Тема іі.2. Спілкування План

1. Спілкування і діяльність

2. Функції спілкування

3. Рівні аналізу спілкування

4. Структура спілкування

5. Види і засоби спілкування

1

Діяльність організується і збагачується через спілкування. Люди будують план своєї спільної діяльності, узгоджують його між собою, координують свої дії. Виникає питання про зв’язок діяльності і спілкування. Існує декілька думок, що розглядають спілкування як:

1) особливий вид активності людини поряд з діяльністю (Ломов Б.Ф.);

2) сторону будь-якої діяльності (Леонтьєв О.М.) ;

3. один з видів діяльності, поряд з грою, працею, учінням (Ельконін Д.Б.).

Ці погляди об’єднуються визнанням єдності спілкування і діяльності. Люди завжди спілкуються на основі певної діяльності. У деяких видах діяльності як її засоби і способи використовуються ті, що характерні для спілкування (діяльність педагога, лектора). Іноді дії виступають засобами і способами спілкування (в театральній виставі, балеті, пантомімі). У діяльності значний час витрачається на підготовку, яка полягає у спілкуванні для встановлення контактів, обговорення плану роботи. Спілкування і діяльність єдині, але не тотожні.

Спілкування має свої особливості: 1) його результат не перетворений предмет (як у діяльності), а відносини з іншими людьми; 2) якщо одиниця діяльності – дія, то у спілкуванні – взаємодія не менше, ніж двох людей, кожен з яких суб’єкт. Діяльність відбувається у системі суб’єкт – об’єкт, а спілкування суб’єкт – суб’єкт. При взаємодії, яка має місце у спілкуванні, дія одного суб’єкта – це відповідь на дію іншого; 3) кожен з учасників спілкування має свій мотив. Якщо в діяльності ми розглядаємо, що спонукає людину до діяльності, то у спілкуванні необхідно враховувати взаємовідношення мотивів його учасників.

Спілкування – складний , багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми, породжуваний потребами у спільній діяльності, який передбачає обмін інформацією, взаємодію, сприймання та розуміння між його учасниками.

Висновок: спілкування – одна із сторін образу життя людини, не менш важлива, ніж діяльність. У спілкуванні, тісно пов’язаному з діяльністю, людина оволодіває досвідом попередніх поколінь і збагачує його своїми відкриттями.

2

Традиційно виділяють три функції спілкування.

1. Інформаційно-комунікативна: в ході спілкування здійснюється прийом та передача інформації. Це дуже важливо для організації діяльності. Її учасники повинні володіти спільною інформаційною основою для координації і узгодження дій. Так, двоє можуть зіграти в шахи, тільки якщо обидва гравці знають правила гри. Якщо ні, то спочатку треба створити спільну інформаційну основу – правила гри, якими володіє один, повинен засвоїти і інший.

2. Регуляційно-комунікативна: спрямована на зміну поведінки учасників спілкування. Регуляція здійснюється у трьох напрямках: а) людина регулює свою поведінку; б) поведінку інших, спонукаючи їх розпочати або припинити дії, посилити чи послабити їх, виправити; в) поведінка людини регулюється з боку її партнерів по спілкуванню.

3. Афективно-комунікативна: весь спектр людських емоцій виникає і розвивається у спілкуванні. У групі людей створюється загальний емоційний стан, який впливає на психологічний клімат, сприятливий або несприятливий для діяльності.

3

С укупність всіх взаємодій між людьми неоднорідна. Вона включає як широкі контакти із суспільством, так і спілкування з товаришами, батьками, вчителем тощо, тому виділяють рівні спілкування: макрорівень, мезарівень та мікрорівень (Див. Мал 1).

Мал. 1 Рівні спілкування

1. Макрорівень охоплює всю сукупність взаємозв’язків людини з виділенням певних ліній спілкування (в шкільному житті, вдома, в спортивній секції, на відпочинку). Він розкриває все коло спілкування людини.

