півкулею, яку називають провідною. Права півкуля - підпорядкована, виконує функції орієнтації в просторі, виникнення сновидінь, розчленування мелодій та звуків.

Тема І.2. Будова, принципи і методи сучасної психології

План

1. Місце психології в системі наук

2. Класифікація галузей психології

3. Основні напрями психології ХХ століття

4. Принципи психології

5. Методи психологічних досліджень

1

Розвиток науки і техніки призвів до появи складних технологій, які висувають підвищені вимоги до працівників. Це зумовлює зростання ролі людського фактору виробництва, а відтак і підвищення суспільного інтересу до дослідження людини.

Ознаки людського фактору: міра кваліфікації, розвитку здібностей, ініціативності, відповідальності, дисциплінованості. Врахування людського фактору необхідно при створенні і експлуатації техніки. Поняття особистісний фактор включає індивідуальні характеристики людини. Прояви: робітник робить помилку через поганий настрій, авіадиспетчер попереджує аварію завдяки своїм сміливим діям.

Людинознавчі дисципліни утворюють розгалужену систему, до якої належать історія, логіка, антропологія, соціологія тощо. Разом з тим, у психології є розділи, які відносяться до психіки тварин. Тому слід точніше визначити місце психології серед інших наук про людину. Складність виділення полягає в існуванні міждисциплінарних зв’язків з психологією. Багато її проблем знаходяться на межі або з філософією, або з медициною, або з педагогікою. Довгий час психологічні знання були частиною філософії (до кінця XIX ст.), і сучасна психологія базується на філософських уявленнях. Відокремлення різних напрямків психології пояснюється різною філософською позицією щодо принципових питань взаємовідношення психіки і свідомості, людини і суспільства, людини і тваринного світу тощо.

Для вітчизняної психології характерний матеріалістичний погляд на психіку як властивість мозку відображати об’єктивну реальність. Оточуючий світ первинний, а психіка вторинна. Ідеалісти вважають навпаки. Філософія, спираючись на дані наук про людину, в тому числі і психології, у змозі розглянути проблему людини в цілому, розкрити її сутність, та закономірності буття.

Існує тісний зв’язок психології з природознавством. Поява психологічного експерименту та роботи Сєченова “Рефлекси головного мозку” у другій половині XIX ст. показали, що психічні явища такі ж природні, як і інші функції організму, вони не безпричинні, а є однією з ланок рефлексу. Але психічні явища не тотожні з фізіологічними процесами. Так, на основі однакових фізіологічних змін виникають різні психічні явища. Наприклад: підвищення андреналіну викликається і гнівом, і радістю, і ненавистю. Тому за фізіологічною картиною не можна сказати, яку саме емоцію переживає людина. Для розуміння розвитку психіки велике значення мала еволюційна теорія Дарвіна.

Міцний зв’язок психологія має із педагогікою. Задачі психології в розв’язанні педагогічних проблем: 1) психологічні дослідження спрямовувати не стільки на обгрунтування вже існуючих педагогічних підходів, скільки на пошук нового, що випереджає звичну практику (зразки таких досліджень виконали Л.В.Занков, О.М.Леонтьєв, Д.Б.Ельконін, В.В.Давидов); 2) першочергове розв’язання проблеми формування властивостей мислення, що дозволяють самостійно засвоїти інформацію і проблеми розвитку здібностей до самоосвіти і самовиховання.

Своєрідність місця психології в системі наук в тому, що вона існує на межі природничих і гуманітарно-суспільних наук. Деякі розділи психології наближаються до біологічних і фізіологічних наук (порівняльна психологія, зоопсихологія, психофізіологія, нейропсихологія), а деякі – до гуманітарних (соціальна психологія, психолінгвістика).

2

Сучасна психологія має розгалужену систему наукових дисциплін. Зв’язки між різними галузями психології утворюють структуру сучасної психології. Класифікувати галузі психології можна за трьома ознаками (Петровський А.В.).

1. За видами діяльності: а) психологія праці (наукова організації праці, психологічні аспекти відносин у системі людина-техніка). Її розділи: інженерна, авіаційна, космічна; б) педагогічна ( педагогічні закономірності навчання і виховання). Розділи: психологія навчання (психологічні основи методик), виховання, психологія вчителя, навчально-виховної роботи із аномальними дітьми; в) медична ( психологічні аспекти діяльності лікаря і поведінки хворого); г) нейропсихологія ( мозкова локалізація психічних функцій); д) юридична ( психологічні питання реалізації системи права); е) військова ( поведінка в умовах бою, методи “психологічної війни”); є) спорту ( психологічні особливості спортивних змагань, діяльність спортсменів); ж) торгівлі ( умови впливу реклами, особливості попиту, обслуговування).

