Структура інтелектуальної поведінки

Орієнтувально-дослідницька поведінка → формування програми рухів → порівняння виконуваного з вихідною програмою. Риси інтелектуальної поведінки тварин: 1) пов’язана лише з біологічними потребами в їжі, теплі тощо; 2) визначається безпосередньо сприйманими стимулами. Наприклад: мавпа намагається зірвати персик, що розташований в полі її зору, але якщо вона не бачить його, то уявну задачу за описом чи малюнком не розв’язує; 3) не передають нащадкам і не засвоюють чужого досвіду.

5

Свідома діяльність людини відрізняється від індивідуально-змінної поведінки тварин такими ознаками: 1) не обов’язково пов’язана з біологічними потребами. Діяльність спрямовується потребами в спілкуванні, пізнанні і т.д.; 2) не обов’язково визначається наочними враженнями, а програмується наперед: у сонячну погоду беруть парасольку, садять садок, знаючи, що він колись дасть урожай.

Сутність свідомості пояснюється по-різному, як: 1) вияв надприроднього духовного начала, божого розуму; 2) прямий результат еволюції тваринного світу; 3) у вітчизняній психології прийнято, що свідомість – результат формування в умовах суспільства, головними з яких є спільна праця, застосування знарядь і мова та спілкування. У тваринному світі ускладнення поведінки і психіки відбувалось тільки при удосконаленні нервової системи, при появі нових її органів. В історичному розвитку суспільства нервова система людини залишається незмінною, а удосконалення психіки пов’язане з навчанням та вихованням.

Специфічною ознакою свідомості є використання, передача та зберігання знарядь діяльності. Тварини використовують допоміжні засоби (наприклад, за допомогою палки мавпа намагається дістати персик), які не виготовляються, а у готовому вигляді беруться із середовища. Тварини не зберігають їх, не передають іншим. Тварини лише виражають свої стани (наприклад, рухи бджоли). Але не позначають предметів, дій тощо, тому у тварин немає мови.

Розділ іі. Особистість у діяльності та спілкуванні Тема іі.4. Діяльність План

1. Потреба як джерело активності

2. Характерні риси діяльності

3. Структура діяльності

4. Види діяльності та форми їх виконання

5. Психологічні засоби діяльності: знання, вміння, навички

1

Найважливішою характеристикою психіки є її активність, необхідна для підтримки життєво важливих зв’язків з оточуючим. У взаємодії організму і середовища виникають вихідні причини активності – погреби. Потреба – не тільки внутрішній стан, але й необхідність у чомусь поза організмом.

У тварин їх природна організація наперед визначає коло предметів, які є об’єктом потреб. Вроджена потреба бобра – будувати греблю, визначає і певні предмети, які можуть її задовольняти (порода дерева, форма стовбуру, його близькість до води). Якщо фіксований в потребі матеріал відсутній, то бобер не здатний його чимось замінити. В експерименті на березі річки, де жили бобри, були складені готові стовбури дерев, але бобри поводились так, ніби не помічали їх, будуючи греблю як завжди, так і не скориставшись готовим матеріалом.

По-іншому у людини. Потреби формуються у вихованні, способи їх задоволення визначаються суспільством, а коло їх весь час розширюється. Так, потреба в їжі – біологічна, але щоб з’їсти шматок м’яса, людина купує його, готує певним чином, їсть з дотриманням певних норм.

Потреба – це стан нужди, що виражає залежність організму від конкретних умов існування, і виступає джерелом його активності .

Види потреб людини класифікують за двома ознаками.

1. За походженням: а) природні - відображають залежність від умов, необхідних для життя (їжа, сон, тепло); б) культурні - фіксують залежність людини від продуктів культури, як матеріальних, так і духовних (спілкування, освіта, одяг).

2. За характером предмету: а) матеріальні – в матеріальних предметах (їжа, одяг, житло); б) духовні – у продуктах духовної культури (читати книгу, слухати музику).

Задоволення потреб можливе лише за допомогою оточуючих предметів. Вони можуть оцінюватись людиною як більш чи менш важливі для задоволення потреби, тобто мають різну значущість. Наприклад: спрагу може задовольнити і огірок, але найкраще – вода, яка і має найбільшу значущість у даному разі.

