3. Методологія і методи кримінологічної науки.

Наукова достовірність досліджень та їх наслідків (ре­зультатів) значною мірою залежать від методологічної бази.

Загальновизнаним є положення, що метод визначається предметом та задачами дослідження. Разом з тим багато за­лежить не тільки від предмета, але й від його розуміння, тоб­то від теорії предмета. Тому не випадково, що кожній теорії притаманний свій метод, бо метод — це не тільки спосіб до­слідження, але і теорія. Наприклад, залежно від розуміння суті і структури особи злочинця, детерміністської природи злочинної поведінки, у вирішальній мірі визначається метод дослідження. Це характерно і для інших проблем кримінології.

Глибоко і достовірно пізнати соціальні явища дозволяє діалектичний та історичний, підходи. Вони дають можливість правильно вирішувати такі дуже важливі для кримінології проблеми, як співвідношення буття та свідомості, фізичного та духовного, соціального та біологічного, необхідного та ви­падкового, загального зв’язку явищ у їх постійному розвит­ку, єдності і боротьби протилежностей, волі і відповідальнос­ті тощо.

Діалектико-історичний метод орієнтує дослідника на необ­хідність розглядати злочинність та інші кримінологічні яви­ща у порівняльно-історичному аспекті — у розвитку та зміні їх соціальних зв’язків та обумовленностей, застерігає від суб’єк­тивізму і однобокого підходу до вивчення соціальних явищ, забезпечує всебічність та системність дослідження.

Невірною є думка, що тільки на основі загальних філо­софських положень можливо пояснити всі ті явища і проти­річчя у житті, з якими стикається кримінологія. Задача будь-якого кримінологічного дослідження полягає в тому, щоб за допомогою загальних положень діалектики вибрати такий ме­тод дослідження, який би дав можливість розкрити соціальну суть явища, встановити закономірності його розвитку, форми вираження ззовні і т.п.

Діалектичний метод лежить в основі методології науки взагалі, і будь-якої її галузі зокрема, а діалектичний матері­алізм створює загальну методологію, тобто теорію пізнання. Філософи глибоко проникали в розуміння того, яким шляхом розвивається наукове пізнання, які найважливіші закономір­ності його руху від зовнішніх сторін явищ, що вивчаються, яка їх внутрішня суть, закони, що приховані за цими явища­ми. Тому задача науки полягає в тому, щоб видимий, лише виступаючий в явищі рух звести до дійсного внутрішнього ру­ху, інакше, якби форма прояву і суть речей безпосередньо співпадали, то будь-яка наука була б зайвою.

Важливо відзначити, що наукове пізнання проходить три­фазний ритм: від вивчення початкового цілого, тобто розвит­ку предмета у всій його складності, як безпосередньо дано­го, через розгляд різних сторін і аспектів пізнаваного пред­мета шляхом створення відповідних абстракцій до їх зв’язку між собою з метою розумового відтворення початкового пред­мета в його цілості і конкретності. Неможливо пізнати цілого іншим шляхом, як спочатку підійти до нього не як до ціло­го, розклавши його на частини. І в цьому суть діалектики.

Вся історія природознавства від далекого минулого до наших днів є чудовим підтвердженням наведених положень.

Філософами був обґрунтований науковий метод, який врахо­вує діалектичне протиріччя пізнання і спирається на прин­цип розвитку, метод сходження від абстрактного, тобто не­розвинутого, зачаткового, бідного визначеннями, до конкрет­ного, тобто розвинутого, багатого визначеннями. При цьому хід абстрактного мислення, яке піднімається від простого до складного, відповідає дійсному історичному процесу.

