1. Основні елементи:

• Головним і основним елементом предмета кримінології є перш за все сама злочинність, як історично-перехідне, мін­ливе соціальне і кримінально-правове явище, яке є системою всіх злочинів, вчинених у державі за визначений період часу. Вона вимірюється такими кількісно-якісними показниками, як: стан, рівень, ціна, динаміка, структура, характер та географія. Правопорушення, які не складають злочинів, але тісно зв’я­зані з ними (фонові), наприклад, пияцтво, проституція, наркоманія та ін., розглядаються кримінологією при аналізі причин та умов ряду видів злочинності і розробці заходів щодо їх запобіган­ня. Дослідження ж цих явищ і проблем боротьби з ними у повному обсязі не входить у предмет кримінології.

• Особа злочинця представляється як система соціально-демографічних, соціально-рольових, соціально-психологічних властивостей суб’єктів злочинів. Дається їх класифікація. Розглядається в особі злочинця співвідношення біологічного і соціального. Щоб пізнати при­чини злочинності, необхідно розкрити механізм злочинної по­ведінки, а це неможливо зробити, не вивчивши особу злочин­ця, вплив її властивостей та особливостей на протиправну по­ведінку. Особа злочинця досліджується також як безпосередній адресат запобігання вчинення нових злочинів (рецидиву).

• Причини та умови злочинності, об’єднані родовим по­няттям «криміногенні детермінанти», є сукупністю соціально-негативних економічних, соціально-демографічних, ідеологічних, соціально-психологічних, право­вих, політичних, організаційно-управлінських явищ, які породжують і обумовлюють (детермінують) злочинність як свій наслідок. Причини та умови злочинності в різноманітності їх змісту, природи, механізму дії вивчаються на різних рівнях: причини та умови злочинності в цілому, окремих видів злочинів, кон­кретного злочину.

• Запобігання (профілактика) злочинності є системою державних і громадських заходів, спрямованих на усунення або нейтралізацію, послаблення причин і умов злочинності, утримання від злочинів і корекцію поведінки осіб, схильних до їх вчинення. Профілактична система аналізується: за спря­мованістю, механізмом дії, етапам, масштабом, змістом, суб’єктами та іншими па­раметрами. Заходи профілактики (запобігання) злочинності, їх зміст і характер цілком залежать від того, як визнача­ються причини останньої. Ряд вчених, розглядаючи злочин­ність як соціальне явище, підкреслювали, що головним в її попередженні є соціальна перебудова суспільства, соціально-економічні перетворення. Поряд з цим важливе значення ма­ють і спеціальні кримінологічні заходи, спрямовані на запобігання негативним антисоціальним явищам, які застосову­ються правоохоронними органами і громадськими формуван­нями. Кримінологія мовби синтезує в собі все те цінне, що накопичено з проблеми запобігання злочинності іншими науками, і дає цілісні знання про весь процес.

2. Додаткові елементи предмета кримінології. Розглянуті основні елементи предмета кримінології не вичерпують всього його змісту. Щоб повніше, глибше і ефектив­ніше вирішувати завдання, що стоять перед нею, кримінологія вивчає і питання, які не входять до її предмета, або увійшли недавно. Це питання у літературі є дискусійним, і пов’язане з тим, що до цих проблем мають відповідне відношення інші юридичні та неюридичні науки. Коротко розглянемо їх:

• Прогнозування злочинності та планування захо­дів протидії їй. Актуальність і перспективність цієї проблеми пояснюється тим, що вона є складовою части­ною більш ємкісного поняття «злочинність», яке охоплює ми­нуле, сучасне і майбутнє злочинності. Застосування необхід­них заходів щодо її попередження неможливе без відповід­ного планування цих процесів. Тому ця проблема має бути включена у предмет кримінології.

• Кримінальна статистика, яка є основою аналізу стану злочинності у суспільстві. Вона допомагає правоохоронним органам правильно організувати свою роботу щодо боротьби із злочинністю.

• Методика аналізу злочинності. При проведенні криміно­логічних досліджень використовують різні методи — соціоло­гічні, статистичні, математичні, психологічні, запозичуючи їх з інших наук і пристосовуючи до проблеми, що вивчається. Застосування цих методів дозволяє науці проникнути у суть досліджуваних явищ, успішно вирішувати задачі, що стоять перед нею.

• Ряд супутніх злочинності, негативних явищ. Ці прояви в кримінології іменуються «фоновими», а в соціології — «асоціальними». Кримінологія не може не брати їх до уваги, бо їх вплив на злочинність великий. Крім того, запобігання є найбільш ефективним, якщо воно починається на так званій стадії ранньої профілактики. .

• Проблема поведінки потерпілого. Для позначення цього аспекту в науковій літературі з’явився термін «віктимоло­гія» — вчення про жертву злочину. У кримінологічних до­слідженнях до недавнього часу основна увага приділялась ви­ключно поведінці злочинця, а взаємозв’язок між поведінкою злочинця та потерпілого викликав незначний інтерес. Разом з тим потерпілий є другою стороною, яка причетна до зло­чину. Саме він вступає в безпосередні відносини з злочинцем, а тому цією проблемою повинна займатись кримінологія.

