4. Система транспортного права

Транспортне право є однією з галузей права і може бути визначене як система юридичних норм, що регулюють суспільні відносини у сфері транспорту. Дана система має відповідну побудову і внутрішню форму організації, яку ще прийнято називати структурою цієї галузі.

Структура — невід'ємна ознака всіх існуючих систем, яка являє собою певну сукупність елементів, що характеризуються єдністю взаємозв'язків між собою. До елементів транспортно-правової структури належать: правові норми та правові інститути. Під правовим інститутом слід розуміти таку організацію транспортних правових норм, за якою вони складаються в певні групи, що регулюють якісно однорідні суспільні відносини.

Прикладом транспортного правового інституту можна вважати ту сукупність однорідних норм права, яка регулює суспільні відносини у сфері залізничного транспорту. На сьогоднішній день існують такі інститути транспортного права:

• інститут залізничного транспортного права;

• інститут повітряного транспортного права;

• інститут автомобільного транспортного права;

• інститут водного транспортного права;

• інститут трубопровідного транспортного права.

Системою транспортного права виступає певна структура, елементами якої є транспортні правові норми та інститути, розташовані і згруповані у відповідній послідовності. У цьому зв'язку норми та інститути транспортного права поділяють на загальні й особливі. Загальна частина транспортного права об'єднує норми, що закріплюють його принципи, правове становище суб'єктів, організаційно-правові засади діяльності транспорту, форми й методи управління транспортом, юридичну відповідальність за правопорушення на транспорті. В загальній частині також розглядаються основні теоретичні аспекти транспортного права щодо його поняття, предмета й методу, системи функцій. Особлива частина транспортного права містить норми, що регулюють діяльність:автомобільного, залізничного, морського, повітряного,річкового та трубопровідного транспорту.

Зміст загальної і особливої частин транспортного права є взаємозалежним і складається не тільки з окремих норм, а й, як зазначено вище, з транспортно-правових інститутів і груп норм, що регулюють тісно пов'язані, однорідні суспільні відносини.

Якщо систему транспортного законодавства розглядати різнобічно, то в ній чітко простежуються дві характерні риси, які визначають внутрішню будову — структуру транспортного законодавства.

Одна з них відображає вертикальну (ієрархічну) структуру транспортного законодавства, відповідно до якої можна визначити модель побудови транспортних нормативно-правових актів. Друга — горизонтальну побудову транспортного законодавства, основною ідеєю якої є забезпечення й якісне взаємоузгодження норм права, зазначених в нормативно-правових актах органів однієї «горизонталі».

5. Джерела транспортного права

Джерелами транспортного права є такі самі групи джерел, що й для інших галузей права. Серед основних можна виділити юридичну доктрину, нормативно-правовий акт, правовий звичай, нормативний договір, юридичний прецедент.

Юридична (правова) доктрина – наукові правові ідеї, принципи, теорії, що концептуально сформовані та містяться в працях, а також усних промовах вчених-юристів, економістів, істориків, філософів та ін., офіційно визнані у вигляді загальнообов’язкових положень (норм) для здійснення юридичної практики у транспортному праві.

Нормативно-правовий акт – прийнятий (ухвалений) уповноваженими компетентними органами законодавчої або виконавчої влади правотворчий документ, за допомогою якого до сфери транспортного права вносяться нові правові норми.

Нормативно-правовий акт є основним джерелом транспортного права.

Система нормативно-правових актів транспортного права складається з:

• Конституції України,.;

• Законів України, що поділяються на кодифіковані акти загальні закони і спеціальні закони;

• законодавчих актів

• підзаконних актів,;

• локальних актів.

Правовий звичай – правило поведінки, що виникло в процесі історичного розвитку транспортних правовідносин та отримало офіційне визнання та забезпечення силою державного примусу. Звичай може бути зафіксований у відповідному документі. Звичай, що суперечить договору або актам цивільного законодавства, у цивільних відносинах не застосовується».

Нормативний (нормативно-правовий) договір – угода між двома чи кількома суб’єктами транспортного права, яка встановлює права та обов’язки як загальні правила поведінки на майбутній (невизначений) час для невизначеного кола суб’єктів. Нормативний договір містить нові норми права, які встановлюються за взаємною домовленістю між суб’єктами у сфері транспортної діяльності з метою врегулювання певної життєвої ситуації. Нормативний договір забезпечується силою державного примусу.

Юридичний прецедент – рішення, прийняте в ході розгляду конкретної справи судом, господарським, Конституційним судом або адміністративним органом, яке утворило правило для вирішення майбутніх аналогічних справ у сфері транспортного права.

6. Розвиток та сучасний стан правового забезпечення транспортної діяльності

Зараз транспортна діяльність активно розвивається в усьому світі та в Україні. Наскільки швидко з’являються нові моделі транспортних засобів, розширюється мережа автошляхів, залізних доріг, підприємств автосервісу, портів, аеропортів та ін., настільки швидко змінюється і доповнюється законодавство про транспортну діяльність. За останні роки в Україні було прийнято значну кількість нормативних актів, що регулюють цивільно-правові, адміністративні та господарські правовідносини у транспортній сфері.

Серед основних нормативних актів транспортного права можна виділити Цивільний та Господарський кодекси, Кодекс торговельного мореплавства України, Повітряний кодекс України, Податковий кодекс України, також значну кількість законів, серед яких найбільш важливими у питаннях регулювання транспортної діяльності є:

  «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року № 3353-ХІІ;«Про транспорт» від 10 листопада 1994 року №  32/94-ВР;«Про транзит вантажів» від 20 жовтня 1999 року № 1172-ХІV;«Про перевезення небезпечних вантажів» від 6 квітня 2000 року № 1644-ІІІ; «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 01.06.2000 року № 1775-ІІІ; «Про автомобільний транспорт» від 5 квітня 2001 року № 2344-ІІІ; «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 1 липня 2004 року № 1961-ІV.

До основних підзаконних нормативно-правових актів, що регулюють правовідносини у сфері транспорту, можна виділити постанови Кабінету Міністрів України:

«Про затвердження Програми забезпечення безпеки дорожнього руху та екологічної безпеки транспортних засобів» від 6 квітня 1998 року № 456; «Про затвердження Статуту залізниць України» від 6 квітня 1998 року № 457; «Про Правила дорожнього руху» від 10 жовтня 2001 року № 1306;

Серед Указів Президента України із врегулювання питань транспортного права можна виділити Укази:

«Про заходи щодо посилення безпеки пасажирських перевезень автомобільним транспортом» від 20 травня 2004 року № 570/2004;

«Про заходи щодо забезпечення безпеки дорожнього руху в Україні» від 12 листопада 2004 року № 1398/2004.

Серед «відомчих актів» із врегулювання питань транспортного права виділяються: Наказ Мінтрансу України від 14 жовтня 1997 року № 363 «Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні»;

Особливістю розвитку правового регулювання транспортної діяльності в Україні, як і в більшості інших країн, є спрямованість нових правових актів на регулювання функціонування нових видів транспорту і підвищення екологічних нормативів.