Вищенаведене повністю відноситься і до пізнання явищ, які входять у предмет науки кримінології. Але ці вимоги не вичерпують всі правила пізнання. При вивченні того, що скла­дає предмет кримінології, велике значення мають такі філо­софські закони і категорії, як: закон єдності і боротьби про­тилежностей; закон переходу кількісних змін в якісні; закон заперечення; категорія причини і наслідку; кате­горії загального, особливого і одиничного, необхідного і ви­падкового, можливості і дійсності, змісту і форми, суті і яви­ща та інші. Разом з тим філософські засоби не вичерпують собою всіх знарядь пізнання. До арсеналу засобів криміноло­гічного пізнання входять і інші методи, які в сукупності і складають методологію науки.

Під методологією слід розуміти систему певних теорій, які виступають як керівний принцип, знаряддя наукового ана­лізу, засіб реалізації вимог цього аналізу.

Філософське розуміння методології вказує на зв’язок ме­тодології з методами. На її основі розробляються загально-наукові та приватно-наукові методи. Всі вони знаходять своє широке застосування у кримінології. В них проявляються ме­тодологічні принципи матеріалістичної діалектики. Методи дослідження реалізують ці принципи на практиці.

Отже, можна зробити такий висновок: в основі методоло­гії лежить загальний метод пізнання — діалектичний та істо­ричний матеріалізм, який є базою для загальнонаукових (ло­гічного, абстрактного мислення, висунення гіпотез, інтуїції, спостереження, експерименту, експертних оцінок) і приватно-наукових методів (соціологічних, статистичних, математич­них, психологічних, педагогічних та інших). Остання група методів не є повністю кримінологічними, але свою специфіку вони здобувають через особливості предмета і задач дослід­ження.

При проведенні кримінологічних досліджень найчастіше застосовуються:

1. Конкретно-соціологічний метод: анкетування, інтерв’ю­вання, опитування, бесіди, тестування тощо. Цей метод дозволяє глибше пізнати соціологічний аспект явищ, їх детермінічну природу. За його допомогою зібрано великий фактич­ний матеріал, який характеризує як стан і динаміку злочин­ності в цілому, так і окремих злочинів зокрема. Він дозво­ляє більш предметне вирішувати проблеми причин злочиннос­ті та удосконалювати заходи щодо її попередження.

2. Статистичні методи: спостереження, групування, статис­тичні ряди, узагальнені показники та інші. Вони дають можливість дослідити велику кількість злочинів і за допомогою отриманих статистичних показників встановити закономірнос­ті і взаємозалежності їх розвитку, дозволяють дати обґрунто­вані узагальнення, переходити від випадкового і одиничного до стійкого, масового, закономірного, побачити якісні особли­вості досліджуваних явищ.

3. Історико-порівняльний метод допомагає визначити пере­важні тенденції розвитку злочинності, її динаміку, зміни ста­ну і структури на той або інший період часу, без чого немож­ливо розробити ефективні заходи щодо її попередження.

4. Психолого-педагогічні методи. Для розуміння природи злочину важливе значення має співвідношення об’єктивного і суб’єктивного в конкретній поведінці людини. Все це вирішу­ється за допомогою психологічних і педагогічних методів, які дозволяють визначити діалектику співвідношення об’єктив­них умов, середовища і суб’єктивних властивостей при фор­муванні особи, виникненні злочинного наміру, його реаліза­ції, мотивації злочинів, виправленні та перевиховуванні зло­чинця.

5. Систематичний метод (комплексний) найчастіше засто­совується у кримінологічних дослідженнях. Він дозволяє роз­глядати злочинність як систему, для якої характерні визна­чені зв’язки і відношення між складовими її елементами, з одного боку, а з іншого — як визначається цілісність у нероз­ривному зв’язку з тими соціальними явищами і процесами, які впливають на неї.

Кожний з перелічених методів передбачає визначені за­ходи (процедуру, техніку) дослідження, вибір яких залежить від програми, цілей і задач наукового дослідження. Як пра­вило, кримінологічні дослідження проводяться за допомогою комбінаційного застосування кількох методів. Це розширює основу розробок і висновків.