• Проблема суїцидальної поведінки (проблема самогуб­ства). Частина кримінологів виступають проти включення цього питання в науку кримінологію¹⁰, але є і протилежні погляди. Вважаємо, що ця проблема носить міждисциплінар­ний характер, вона має відношення до психіатрії, психології, кримінального права, але існує і кримінологічний аспект.

• Успішному розвитку самої науки сприяє аналіз її істо­рії, розвиток кримінологічних досліджень в інших державах, аналіз зарубіжних теорій злочинності. Все це забезпечує по­дальше поглиблення кримінологічних знань, підвищує ефек­тивність запобіжної діяльності.

Враховуючи міждисциплінність і комплексність наукового кримінологічного дослідження, у його процесі, як було зазначено, важлива участь й інших наук (соціології, педагогіки, психології, психіатрії та ін.). Результат подібного об’єднаного наукового пошуку, безсумнівно, слід вважати кримінологічним, оскільки він визначається цілком і повністю предметом кримінологічної науки, націленої у підсумку на профілактику злочинності.

Але такий кримінологічно значимий результат залежить не тільки від предмету дослідження, але й від способів одержання достовірної інформації про предмет. Тому предмет кримінології тісно пов’язаний з її методом. Метод будь-якої науки не може розроблятися поза зв’язком з її предметом, тому що саме останній визначає особливості першого. У свою чергу предмет науки може бути досліджений і визначений тільки у процесі застосування методу цієї науки. Такий діалектичний зв’язок предмету й методу, що має пряме відношення до кримінологічної науки. Досягти максимальної відповідності того й іншого, по суті, становить основну гарантію одержання науково обґрунтованої кримінологічної інформації. Звідси розробка й застосування оптимального методу для вивчення предмету кримінології певною мірою виступає самостійною методологічною проблемою кримінологічної науки. Причому розробка цієї проблеми щодо специфіки кримінології тісно переплітається із трактуванням основних питань даної галузі знання.

Дані питання можуть бути глибоко й всебічно вивчені, насамперед, за допомогою загального методу пізнання, яким є філософія. Звичайно, філософія не дає всім наукам готового розв’язання тих питань, якими вони займаються, але вона озброює всі галузі знання науковою теорією мислення й методом для знаходження цих рішень. Це стосується й кримінології, у сфері якої філософія орієнтує наукове мислення на точне наукове осмислення явищ злочинності у всій їх об’єктивності, конкретності, діалектичній суперечливості. Не випадково останнім часом спостерігається значне розширення філософської проблематики у кримінології. Це свідчить про підвищений інтерес кримінологів до узагальнюючих фундаментальних питань своєї науки, їх прагненні творчо розвити методологію пізнання явищ злочинності. Саме характер і масштаби сучасних кримінологічних проблем роблять нагальною потребою подальше вдосконалювання методологію даної науки. Усе це пов’язане з активним застосуванням у кримінології загального методу пізнання. Він дає не тільки загальну уяву й повне знання про досліджуване явище (злочинність). За допомогою загального методу пізнання конкретизуються загальнофілософські принципи вивчення й розуміння предмету. При вивченні злочинності вони за мірою наближення до конкретних рівнів пізнання також конкретизуються. Іноді ці принципи можуть зовні й не проявляти себе, але вони неодмінно присутні в якості логічної підстави того методу (і всього категоріального апарату), яким користуються конкретні сфери знань. Це стосується, зокрема, й сфери кримінологічного знання. У цьому випадку загальнофілософська методологія пронизує методи спеціальних наук, підходить до них як загальне до особливого. Мова йде не про механічне поширення загальнофілософських принципів на пізнання явищ злочинності, а про їх подальше поглиблення й розвиток у кримінологічних дослідженнях.

Завжди, коли мова заходить про предмет і метод кримінології, основна увага, як правило, робиться на специфіку об'єкта кримінологічного дослідження. Чим же визначається даний об’єкт? Очевидно, насамперед тими науковими судженнями, у межах яких формулюються висновки й результати дослідження злочинності. Але тут не можна вести мову тільки про злочинність. Обмеження кримінології вивченням «чистої» злочинності виправдовувалося колись необхідністю створення «чистої кримінології», принципово відмінної від інших наук. Однак у цьому випадку, як і у деяких інших науках, коли вони прагнули зберегти свою «чистоту», змішувалися предмет і об’єкт дослідження (предмет і об’єкт науки). Звичайно, якщо вести мову про те, що предметом кримінології є сама злочинність, то об’єктом цієї науки будуть виступати, крім злочинності, ті фактори (явища й процеси), які визначають її природу. Але цього мало для розгляду об’єкта кримінології. Необхідно вивчити ще його зв’язок із предметом даної галузі знання, з її методом.

