Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
НАСТАНОВЧИ ЛЕКЦИИ _ИЗДН.doc
Скачиваний:
2
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
1 Мб
Скачать
☆

1. Поняття та структура особи злочинця. Межі її кримінологічного вивчення

На лекційному занятті необхідно розглянути основні негативні риси і властивості особи, які характеризують її як злочинця. Саме ця сукупність соціальних властивостей і ознак особи, їх зміст, співвідношення соціально-позитивних і соціально-негативних елементів дають якнайповніше уявлення про тих, хто вчиняє злочин, а також допомагає зрозуміти, оцінити як сам вчинок, так і особу, що його вчинила.

Проте слід мати на увазі, що які б негативні риси та властивості не були притаманні людині, вони можуть і не впливати на його злочинну поведінку протягом всього його життя. Тому необхідно вважати людину злочинцем можна тільки після вчинення ним суспільно небезпечного винного, карного діяння за яке передбачена кримінальна відповідальність.

Зрозуміло, що сукупність особистих якостей, які обумовлюють злочин, з'являється не у момент його вчинення, а складається в процесі всієї попередньої життєдіяльності індивіда. Важливо і те, що особисті властивості, впливають на вчинення злочину, не зникають і після його вчинення. Надалі вони зазнають лише змін, але у будь-якому випадку представляють кримінологічний інтерес.

З кримінально-правових позицій про особу злочинця можна говорити тільки тоді, коли особа вчинила злочин і визнана судом винною. Межі існування особи злочинця чітко визначені законом і закінчуються з моменту відбування покарання і погашення судимості.

Слід також зазначити, що загальне поняття особи злочинця є достатньо абстрактною категорією і використовується в основному як робочий інструментарій у процесі проведення наукового аналізу конкретних осіб.

Для особи злочинця суттєві, по-перше, характер і зміст тих громадських відносин, учасником яких вона є і під впливом яких формується; всіх тих чисельних соціальних зв'язків і ролей, в які вона вступає у щоденному житті і які впливають на її поведінку. По-друге, особа злочинця, як і будь-яка особистість, включає в себе і певну систему морально-психологічних властивостей: поглядів, переконань, спонукань, установок, життєвої мети і чекань, інтелектуальних, емоційних і вольових особливостей. Морально-психологічні властивості особи злочинця знаходяться у діалектичному поєднанні з її соціальними властивостями, а тому повинні розглядатися, у цій єдності.

Вищезазначене дозволяє сформулювати підсумок: під особою злочинця слід розуміти сукупність соціальних і соціальне значимих властивостей, ознак, зв'язків, відносин, що характеризують особу, винну у порушенні кримінального закону, в поєднанні з іншими (неособистими) умовами і обставинами, що впливають на її антигромадську поведінку.

У наведеному визначенні відображений органічний, зв'язок між загальносоціологічним ї кримінально-правовим змістом поняття особи злочинця: негативні соціальні якості створюють особу злочинця лише тоді і остільки, коли і оскільки ці якості проявились у факті скоєння злочину. Які б негативні ознаки і властивості не були притаманні людині, вважати її злочинцем до скоєння злочину не можна. Неминуче виникає питання, з якого часу можна говорити про особу злочинця і коли така можливість відпадає, тобто які межі вивчення особи злочинця. При вирішенні цього питання необхідно враховувати кримінально-правовий, соціологічний і кримінологічний аспекти поняття особи злочинця. Така особа нерозривно пов'язана із злочином, який вона скоїла, і з точки зору свого змісту найбільше цікавить кримінологію момент здійснення злочину, але саме цей етап є недоступним для наукового спостереження і дослідження. Разом з тим, щоб успішно вести боротьбу із злочинністю, не менш важливим є генезис особи злочинця, тобто процес її становлення і розвитку, який розкриває причини та умови її формування.

Носієм поняття особа злочинця може бути тільки людина, яка має кримінально-правові відносини з державою. Такі відносини виникають з моменту вчинення особою злочину й тривають до моменту втрати злочином свого правового характеру (іноді до моменту погашення або зняття судимості).

Антисоціальну протиправну поведінку особи до моменту вчинення злочину можна розглядати як передзлочинну (передкриміногенну), але не як суспільно небезпечне, кримінально-правове діяння.

Не за всіх часів особою злочинця була людина. Будь яка істота, що заподіяла шкоду, могла бути визнана злочинцем, в деяких випадках у цій якості виступали й неживі предмети.