2. За психологічними аспектами розвитку: а) вікова ( розвиток психічних процесів і якостей людини, взаємозв’язок навчання і психічного розвитку). Розділи: дитяча (до підліткового віку), підлітка, юності, дорослого (акмеологія) і геронтопсихологія (людей похилого віку); б) психологія аномального розвитку. Розділи: патопсихологія (особливості психіки при психічних захворюваннях), олігофренопсихологія (порушення психічного розвитку при вроджених дефектах мозку), сурдопсихологія (розвиток дітей з порушенням слуху), тифлопсихологія (розвиток дітей з порушенням зору); в) порівняльна ( еволюція форм психіки від найпростіших до людини).

3) За відносинами між людиною і суспільством: а) соціальна ( психічні явища при взаємодії людей); б) психологія особистості (індивідуальні психологічні особливості людини як члена суспільства).

Особливе місце посідає загальна психологія. Вона не є самостійною галуззю, а об’єднує найбільш загальні закономірності психіки; характеристики методів, принципів, основних наукових понять. Наукові поняття психології звичайно об’єднують у три категорії: психічні процеси, стани, властивості. Поділ умовний. Психічні явища можна розглядати і як стан, і як процес, і як властивість. Кожна із таких категорій підкреслює той чи інший аспект явищ, який має найбільше значення у конкретному випадку .

Психічний процес – явище як процес з виділенням початку, проміжних стадій, та завершення. Властивість – підкреслює усталеність, фіксованість і повторюваність психічного факту. Це якості характеру, темпераменту, здібностей. Стан – психічний факт, існуючий у деякий незначний проміжок часу і обумовлений ситуацією: прояви волі, уваги, мислення, почуттів.

Розділи загальної психології: вступ, аналіз пізнавальних і емоційно-вольових процесів, психологія діяльності, особистості та індивідуальних відмінностей.

Останнім часом у психології з’являються нові галузі (психологія управління, середовища, економічна, екологічна). Цей процес називається диференціацією. Кожен розділ науки має свій аспект вивчення психіки, але в реальних життєвих ситуаціях людина виступає в єдності всіх своїх сторін. Щоб зрозуміти і активізувати поведінку людини, необхідно зміцнювати зв’язки між галузями для створення цілісної характеристики людини (інтеграція). Процеси диференціації та інтеграції становлять суперечність. Їх єдність забезпечує розвиток психологічної науки.

Крім наукової психології існує практична (прикладна), основним змістом якої виступає застосування психологічних механізмів впливу для корекції поведінки та розвитку людей в конкретних та унікальних умовах їхніх життєвих обставин та життєвого шляху (В.Панок). Одним з напрямів практичної психології є психологічна служба системи освіти, завданнями якої є підвищення ефективності навчально-виховного процесу, своєчасне виявлення труднощів та умов індивідуального розвитку особистості, корекція соціально-психологічних якостей учасників педагогічного процесу, профілактика його відхилень. Виконавцем цих завдань в школі є практичний психолог.

3

Основні напрями психології у ХХ столітті становлять біхевіоризм, гештальтпсихологія , психоаналіз, радянська психологія.

Біхевіоризм розробляли Е.Торндайк (1874-1949), Дж. Уотсон (1878-1958), В.Мак-Дугалл (1871-1938). Перед психологією було поставлено задачу вивчати лише те, що можна сприймати у поведінці людини. Сама назва “біхевіоризм” походить від англійського behaviour – поведінка. Поведінка розглядалась на основі зв”язку між зовнішнім впливом – стимулом та реакцією на нього, тому вважалось, що вивчати потрібно стимули і відповідні їм реакції, не вдаючись до розгляду внутрішніх процесів обробки стимулів – свідомості, суб”єктивного. Лише в пізнішому варіанті цього напряму - необіхевіоризмі поставлено задачу вивчати те, що відбувається між стимулом і реакцією (Е.Толмен). Основне у поведінці – це навички, що виробляються шляхом тренування. Висновки, зроблені при дослідженнях поведінки тварин, автоматично і необгрунтовано переносили на поведінку людини. Біхевіоризм мав великий вплив на американську психологію, став теоретичною основою поширених сьогодні програм научіння – тренінгів.

