1. Поняття та предмет профілактики злочинів

У процесі свого історичного розвитку людство використовувало два основні способи протидії злочинності: покарання за вчинений злочин та профілактику злочинів. Вперше питання профілактики злочинів підняв один з основоположників кримінології - італієць Чезаре Беккарія у своїй книзі «Про злочини і покарання», яка вийшла у 1764 році. З розвитком людства діяльність, яка здійснюється у сфері охорони правопорядку, зазнавала значних змін. Заходи кримінального покарання почали співвідноситися із профілактичними заходами, причому у багатьох країнах світу, зокрема й Україні, саме профілактичним заходам надається пріоритетний напрям.

Думку про те, що профілактика злочинності повинна мати пріоритет перед каральною політикою держави, висловив ще Платон у IV ст. до н.е., але її практичне втілення відбулося по­рівняно недавно. Ця думка дістала правову аргументацію у пра­цях юристів класичної школи кримінального права у XVIII ст., які заклали основу нової політики у протидії злочинності. Сутність цієї політики полягає у тому, що: «мудрий зако­нодавець запобіжить злочину, щоб не бути змушеним карати за нього».

Подальшого теоретичного обґрунтування профілактика зло­чинності дістала у межах кримінології, яка стала альтернативою науці кримінального права щодо формулювання основний цілей, завдань і заходів протидії злочинності у сучасних умовах. Нині профілактика злочинності є основним напрямом діяльно­сті держави й суспільства у протидії цьому соціально негатив­ному явищу. ²³

Існуюча система соціального регулювання сьогодення, що охоплює спеціалізовані органи і формування громадськості, які на основі застосування сучасних досягнень науки про людину намагаються забезпечити виконання діючих законів.

Значення профілактики злочинів, як головного напрямку протидії злочинності, визначається трьома обставинами. Насамперед, профілактика злочинів — це найбільш гуманний засіб підтримки правопорядку, забезпечення безпеки суспільства. Здійснення цієї діяльності забезпечує поряд із захистом суспільства від злочинних посягань, також захист нестійких членів суспільства від подальшого морального падіння, не дає їм стати злочинцями, і тим самим позбавляє від кримінального покарання. По-друге, профілактика злочинів є найбільш ефективним засобом протидії злочинності, адже кримінальне покарання, як регулятор людської поведінки, має обмежені можливості. По-третє, профілактика злочинів є великою економією ресурсів суспільства, адже дешевше запобігти злочину чим витрачати кошти на його розкриття, розслідування, утримування під вартою осіб, які вчинили злочин, утримання такої кількості правоохоронних органів, тощо.

Саме поняття «профілактики злочинів» може тлумачитися у вузькому (кримінально-правовому) і широкому (кримінологічному) розумінні. Розглянемо ці поняття. Отже, під кримінально-правовою профілактикою розуміються заходи, що здійснюються у процесі призначення покарання і його виконання. У такому значенні ідея профілактики злочинів пронизує всю систему кримінально-правових, кримінально-процесуальних і кримінально-виконавчих інститутів. Разом з тим практика протидії злочинності свідчить, що при визначенні поняття «профілактики злочинів» потрібно виходити з економічних, соціально-політичних, моральних, психологічних, правових та інших більш широких позицій. Такий підхід дає можливість сформулювати це поняття у широкому розумінні, що включає в себе різні заходи державних органів і громадських організацій. Йдеться про те, щоб не допустити існування злочинності у майбутньому, а у найближчій перспективі - якомога більше обмежувати її прояви. Профілактика злочинності є сформованою системою дій стосовно антисуспільних явищ та їх причинного комплексу з метою розширення тенденції зниження рівня і масштабів злочинності і знешкодження її коріння. Отже, профілактика злочинності розглядається як соціально-правовий процес, що знижує, обмежує, ліквідує явища, породжені злочинністю. У найбільш узагальненому вигляді профілактика злочинності забезпечується усією сукупністю заходів, що здійснюються державними органами і громадськими формуваннями, спрямованими на удосконалення суспільних відносин. Вищезазначене дозволяє виробити більш широке кримінологічне визначення профілактики злочинів, під якою розуміється особливий вид соціального управління, покликаний забезпечити безпеку правоохоронюваних цінностей, який полягає у розробці і реалізації цілеспрямованих заходів щодо виявлення і усунення причин та умов злочинності, а також здійснення профілактичного впливу на осіб, схильних до протиправної поведінки²⁴.

Однією з основних ознак відносної самостійності теорії профілактики злочинів як наукової дисципліни є наявність у неї власної системи понять. У систему профілактики злочинності входять різноманітні види профілактичної діяльності. Отже, як вважає А. Ф. Зелінський, профілактика не має на увазі конкретний злочин, а забезпечується через запобігання кри­міногенним ситуаціям, їх усунення, ослаблення дії криміногенних факторів, захисту об’єктів від посягань тощо. Поряд з тим, запобі­гання злочинам спрямоване на перешкоджання здійсненню злочин­ного наміру конкретної особи до початку посягання на стадіях вияв­лення наміру або готування до злочину. Припинення направлене на злочинну діяльність, що вже розпочалася, та має за мету забезпечи­ти ненастання її шкідливих наслідків²⁵.