2. Мезарівень передбачає вивчення контактів людей при спільному розв’язанні задачі. Спілкування розглядається як процес встановлення контактів, формування спільного плану роботи, узгодження дій. Це спілкування обмежується початком і завершенням розв’язання спільної задачі.

3. Мікрорівень включає вивчення елементарних одиниць спілкування – окремих взаємодій, кожна з яких охоплює дію одного учасника і відповідну дію іншого. Наприклад, такі види взаємодій, як: питання - відповідь, спонукання – виконання, прохання – відмова (згода).

Дослідник В.М.Сагатовський вирізняє чотири рівні спілкування: маніпуляцію (поводження з партнером як з об”єктом), “рефлексивну гру” (прагнення обіграти партнера), правове спілкування (на основі справедливих норм і правил), моральне спілкування (на основі єдності поглядів і духовної близькості).

Американський психолог Е. Берн виділяє шість рівнів спілкування: нуль-спілкування (мовчазна черга перед кабінетом); ритуали (привітання, співчуття,

прощання); розваги; робота; ігри , коли людина зображує одне, а має на увазі інше; близькість.

4

Структура спілкування включає три сторони: комунікативну (обмін інформацією); інтерактивну (обмін діями); перцептивну (сприймання людини людиною).

Комунікативна: передача, формування, розвиток, уточнення інформації. Здійснюється за допомогою комунікативних актів. Їх розрізняють за такими ознаками, як:

• зміст (виробничі, побутові, сімейні, науково-теоретичні);

• ступень взаємовідповідності комунікантів (висока, задовільна, незначна, незадовільна, комунікативна несумісність);

• форма (прямі, опосередковані);

• результати (від повного розуміння до повного нерозуміння).

Обмін інформацією змінює відносини між учасниками. Тому кожен з учасників передачі інформації враховує як свої мотиви, так і мотиви партнера. Обмін інформацією можливий, якщо обрана єдина мова спілкування. Інформація передається за допомогою засобів, вербальних (мовлення) і невербальних.

Інтерактивна. Людям не тільки важливо обмінятися інформацією, але й потрібно планувати спільну діяльність, узгодити та виконати свої дії. Виділяють типи взаємодії: кооперація і конкуренція. Перший активізує спільну діяльність, а другий гальмує. У високорозвинених групах поєднуються ознаки кооперації і конкуренції, коли прагнення людини проявити себе поєднане з прагненням допомогти партнеру.

Форми взаємодії (за М.М.Обозовим) відповідають основним способам організації спільної діяльності, а саме:

• в умовах спільно-індивідуальної діяльності – взаємодію називають “поряд, але не разом”;

• в умовах спільно-послідовної діяльності – ланцюжкова взаємодія характеризується тим, що результат дії одного учасника стає об”єктом дії наступного;

• в умовах спільно-розподіленої діяльності – взаємодія побудована на безпосередньому обміні дій між учасниками і відбувається найбільш активно.

Перцептивна. Сприймання іншої людини включає: сприймання зовнішності, співвіднесення її із особистісними якостями людини і пояснення на цій основі її вчинків. Уявлення про іншого тим багатші, чим повніше уявлення людини про саму себе (її самосвідомість), але й самосвідомість збагачується завдяки порівнянню з іншою людиною. Тому взаєморозуміння включає, як ідентифікацію, так і рефлексію. Ідентифікація – це уподібнення себе іншій людині, здатність розкрити її точку зору. Емпатія – це емоційний відгук на переживання іншої людини (співчуття, співпереживання). Рефлексія – це усвідомлення людиною того, як вона сприймається партнером у спілкуванні. На взаєморозуміння між людьми впливають ефекти перцепції – такі, як каузальної атрибуції, ореолу, першого враження, новизни, стереотипізації.