Гештальтпсихологія, або структурна психологія, розроблялась в роботах М.Вертхеймера (1880-1943), В.Келера (1887-1967), К. Левіна (1890-1947). Основне поняття гештальт (від нім. Gestalt – форма, фігура), яке фіксує єдність організму і середовища. Відношення між ними будуються за принципом взаємовідповідності (ізоморфізму). Обстоювали необхідність вивчати психіку як цілісну структуру, властивості якої не випливають з властивостей окремих психічних явищ. Подібно до цього такі окремі речовини як калій, вуглець та нітроген не є отруйними, а у їх поєднанні з”являється нова якість – вони утворюють сильну отруту, відому як ціаністий калій. Психіка мовби моделює середовище за своїми особливими законами. Наприклад , добудовує незавершені зовнішні структури, прагнучи до об”єднання розрізнених частин в осмислену цілісність. Так, бачимо за вікном лише верхівки дерев, частини будинків, але у відповідь “Що ти бачиш за вікном?” кажемо: “дерево”, “будинок”. Представники гештальтпсихології відмовились від вивчення фізіологічних основ та соціальних факторів. Відомі вивченням творчого мислення, сприймання.

Засновником психоаналізу був З.Фрейд (1856-1939). Вперше увага психологів приверталась до сфери мотивації особистості, зокрема її несвідомих складових, які автор назвав інстинктами, вважаючи їх спільними з тваринними предками. Поведінка людини пояснювалась дією підсвідомих некерованих інстинктів , головними з яких Фрейд назвав прагнення до задоволення, сексуальний потяг (лібідо), що становлять в людині її вроджену біологічну сторону. Остання знаходиться у суперечності із суспільними нормами, які обмежують прагнення людини до задоволення. Внаслідок такої суперечності виникає внутрішній конфлікт, який або розв”язується за допомогою сублімації (спрямування інстинктивної енергії людини на творчість, діяльність тощо), або призводить до захворювань – неврозів. Послідовники Фрейда виступили проти надмірної біологізації ним поведінки людини. Карен Хорні (1885-1952), Ерік Фромм (1900-1980) , Карл Юнг (1875-1961), Альфред Адлер (1870-1937) - представники неофрейдизму – визнавали соціальні якості індивіда (наприклад, потребу в захисті, в ніжності, в спілкуванні) відмінними від тварин, але вважали іх вродженими.

Переважаючий вплив на розвиток радянської психології мали марксистсько-ленінська ідеологія, головними положеннями якої є наступні:

1. опора на принцип детермінізму, за яким психіка вторинна і обумовлена зовнішніми впливами;

2. зв”язок психічного з матеріальним субстратом, насамперед, з головним мозком;

3. зв”язок психічного з об”єктивним світом;

4. активний, перетворюючий характер психічного;

5. свідомість – створюваний в активному творчому акті адекватний образ дійсності, але не її копія;

6. психічне – функція складно організованої матерії – мозку;

7) практика, а не тілесна дія, первинна порівняно із суб”єктивним.

Представники радянської психології: Л.С.Виготський (1896-1934), О.М.Леонтьєв (1903–1979), С.Л.Рубінштейн (1889-1960), Б.Г.Ананьєв (1907-1972), Г.С.Костюк (1899-1982).

4

Принципи науки – це загальні закони, які стали засобом дослідження. Немає єдності у визначенні списку основних принципів, у їх трактуванні та розкритті змісту. Вони тісно взаємозв’язані і утворюють систему.

С.Л. Рубінштейн, К.В. Шорохова, М.Г.Ярошевський вважають основним принципом детермінізм. Він протилежний індетермінізму, за яким психічні явища не залежать ані від зовнішніх впливів, ані від змін в організмі, а відкриваються людині у переживаннях під впливом вищого розуму, який неможливо пояснити. Таким чином, свідомість відривається від реального життя і практичної діяльності

Слід відрізняти принцип детермінізму від механістичного детермінізму, за яким психіка – це сукупність реакцій на зовнішні впливи. Поведінка людини прямо, безпосередньо і однозначно визначається зовнішніми причинами, а свідомість не має ніякого впливу.