Значущість об’єкту – це втілення в ньому потреб людини. Але людина може помилятись і надавати значущість предметам, які насправді не задовольняють потреби. Так, дитина на уроці добре запам’ятовує яскраві малюнки, але не пояснення і висновки до них, які більш важливі для навчання. Таким чином, реальне значення предмету для задоволення потреб не завжди збігається з його значущістю. Специфіка людських потреб породжує особливу форму активності людини – діяльність.

2

Характерні риси діяльності:

1) зміст діяльності не визначається цілком потребою. Потреба породжує діяльність, тобто є мотивом. Робітник працює біля верстата тому, що прагне задоволити потребу в їжі. Але саме по собі керування верстатом не вгамовує голод, воно спрямоване на виготовлення деталі, яка є ціллю діяльності. Таким чином, ціль (те, на що спрямована діяльність) і мотив (задля чого ця діяльність) розмежовуються. У випадках, коли діяльність самоцінна, являє для людини значущість самим своїм виконанням, ціль і мотив збігаються. Наприклад, у грі та творчості;

2) предметність: діяльність спрямовується на предмет, що у її процесі перетворюється на результат діяльності. Способи досягнення цілей визначаються об’єктивними властивостями речей. Папір ріжуть ножицями, а хліб ножем. Однакова ціль – розчленування предметів – досягається різними способами, залежно від особливостей якості предметів;

3. усвідомлюваність: для виконання діяльності, людина повинна розуміти зв’язок між метою і задоволенням своїх потреб;

4. опосередкованість: діяльність виконується за допомогою певних засобів і способів. Засоби діяльності поділяють на зовнішні (інструменти, техніка) і внутрішні (знання, вміння, навички);

5. соціальність: щоб бути здатною до діяльності, людина повинна засвоїти засоби і способи, що існують у суспільстві і вироблені попередніми поколіннями.

Діяльність – це внутрішня (психічна) і зовнішня (фізична) активність людини, що регулюється усвідомленою метою. Наявність мети відрізняє діяльність від інших форм активності людини, наприклад, імпульсивної поведінки, керованої безпосередньо емоціями і потребами.

3

На шляху до цілі діяльності, людина послідовно розв’язує низку задач. Щоб пошити сукню, треба виготовити викройку, вирізати, зшити. Кожен такий відносно закінчений елемент діяльності, спрямований на розв’язання однієї поточної задачі, називають дією. Спосіб виконання дії в конкретній ситуації – операція. Дія з”єднання окремих частин в конкретних умовах може бути операцією склеювання паперу, зшивання тканини, зварювання металу. Дія, спрямована на зміну стану або властивостей предметів зовнішнього світу – предметна. Виконання предметної дії полягає в здійсненні певної системи рухів (взяти, перемістити, відпустити). Внутрішні або розумові дії – планування, контролю і корекції рухів. Контроль і корекція можливі в результаті порівняння поточних результатів з ціллю. Ціллю є те, що в даний момент відсутнє і повинно бути досягнуте в процесі діяльності. Ціль – це образ майбутнього результату діяльності.

Як же людина може передбачати майбутній результат? Між явищами дійсності існує повторюваний закономірний зв’язок. Ми знаємо: вогонь завжди пече. Пізнаючи ці зв’язки, людина може прогнозувати зміни в оточуючому під впливом тих чи інших предметів.

Коли ми плануємо, прогнозуємо перед тим, як виконувати роботу, предметна зовнішня діяльність випереджається внутрішньою діяльністю. Фізичне оперування речами замінюється уявним. Процес такого переходу від зовнішньої дії до внутрішньої – інтеріорізація. Людина може оперувати образами предметів, які відсутні в даний момент, вона думає, згадує і цим вивільняється від ситуативної залежності, яка визначає всю поведінку тварини. У діяльності нерозривні її внутрішні і зовнішні сторони. Перехід внутрішніх дій у зовнішні – екстеріорізація, відбувається при здійсненні планів. Зовнішня сторона – рухи, за допомогою яких людина впливає на світ, визначається внутрішньою (мотивами, знаннями, волею), але й внутрішня виявляється у зовнішній, яка дозволяє з’ясувати міру відповідності отриманих результатів очікуваним.