Так, у 1474 році в Базелі (Швейцарія) півень зніс яйце, його обвинуватили в зносинах з дияволом і присудили до спалення. У Франції в 1710 році відбувся останній процес проти пацюків і мишей, що зашкодили хлібні посіви. У Росії в 1553 році в місті Угличу відбувся бунт, що незабаром був подавлений. Більшість бунтарів була покарана - деякі зазнали тілесного покарання, інші були відправлені в заслання. А церковний дзвін, яким бунтарі скликали народ, був за державний злочин битий батогом і засланий у Сибір, в місто Тобольськ, де згодом і був виявлений.

За діючим в Україні законодавством кримінальна відповідальність наступає тільки у фізичних осіб. А в Англії, Франції, США передбачена кримінальна відповідальність так званих юридичних осіб: фірм, акціонерних товариств.

При підготовці кримінально кодексу, вносилась пропозиція передбачити в ньому відповідальність юридичних осіб, але вона не була прийнята.

Персональна відповідальність - особиста відповідальність, яку несуть громадяни України, іноземці, та особи без громадянства, що перебувають на території України.

Кримінологічне дослідження особи злочинця пов'язано з декількома проміжками тимчасового характеру:

1)з періодом формування особи злочинця, із процесом її взаємодії з конкретною життєвою ситуацією до й під час вчинення злочину;

2) дослідження особи злочинця в процесі здійснення правосуддя у зв'язку з вчиненим злочином;

3) вивчення особи злочинця під час відбування кримінального покарання.

Суспільна небезпека особи - це реальна соціально-психологічна поведінка, що складається з негативних властивостей.

Структура особи злочинця - це впорядкована взаємодія властивостей, що характеризують правопорушника.

Негативні властивості психології злочинця породжують мотивацію, що і стають причиною вчинення протиправного діяння.

Мотиви породжені потребами та інтересами особи, які актуалізують, і конкретизують мотиви злочинної поведінки. Ціль - є результат злочинної поведінки.

Структура особи злочинця формується, з наступних ознак:

1) соціально-демографічних ознак; 2) кримінально-правових ознак; 3) соціально-рольових; 4) морально-психологічних ознак; 5) біофізіологічних ознак.

1) Соціально-демографічні ознаки (стать, вік, освіта, сімейний стан, належність до соціальної групи, матеріальне становище, громадянство).

За статевою ознакою особу злочинця можна охарактеризувати в такий спосіб: кількість осіб що вчинили зареєстровані злочини в 2004 році склало 260702, серед них 33478 жінки, що на 6,6 рази нижче, ніж рівень чоловічої злочинності.

За віковою ознакою:

Кримінальна активність найбільш характерна для молоді вікової групи 18 -29 років (38,1 %), слідом йде група неповнолітніх від 14 до 17 років (16,4 %) (близько 30% у ній становлять, особи 14-15 літнього віку), група осіб від 30 і старше становить - 45,5 %, особи старше 50 - річного віку не значно представлені в ній. Це пов'язане з тим що з віком знижується загальна соціальна активність людини, у тому числі й кримінальна. Питома вага різних вікових груп по певних категоріях злочинів може значно відрізнятися від середньостатистичного показника. Частка неповнолітніх серед виявлених осіб, що вчинили злочини в 2004 році склала - 10,7%, питома вага в загальній структурі виявлених злочинців складає 10,2 %.

Для вікових груп властиві найбільш часто вчиняються такі види злочинів. Так, особи до 24 років найчастіше вчиняють крадіжки, грабежі, зґвалтування, викрадення автотранспорту. Старша вікова група злочинців вчиняють посадові та економічні злочини (розкрадання шляхом присвоєння й розтрати, зловживання службовим становищем, хабарництво). Структура злочинності різних вікових груп безпосередньо визначається періодами соціалізації людини.

За рівнем освіти:

Чим вище рівень освіченості особи, тим вище її культура, соціальний статус, життєві плани й реальна можливість втілення їх у дійсність. Особи, що вчиняють насильницькі (вбивства, навмисне заподіяння тяжкої шкоди здоров'ю), корисливо-насильницькі (грабіж, розбій), крадіжки особистого майна мають низький рівень освіти, у порівнянні з особами, що зловживають службовим становищем, посадові та економічні злочини.

Склад злочинців за рівнем освіти (Кудрявцев В.Н.):

А) неповна середня освіта - 60 % (населення - 22 %); Б) вища освіта - 1 % (населення - більше 10 %).

Контингент злочинців утворюють переважно нижчі верстви населення, малоосвічені молоді люди без трудової кваліфікації.

Сімейний стан - впливає на спрямованість і стійкість злочинної поведінки.

Особи, що не мають власної сім'ї, частіше вчиняють злочини, чим особи що її не мають. Значний ступінь впливу сімейного виховання на деформацію суспільної свідомості, а також сімейних конфліктів на побутову злочинність.

На наш погляд необхідна розробка та впровадження в практичну сферу суспільних відносин сімейної політики держави.

