53. Види міжнародних перевезень

В практиці господарювання існує багато різних видів міжнародних перевезень, кожен з яких має певні особливості. За певними критеріями міжнародні перевезення можна класифікувати наступним чином.

1. За видами транспорту: міжнародні автомобільні перевезення; міжнародні залізничні перевезення; міжнародні авіаційні перевезення; міжнародні морські перевезення;міжнародні річкові перевезення; переміщення трубопровідним транспортом; міжнародні змішані перевезення (при застосуванні декількох видів транспорту)

2. За об’єктом міжнародного перевезення:

• перевезення вантажів;

• перевезення пасажирів та їх багажу перевезення пошти.

3. Залежно від участі транспортних компаній в перевезенні:

• перевезення в прямому сполученні однією або кількома транспортними організаціями (в цьому випадку міжнародне перевезення здійснюється за єдиним транспортним документом та єдиними умовами);

• перевезення послідовними перевізниками (в цьому випадку укладається окремий договір з кожним співперевізником із застосуванням транспортної документації для кожного співперевізника, але деякі умови перевезення можуть бути єдиними);

• перевезення в непрямому сполученні (в цьому випадку з кожним із співперевізників укладається окремий договір перевезення із застосуванням окремої транспортної документації та умов перевезення для кожного із співперевізників).

4. Залежно від періодичності перевезень: регулярні (лінійні) перевезення; нерегулярні перевезення.

5. За порядком проходження прикордонних пунктів (портів слідування): перевантажувальні (пересадочні) перевезення; безперевантажувальні (безпересадочні) перевезення.

6. За маршрутом слідування: перевезення в суміжному сполученні; транзитні перевезення ; наскрізні перевезення.

7. Особливі види міжнародних перевезень:

• прикордонні перевезення, які є характерними для залізничного транспорту. Звичайно здійснюються за правилами залізниці відправлення, але можливе їх здійснення за правилами міжнародних угод;

• маятникові перевезення, які характерні для автомобільного транспорту. В цьому випадку здійснюється перевезення пасажирів з території однієї країни до місця їх тимчасового перебування на території іншої країни та їх зворотне перевезення.

54. Загально – правова регламентація міжнародних перевезень

Правовідносини, що виникають при здійсненні міжнародних перевезень між їх учасниками, за своєю природою є дуже складними. Це обумовлено тим, що міжнародні перевезення, по-перше, пов’язані з перетинанням кордонів різних країн і, як наслідок, дією різних правовик систем. По-друге, міжнародні перевезення здійснюються за допомогою різних видів транспорту, кожен з яких має власну специфіку перевізного процесу і, як наслідок, правового регулювання. Саме тому правове регулювання транспортних зв’язків між країнами потребує уніфікації, визначення чіткого правового режиму перевезень, розробки єдиного підходу до визначення прав, обов’язків та відповідальності учасників міжнародних перевезень. На практиці основою правового регулювання міжнародних перевезень виступають міжнародні транспортні конвенції, норми внутрішнього законодавства окремих країн, акти міжнародних транспортних організацій, міжнародні правові та торговельні звичаї. Міжнародні транспортні конвенції є основним джерелом регулювання міжнародних транспортних перевезень. Ці конвенції містять вимоги щодо документального оформлення перевезень, визначають порядок прийому вантажу до перевезення, виконання і зміни умов договору перевезення, видачі вантажу у пункті призначення, умови відповідальності сторін договору міжнародного перевезення та умови звільнення від такої відповідальності, а також порядок пред’явлення претензій і позовів, розгляду спорів та інші питання. Міжнародні транспортні конвенції найчастіше регламентують перевезення окремими видами транспорту, але існують і такі, що охоплюють перевезення всіма видами транспорту (наприклад, Митна конвенція). Існують також міжнародні угоди, що охоплюють декілька видів транспорту (наприклад, морський, наземний). Міжнародні транспортні конвенції можуть бути двосторонніми та багатосторонніми. До двосторонніх належать, наприклад, Угода між Урядом України і Урядом Республіки Бєларусь про принципи співробітництва та умови взаємовідносин у галузі транспорту та інші. До багатосторонніх належать, наприклад, Конвенція про міжнародні залізничні перевезення 1980 р. (КОТІФ), Угода про міжнародне залізничне вантажне сполучення 1951 р. (УМВС) та інші. До багатосторонніх міжнародних транспортних угод також належать угоди, що укладені між окремими країнами Співдружності незалежних держав . Міжнародні транспортні конвенції містять у собі уніфіковані матеріально-правові норми та уніфіковані колізійні норми, що посилаються на законодавство окремих держав.

До основних колізійних принципів належать:

• застосування закону місця відправлення вантажу (пасажиру, багажу);

• застосування закону шляху прямування;

• застосування закону місця призначення;

• застосування закону прапору;

• застосування права країни транзиту;

• застосування закону місця укладення договору;

• застосування закону суду;

• застосування закону країни перевізника.

В Україні основними нормативно-правовими актами, що регулюють здійснення міжнародних перевезень, є Господарський та Цивільний кодекси, Кодекс торговельного мореплавства (КТМ), Повітряний кодекс, закони України «Про транспорт», «Про автомобільний транспорт», «Про залізничний транспорт», «Про дорожній рух», «Про транзит вантажів», Статут автомобільного транспорту, Статут внутрішнього водного транспорту, Статут залізниць та інші. Міжнародні транспортні організації приймають різні за змістом правові акти, що регламентують діяльність міжнародного транспорту. Обов’язковість цих актів для застосування учасниками міжнародних перевезень визначається характером самого правового акту та положеннями статуту відповідної транспортної організації, що прийняла такий акт. Залежно від характеру правового звичаю можна виділити міжнародні, внутрішньодержавні, судові звичаї, звичаї ділового обороту, а також звичаї, що ґрунтуються на звичаєвому праві. В цілому, застосування звичаїв як джерела правового регулювання відносин, що виникають між учасниками міжнародних перевезень, теоретично є можливим, але на практиці їх можливості є обмеженими.