4

Діяльність розвивається з розвитком свідомості і разом з тим є основою формування свідомості. Розвиток діяльності в онтогенезі – складний і тривалий процес. Спочатку активність немовляти має характер імпульсивної поведінки (вроджені реакції на сильний подразник, їжу.). В перший рік з’являється дослідницька поведінка: дитина накопичує інформацію про світ. З року формується практична поведінка, в якій дитина засвоює способи використання побутових речей. Одночасно розвивається комунікативна поведінка і засвоюється мова.

Перший вид діяльності, що з’являється в онтогенезі – гра. Її спонукає потреба в активності, її джерело – наслідування і досвід. Ціль гри – сам процес діяльності, а не предметний результат. В грі дитина оволодіває способами застосування речей і відносинами між людьми. Засвоєння суспільного досвіду в грі є результатом научіння, при якому не ставиться цілі навчитись будь-чому. Засвоєння досвіду – це ніби побічний результат досягнення ігрових цілей.

Навчальна діяльність як вид діяльності, з’являється, коли суб”єкт ставить ціль навчитись будь-чому. Засвоєння досвіду відбувається шляхом навчальних дій. Суспільство організовує процес передачі суспільного досвіду у формі навчання та виховання.

Праця – діяльність, спрямована на виробництво суспільно-корисних продуктів (матеріальних або ідеальних). Цілі діяльностей визначаються не особистими потребами, а задаються суспільством. Сьогодні у нас немає заводів з виробництва карет, бо суспільство замінило їх на автотранспортні засоби. Праця – діяльність соціальна за природою (цілями) і за характером (неможлива без розподілу праці). Праця є необхідною умовою появи і розвитку свідомості. Застосування і виготовлення знарядь відрізняє працю від простого привласнення продуктів природи. В праці людина керується об’єктивними властивостями предметів, а не їх біологічним значенням. Виникають пізнавальні потреби в з”ясуванні цих властивостей, внаслідок чого розвиваються вищі процеси переробки інформації: мислення і уява. Діяльність – це форма реального зв’язку людини з світом, природою, суспільством, а також найважливіша умова формування свідомості..

Проблематичним залишається питання про віднесення до видів діяльності спілкування та мовлення.

Діяльність може виконуватись у двох основних формах: індивідуальній та спільній (груповій чи колективній). Суб”єктом індивідуального виконання виступає особистість, яка забезпечує реалізацію всіх структурних компонентів діяльності – від постановки мети до отримання результату. Спільна діяльність виконується групою людей. Її головні ознаки:

1. єдина, але не однакова мета. Коли учні в класі виконують певну вправу – це приклад діяльності індивідуальної, бо їх мета однакова. Єдина мета передбачає, що для її досягнення необхідна участь кожного з членів групи;

2. мотивація спільного виконання. Учасники діяльності розуміють необхідність і доцільність саме спільного, а не індивідуального виконання;

3. розподіл та узгодження дій між учасниками;

4. взаємооцінка та взаємоконтроль в групі;

5. спільний простір і час виконання.

Прикладами спільної діяльності учнів є постановка театральної вистави, брейн ринг, спортивні ігри в команді.

5

Психологічними засобами діяльності виступають знання, вміння, навички. Виконання діяльності здійснюється за умови наявності умінь у її виконавця. Уміння грунтуються на знаннях, які утворюють загальну схему процесу діяльності і становлять внутрішню умову вмінь. Вміння безпосередньо характеризують процес виконання діяльності і виявляються у ньому. Вчитель перевіряє знання учня шляхом опитування, а вміння за допомогою низки завдань. Окрім знань, для успішного виконання діяльності необхідний певний досвід опанування діяльністю. Таким чином, вміння – це готовність людини успішно виконувати діяльність, що грунтується на знаннях і навичках.

Навички виробляються у ході безпосереднього виконання діяльності. Чим частіше виконується діяльність, тим міцнішими є навички. В основі навички – дія, неодноразове виконання якої призвели до автоматизації. Ознаки автоматизації: максимально швидке виконання, відсутні зайві рухи, мінімальна психофізична напруга, зниження контролю .

Засвоєння діяльності відбувається в навчанні і проходить три фази. Перша – усвідомлення завдання та способів його виконання, знання основної схеми виконання діяльності (орієнтування). Друга – виконання пробних дій (тренування). Діяльність виконуються повільно, з помилками, з надлишком рухів, характерною є підвищена напруга. Третя – вироблення навичок (автоматизація).