Приналежність до соціальної групи

Розходження рівня злочинності спостерігається в наступних соціальних групах: олігархів, багатих, заможних, середніх класів, бідних, жебраків.

По соціальному стану:

а) робочий клас - 27 % (у населення - 24 %); б) селяни - 2,7 % (у населення - 14 %); в) службовців - 3,4% (у населення - 23 %); г) без постійного джерела доходів 55,6 %; (серед економічно активного населення від 6 до 10 %).

Рівень злочинності серед мігрантів

Мігранти найбільш уразливі в соціальному плані й найчастіше вчиняють злочини, ніж корінні жителі.

Соціально — рольові ознаки:

Трудова, побутова та злочинна діяльність:

Трудова - більшість злочинців не мають постійного джерела доходів або мають доходи від некваліфікованої праці; (збільшення рівня маргіналізації суспільства (потребують матеріальної підтримки та іншої соціальної допомоги) за рахунок безробітних, біженців, безпритульних, алкоголіків і наркоманів).

Побутова діяльність характеризується деформацією сімейних відносин, впливає на збільшення кількості побутових злочинців, що вчиняють злочини хулігансько-насильницького типу на ґрунті сімейних і побутових конфліктів, у більшості випадків після спільного вживання спиртними напоями.

Злочинна діяльність характеризується негативним відношенням до основних правил поведінки й негативним відношенням до соціальних цінностей.

Морально-психологічна характеристика особи злочинця - дозволяє виявити внутрішній світ особи - його світоглядні та моральні риси і властивості, погляди, переконання, ціннісні орієнтації і т.п.

Світоглядна позиція визначає загальну спрямованість особи, її цілеспрямованість, позначається на всій сукупності особливостей поведінки, звичок і соціальної спрямованості. Людина стає особистістю лише тоді, коли в нього вироблена визначена система поглядів з основних питань суспільного буття, життя і діяльності. Характеристику особи злочинця доповнюють його інтелектуальні, емоційні та вольові властивості.

До інтелектуальних властивостей відносяться: рівень інтелектуального розвитку, обсяг знань, широта поглядів, зміст і розмаїтість інтересів і прагнень, життєвий досвід і т.д.;

Емоційні властивості складаються з таких ознак, як сила, врівноваженість чи рухливість нервових процесів, динамічність почуттів, ступінь емоційної збудливості, характер реагування на різні прояви зовнішнього середовища і т.д.

Вольові властивості включають: здатність приймати і реалізовувати прийняті рішення, уміння регулювати свою діяльність і спрямованість вчинків, володіння витримкою, стійкістю, твердістю, наполегливістю та іншими рисами.

Відповідні матеріальні умови дозволяють на досить високому рівні здійснити соціалізацію особи. Зниження життєвого рівня суспільства незмінно породжує зниження рівня життя окремих груп населення а також впливає на злочинну поведінку.

Спосіб життя визначається умовами життєдіяльності, а рівень життя -умовами задоволення потреб, причому чим вище рівень розвитку потреб, тим вище рівень життя.

Пияцтво, проституція, наркоманія, бездоглядність, злочини - лише зовнішнє вираження поведінки людини, а їх внутрішня сутність - полягає в задоволенні особистих потреб.

Загальноприйнятий спосіб життя - повинен відповідати певним соціальним нормам (загальним правилам поведінки), під якими розуміють стійкі форми соціальної дії людей, направлені на досягнення мети. Вони не тільки пропонують певний спосіб поведінки, схвалений як суспільством у цілому, так і його різними підсистемами, але й викликають у свідомості індивіда вирішальні мотиви на користь цієї поведінки. Загальноприйнятий спосіб життя - це схвалений суспільством і більшістю людей спосіб поведінки, що стимулює його різні моральні й законослухняні форми прояву.

Відхилення від зальноприйнятого способу життя - аморальний; асоціальний; кримінальний; злочинний.

Типи антигромадського способу життя:

  1. аморальний спосіб життя: а) мала тривалість; б) у структурі переважають провини; в) найбільш деформована сфера дозвілля; г) вплив на навколишніх незначний.

  2. асоціальний спосіб життя: а) середньої або малої тривалості; б) у структурі переважають правопорушення; в) найбільш деформовано дозвілля й учбово-трудова сфери; г) вплив на навколишніх незначний.

  3. кримінальний спосіб життя: а) середній або тривалий період; б) у структурі мають місце правопорушення зі злочинами; в) найбільш деформовано дозвілля, учбово-трудова, сімейно-побутова сфери; г) середній або значний негативний вплив на навколишніх.

4) злочинний спосіб життя: а) тривалий період; б) у структурі переважають злочини; в) значно деформовані всі сфери способу життя; г) значний вплив на навколишніх.