Принцип детермінізму сформульовано у 50-ті роки ХХ ст. С.Л.Рубінштейном: реагування людини на зовнішні впливи залежить не тільки від характеристик цього впливу, а й від особливостей психіки людини (інтересів, досвіду, освіченості, знань тощо). Таким чином, “зовнішні причини діють через внутрішні умови”. Людина змінює світ, і в процесі цього змінюється сама; створюючи предмети матеріальної та духовної культури, людина збагачує свій внутрішній світ.

Із принципу детермінізму походить принцип взаємозв’язку і взаємообумовленості психіки і діяльності. Діяльність визначається задумом, ціллю, програмою її досягнення, тобто свідомістю. І, навпаки, на створення задумів, програм впливає практика. Таким чином, діяльність, з одного боку, обумовлена свідомістю, а з другого, – обумовлює її. Психіка і діяльність виступають як дві сторони одного явища. Діяльність – зовнішня сторона психіки, а психіка – внутрішній план діяльності. Цей принцип має важливе значення для обгрунтування методів психологічного дослідження. Оскільки ним стверджується взаємозв’язок психіки із діяльністю, то методологічне обгрунтування отримує можливість вивчати психічні явища через діяльність, доступну для об’єктивного спостереження. Детермінізм відкриває шлях для використання об’єктивних методів, в тому числі експерименту, у психології.

Індетермінізм стверджує замкнений характер психіки, її повну незалежність від зовнішніх умов, він заперечує, що можна дізнатись про переживання людини за її поведінкою. Єдино можливим методом при цьому проголошується самоспостереження або інтроспекція. Фактично предметом вивчення за допомогою інтроспекції виступає свідомість. Але людина не усвідомлює всіх психічних проявів. Несвідоме опиняється за рамками вивчення, неможливо досліджувати цим методом і психіку дитини, і тварини. Разом з тим, цей метод може використовуватись як прийом у дослідженнях, побудованих на об’єктивних методах.

Основа об’єктивного методу – принцип детермінізму та принцип єдності і взаємообумовленості свідомості та діяльності. Головні вимоги до психологічного дослідження – це об’єктивність і генетичний підхід. Існують такі принципи, які мають похідне значення: відображення, розвитку, історизму, системності та інші.

Відповідно до генетичного підходу, будь-яке явище потрібно вивчати у його процесі з виявленням всіх моментів, їх послідовності та зв’язків між ними. Відомо два основних варіанти організації дослідження. Якщо вивчається певний об’єкт протягом декількох років, таке дослідження називається лонгетюдне. Вивчення об’єкту за короткий проміжок часу називають методом поперечних зрізів.

4

Основні методи в психології: спостереження та експеримент. Наукове спостереження відрізняється від побутового: воно не просто описує, констатує явища, але й намагається їх пояснити. Ознаки: наявність плану, гіпотези, програми, схеми, протоколів та інших засобів фіксації. Різновид спостереження: аналіз результатів діяльності.

Експеримент – з’являється в кінці XIX століття. Це був дуже важливий момент, який прискорив відокремлення психології від філософії в самостійну науку. Відмінність від спостереження: дослідник активно змінює умови діяльності досліджуваного з метою виявлення психологічного факту, який вивчається. Два основних види: лабораторний і природній. Лабораторний – в умовах лабораторії за допомогою приладів, досліджуваний знає, що є об’єктом вивчення. Природній – у звичайних для досліджуваного умовах. Зміни, які експериментатор вносить у ситуацію, для нього непомітні. Досліджуваний може не знати, що з ним проводять експеримент. У педагогіці використовуються у формі уроку, гри.

Одним з різновидів експерименту є навчаючий або формуючий, в результаті якого психолог не тільки вивчає психіку дитини (досліджуваного), але й сприяє формуванню в неї певних психічних властивостей. Спостереження та експеримент належать до інформаційних методів, оскільки в їх результаті отримуються нові знання.

Допоміжними методами є анкета, бесіда, інтерв’ю, самоспостереження.

Діагностичні методи або тести використовуються для з”ясування того, наскільки психічні якості людини відповідають раніше виявленим нормам та стандартам.

Тести мають традиційну структуру, що складається з системи коротеньких завдань, варіанти виконання яких заздалегідь передбачаються і відповідають різним рівням розвитку властивості, що діагностується.