Усвідомлення нескінченності суспільних зв’язків, що оточують злочинність, може створитись враження про безмежність об’єкта кримінологічного пізнання. У відомому змісті це дійсно так і є. Немає такої сфери суспільних відносин, яка не була б потенційно або реально пов’язана з явищами злочинності, не змушувала б кримінологів до розширення сфери своїх досліджень. При цьому важливо розуміти, що подібний зв’язок зовсім не обов’язково повинна породжувати злочинність, вона може їй протистояти. І у тому й в іншому випадку закономірності подібних взаємодій у підсумку, безсумнівно, носять кримінологічний характер. У той же час досліджувані кримінологією в якості об’єкта суспільні відносини, що розуміються нею як кримінологічні, досліджуються й іншими науками, зокрема кримінально-правовими (кримінальними). І тут на допомогу у розумінні об’єкта кримінології знову приходить знання її предмета. Предмет кримінологічної науки виступає свого роду контролером усього, що може бути обране в якості об’єкта кримінологічного пізнання. От чому поняття «предмет кримінології» відіграє вирішальну роль в індивідуалізації кримінологічного знання. Не випадково питання предмету кримінологічної науки розробляються у напрямі уточнення основних компонентів досліджуваного об’єкта, вичленовування його із об’єктів інших галузей знання, особливо кримінально-правових наук.

Багатогранність об’єкта кримінологічного дослідження сформувала безліч наукових напрямів, досліджуваних не тільки з предмету кримінології, але й предметів інших наук. Наприклад, кримінальне право вивчає будь-який злочин, скажімо крадіжку, із сторони виявлення у конкретному факті юридично складових ознак, що дозволяють із упевненістю стверджувати, що дане діяння дійсне є крадіжкою в її кримінально-правовому змісті. Для цього кримінальне право пізнає насамперед, чи заподіяний збиток певним суспільним відносинам, у нашому випадку відносинам власності, які, виступаючи предметом цивільно-правової науки, стають тут об’єктом кримінально-правового дослідження. Зрозуміло, що крадіжка не є предметом цивільно-правової науки. Але крадіжка виступає юридичним фактом для формування певних цивільно-правових відносин, що виникають із приводу викраденого майна (власності). Отже, будучи предметом кримінального права, злочин (у нашому випадку крадіжка) і пов’язані з ним суспільні відносини, безумовно, можуть виступати об’єктом цивільно-правової науки. Можна було б розширити спектр міркувань відносно даного прикладу аргументами зі сфери співвідношення об’єкта й предмета інших галузей знання. Але, для кримінології у цьому прикладі все набагато складніше. Використовуючи знання про предмет кримінологічної науки (злочинність, її детермінанти, особу злочинця, запобігання злочинності), постараємося (дуже коротко) окреслити коло деяких суспільних відносин, здатних стати об’єктом кримінологічного дослідження крадіжки. Наприклад, для кримінології важливо пізнати:

а) сьогоднішні відносини власності з точки зору степеню їх криміналізації, тобто втримування у них самих кримінального потенціалу й реальної можливості стати об’єктом кримінальних посягань, зокрема крадіжок;

б) історичні аспекти формування таких кримінологічнозначимих відносин власності;

в) специфіку відносин власності, обумовлену цілями й засобами вчинення крадіжки;

г) суспільні відносини, що впливають (криміногенно, антикриміногенно) на розвиток крадіжок як сукупного кримінального явища;

д) відносини, що виникають зовні й у середині механізму вчинення крадіжок (формуючі особливий тип особи злодія, який створює сприятливі або несприятливі умови для реалізації злодіями своїх злочинних намірів, що впливають на поведінку осіб, які терпіли від крадіжок, тощо);

е) суспільні відносини, що складаються у системі соціально-правового контролю над крадіжками як сукупним кримінальним явищем;

ж) суспільні відносини, що складаються у системі профілактики крадіжок та впливають на її ефективність, тощо.

При цьому кримінологія, безумовно, орієнтована на максимальну методологічну, історичну, теоретичну, емпіричну, прогностичну допомогу інших наук, які так або інакше розглядають крадіжку в якості своїх предметів і об’єктів дослідження. У цьому зв’язку й говориться про комплексні об’єкти дослідження, коли аналізу підлягають різні сторони й закономірності об’єкта кримінології. Але, як це не парадоксально, багатогранність об’єкта кримінологічного дослідження іноді створює серйозні перешкоди у справі інтеграції отриманих про нього знань у межах предмету кримінології. Мається на увазі синтезоване, єдине кримінологічне знання про такий багатогранний об’єкт. У таких випадках роль методу науки кримінології проявляється особливо рельєфно. Треба мати на увазі, що проблема об’єкта кримінології, як і її предмета, містить у собі не тільки специфічне, властиве кримінологічній сфері знань, а вона з необхідністю включає у розгляд також і те загальне, що характерно для всіх наук. Отже, виникають філософські питання співвідношення різних видів знання. Адже розробкою діалектичного зв’язку специфічного й загального у науці займається саме філософія. З її допомогою й вирішуються питання наукового дослідження. На її основі вивчає свої проблеми й кримінологія.

Отже, підводячи підсумок варто визначити кримінологію як комплексну або соціально-правову науку про злочинність, особу злочинця, причини й умови (детермінанти⁵) злочинності та заходи і методи запобігання їм.