Тому, враховуючи слушну позицію А.Ф. Зелінського, варто відрізняти профілактику злочинів від інших видів соціального управління за ознакою цілеспрямованості. Таке трактування дозволяє виділити більш конкретні відмінності профілактики від інших видів діяльності, включаючи і ті, які об’єктивно мають профілактичне значення. Отже профілактика злочинів відрізняється від інших видів соціального управління наступними ознаками:

• перша ознака визначає характер здійснення профілактики злочинів як певної функції управління, що спрямована на зміцнення безпеки правоохоронюваних цінностей. Це входить у наміри суб’єктів управління і усвідомлюється ними, тобто має ознаки профілактичної функції;

• друга ознака міститься у природі вищезазначених наслідків або іншими словами, у специфіці цілей профілактики злочинів. Основною метою профілактики злочинів є забезпечення надійної безпеки найважливіших цінностей - інтересів держави, суспільства, прав і законних інтересів громадян шляхом усунення факторів, які породжують або сприяють таким діянням;

• третя ознака профілактики злочинів полягає у тому, що вона є цілісною системою. Як і будь-яка система, вона має інформаційний механізм, головною складовою якого є правові норми, що регулюють профілактику злочинів.

Розглянемо інший вид профілактичної діяльності - запобігання злочинам. Отже, запобігання злочинам — специфічний напрям спеціально-кри­мінологічної профілактики, що складається із сукупності заходів, спрямованих на окремі групи та конкретних осіб, які виношують злочинні наміри, замислюють вчинення злочинів і позитивно сприй­мають злочинний спосіб життя, з метою дискредитування злочин­ної поведінки, відмови від злочинної мотивації та наміру або про­довження злочинної діяльності. Запобігання злочинам має місце тоді, коли злочинна поведінка проходить етап від моменту форму­вання злочинного мотиву до початку виконання злочину. Необхідно зазначити, що запобігання злочинам треба розглядати як сукупність видів діяльності, які виконуються державою з метою усунення віро­гідності вчинення задуманих злочинів шляхом розроблення і здій­снення цілеспрямованих заходів.

Наступним видом профілактичної діяльності, яке необхідно розглянути - це припинення злочинних проявів, що визначається як сукупність видів діяльності, спрямованих на недопущення завершення розпочатого злочину шляхом розроблення і здійснення спеціальних заходів. Особливість профілактичної роботи на стадіях готування і замаху на злочин залежить від обсягу виконаної злочинної діяльності, осо­би винного, характеру злочину тощо.

Розглянувши поняття профілактики злочинів та суміжні поняття, що використовуються у профілактичній діяльності, розкриємо елементи предмету профілактики злочинів як наукової дисципліни. Є дві точки зору на цю проблему: частина авторів, погляди яких є найбільш поширеними, вважають, що теорія профілактики злочинності є складовою частиною кримінології, своєрідною прикладною кримінологією, але інша частина науковців стверджують, що теорія профілактики злочинності вже «відокремилась» від кримінології, оскільки багато її проблем не вкладаються у межі предмета кримінології²⁶. Виходячи із сказаного, можна зробити висновок, що профілактика злочинів, як наукова дисципліна, спирається на основні концепції кримінології і широко її використовує, але не зводиться лише до них. Ця наукова дисципліна більш технологічна, ніж кримінологія. Отже, предметом профілактики злочинів є:

1. поняття профілактичної діяльності;

2. види, форми, рівні профілактичної діяльності;

3. суб’єкти і об’єкти профілактичної діяльності;

4. організаційні і правові основи профілактичної діяльності;

5. тактика і методика здійснення профілактичних заходів;

6. особливості профілактики окремих видів злочинів.

Із визначення предмета профілактичної діяльності випливає, що в нього входить низка різноманітних елементів. Але всі вони тісно пов’язані між собою, обумовлюють один одного і, відповідно, зміст навчального курсу виступає не як механічна сукупність знань, а як їх система.

Розглядаючи систему навчального курсу профілактики злочинів, варто класифікувати її за одним критерієм, а саме: за рівнем узагальнення науково-практичної інформації профілактика злочинів поділяється на загальну і особливу частини. У Загальній частині розглядається характеристика профілактичної діяльності як наукової дисципліни - її предмет і система, виникнення і розвиток, місце в системі наук, основний понятійний апарат, мета, завдання, принципи, функції. Крім того, у цій частині розглядаються також компетенція суб’єктів цієї діяльності, види профілактичної діяльності, класифікація профілактичних заходів, тактика і методика їх здійснення, прогнозування і планування заходів протидії злочинності, організація взаємодії між суб’єктами цієї діяльності. А в Особливій частині увага приділена профілактиці окремих видів злочинності: злочинності неповнолітніх, рецидивній, організованій та професійній; насильницькій; проти власності; економічній; у сфері незаконного обігу наркотиків; необережній, тощо, а також «фоновим явищам». ²⁷