Каузальна атрибуція – пояснення людиною причин (мотивів) вчинків інших. Ефект ореолу – вплив загального враження про людину на сприймання і оцінку її конкретних вчинків. Позитивне враження про людину сприяє перебільшенню її гарних якостей і – навпаки. Ефект першого враження полягає в тому, що для оцінки незнайомої людини найбільш значущою є первинна інформація про неї. Ефект новизни означає, що стосовно знайомої людини найбільшу вагу при її оцінці має нова інформація про неї. Стереотипізація виражається у перенесенні якостей групи на особистість, що належить до цієї групи, за схемою: “всі відмінники – дисципліновані”.

5

Види спілкування О.О.Леонтьєв розрізняє за чотирма ознаками.

1. За орієнтацією: соціальне і особистісне.

2. За сферою перебігу: в сфері знань, навичок, вмінь (навчання і виховання), у реально виконуваній діяльності (навіювання, переконання), у сфері мотивів і потреб (переконання).

3. За використовуваними засобами: матеріальне (предмети виступають засобами в спілкуванні), знакове – вербальне і невербальне, особистісно-смислове з використанням засобів, зрозумілих лише в даній групі (погляди, репліки).

4. За мірою опосередкованосгі: безпосереднє – наявність прямого контакту (спільне місце і час зустрічі); опосередковане – між людьми, розділеними в просторі і часі за допомогою листа, телефону.

Специфіка спілкування залежить і від особливостей професійної діяльності, в якій воно використовується. Важливого значення спілкування набуває у педагогічній діяльності.

Педагогічне спілкування – це професійне спілкування вчителя з учнями на уроці або поза ним, що виконує певні педагогічні функції та спрямоване на оптимізацію навчання та виховання (О.О.Леонтьєв).

Специфіка педагогічного спілкування розрізняє його із іншими видами спілкування. Вона полягає у наступному.

1. Обов”язковість: без педагогічного спілкування неможливе розв”язання задач навчання та виховання.

2. Педагогічна цілеспрямованість: педагогічне спілкування завжди переслідує цілі різноманітних та ефективних впливів на учнів.

3. Організованість: передбачає складання плану, відбір засобів і способів його реалізації.

4. Суперечливість ролей учасників педагогічного спілкування: з одного боку, спілкуються партнери з різним запасом досвіду, що породжує нерівність, а з другого – повноцінне спілкування можливе лише між рівноправними партнерами.

5. Володіння вчителем технологією педагогічного спілкування, яка є змістом професійної підготовки і удосконалення педагога.

В.О.Кан-Калик подає наступну структуру педагогічного спілкування:

• моделювання майбутнього спілкування;

• організація безпосереднього спілкування в момент початкової взаємодії;

• управління спілкуванням в ході педагогічного процесу;

• аналіз реалізованої системи спілкування у зв”язку з моделюванням наступної.

Розрізняють стилі педагогічного спілкування:

• спілкування в процесі спільної творчої діяльності;

• спілкування на основі дружніх відносин;

• спілкування-дистанція;

• спілкування-залякування;

• спілкування-загравання.

Будь-яке спілкування здійснюється за допомогою вербальних і невербальних засобів.

Мовлення – це універсальний засіб комунікації. Кожен учасник спілкування почергово то слухає, то говорить, то виражає думку в мовленні (кодує інформацію), то розкриває зміст висловів партнера (декодує). Розрізняють види невербальних засобів: а) екстралінгвістичні (жест, міміка, пантоміміка); б) паралінгвістичні (пауза, тон, тембр мовлення, темп; сміх, плач); в) простір і час спілкування (обличчя в обличчя). Наприклад, важливою є відстань між учасниками спілкування, що сприймається ними як належна. Відомо, що у народів Європи така відстань близько 50 см, у народів Латинської Америки менше 50 см. Порушення дистанції між співрозмовниками слугує додатковим знаком (близькості, поваги чи навпаки). Невербальні засоби доповнюють, поглиблюють, уточнюють вербальні, але їх не завжди легко розшифрувати і зрозуміти. Існує словник , у якому зібрано і розшифровано 120 тисяч виразів обличчя.