36.Поняття і зміст добросусідства у земельному праві.

Стаття 103. Зміст добросусідства

1. Власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей

(затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо).

2. Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).

3. Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані співпрацювати при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення прав на землю кожного з них та використання цих ділянок із

запровадженням і додержанням прогресивних технологій вирощування сільськогосподарських культур та охорони земель (обмін земельних ділянок, раціональна організація територій, дотримання сівозмін, встановлення, зберігання межових знаків тощо).

37.Поняття і види обмежень прав на землю у публічно-правових та приватноправових інтересах.

Стаття 110. Поняття обмеження у використанні земельних ділянок, обтяження прав на земельну ділянку

1. На використання власником земельної ділянки або її частини може бути встановлено обмеження.

Право власності на земельну ділянку може бути обтяжено правами інших осіб.

2. Перехід права власності на земельну ділянку не припиняє встановлених обмежень, обтяжень.

3. Поділ чи об'єднання земельних ділянок не припиняє дії обмежень, обтяжень, встановлених на земельні ділянки, крім випадків, коли обмеження (обтяження) поширювалося лише на частину земельної ділянки, яка в результаті поділу земельної ділянки не увійшла до сформованої нової земельної ділянки.

Стаття 111. Обтяження прав на земельну ділянку, обмеження у використанні земель

1. Обтяження прав на земельну ділянку встановлюється законом або актом уповноваженого на це органу державної влади, посадової особи, або договором шляхом встановлення заборони на користування та/або розпорядження, у тому числі шляхом її відчуження.

2. Законом, прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами, договором, рішенням суду можуть бути встановлені такі обмеження у використанні земель:

а) умова розпочати і завершити забудову або освоєння земельної ділянки протягом встановлених строків;

б) заборона на провадження окремих видів діяльності;

в) заборона на зміну цільового призначення земельної ділянки, ландшафту;

г) умова здійснити будівництво, ремонт або утримання дороги, ділянки дороги;

ґ) умова додержання природоохоронних вимог або виконання визначених робіт;

д) умови надавати право полювання, вилову риби, збирання дикорослих рослин на своїй земельній ділянці в установлений час і в установленому порядку.

3. Обтяження прав на земельні ділянки (крім обтяжень, безпосередньо встановлених законом) підлягають державній реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно у порядку, встановленому законом.

4. Обмеження у використанні земель (крім обмежень, безпосередньо встановлених законом та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами) підлягають державній реєстрації в Державному земельному кадастрі у порядку, встановленому законом, і є чинними з моменту державної реєстрації.

Обмеження у використанні земель, безпосередньо встановлені законами та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами, є чинними з моменту набрання чинності нормативно-правовими актами, якими вони були встановлені.

5. Відомості про обмеження у використанні земель зазначаються у проектах землеустрою щодо відведення земельних ділянок, технічній документації із землеустрою щодо встановлення

(відновлення) меж земельної ділянки, кадастрових планах земельних ділянок, іншій документації із землеустрою. Відомості про такі обмеження вносяться до Державного земельного кадастру.

38.Правовий режим зон,що підлягають спеціальній охороні як вид обмеження прав на землю. Обмеження щодо використання земельних ділянок настає також у зв’язку з виділенням на даних земельних ділянках охоронних зон, зон санітарної охорони, зон особливого режиму використання земель, санітарно-захисних зон тощо. Охоронна зона – це територія з особливим режимом використання земель і природокористування, яка виділяється навколо особливо цінних природних об’єктів, водних об’єктів, об’єктів історичної і культурної спадщини, гідрометеорологічних станцій з метою їхньої охорони і захисту від антропогенних впливів, а також уздовж ліній зв’язку, ліній електропередачі, магістральних трубопроводів, земель транспорту, навколо об’єктів промисловості, для забезпечення належних умов експлуатації, запобігання випадкам можливого ушкодження. Зона санітарної охорони – це територія з особливим режимом використання земель, що прилягає до підземних та відкритих джерел водопостачання, водозабірних та водоочисних споруд, водоводів, об’єктів оздоровчого призначення, на які поширюються обмеження щодо використання земель з метою забезпечення їхньої санітарно-епідеміологічної надійності. Режим використання земель у санітарних зонах встановлюється спеціально уповноваженими органами виконавчої влади з питань екології, природних та земельних ресурсів, з питань охорони здоров’я, водного господарства та геології. Зони особливого режиму використання земель – це території, що прилягають до військових об’єктів Міністерства оборони та інших військових формувань, призначених для забезпечення безпеки, збереження озброєння, військової техніки та іншого військового майна, а також захисту населення, господарських об’єктів і довкілля від впливу аварійних ситуацій, що можуть виникнути на цих об’єктах унаслідок аварій, стихійного лиха і пожеж. Режим використання земель у зонах особливого використання земель встановлюється спеціально уповноваженими органами виконавчої влади з питань екології, природних та земельних ресурсів. Санітарно-захисна зона – це територія з регульованим режимом використання земель, що відокремлює від житлової забудови об’єкти, які є джерелами виділення шкідливих речовин, запахів, підвищення рівня шуму, вібрації, ультразвуку, електромагнітних хвиль, радіочастот, електричних полів, іонізуючих випромінювань. Режим використання земель у санітарно-захисних зонах встановлюється спеціально уповноваженими органами виконавчої влади з питань екології, природних та земельних ресурсів, а також санітарного нагляду.

40.Особливості набуття права на землю територіальними громадами і державою за чинними земельно-правовими нормами. Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.Територіальні громади набувають землю у комунальну власність у разі: а) передачі їм земель державної власності; б) примусового відчуження земельних ділянок у власників з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; в) прийняття спадщини; г) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; г-1) штучного створення земельної ділянки на території населеного пункту, у тому числі з порушенням установлених правил; ґ) виникнення інших підстав, передбачених законом. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі КМУ, Ради міністрів АРК, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону. Держава набуває права власності на землю у разі: а) відчуження земельних ділянок у власників з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; б) придбання за договорами купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; в) прийняття спадщини; г) передачі у власність державі земельних ділянок комунальної власності територіальними громадами; ґ) конфіскації земельної ділянки; д) штучного створення земельної ділянки за межами населених пунктів, у тому числі з порушенням установлених правил.

41.Умови і порядок придбання та передачі земельних ділянок громадянам. Умови придбання. Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі:а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності;в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування;г) прийняття спадщини;ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю). Порядок придбання та передачі земельних ділянок громадянам. Громадяни набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації Громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.Відповідний орган місцевого МС, установам та організаціям на розробку проекту приватизації земель.Розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки подається Комісії з розгляду питань, пов’язаних з погодженням документації із землеустрою.Комісія протягом трьох тижнів з дня одержання проекту надає відповідному органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування свій висновок щодо погодження проекту або відмови у його погодженні.

43.Виникнення,посвідчення та реєстрація прав на земельні ділянки та їх юридичне значення. Згідно зі ст. 125 ЗК, право власності на земельну ділянку виникає після одержання її власником документа, що посвідчує право власності на земельну ділянку, та його державної реєстрації. Таким документом є державний акт на право власності на земельну ділянку (ст. 126 ЗК). В Україні склалася стала практика оформлення державних актів на право власності на земельні ділянки та виникнення права власності з моменту одержання та реєстрації відповідних актів власниками. Механізм посвідчення права власності на земельні ділянки державними актами застосовувався до випадків придбання земельних ділянок усіх форм власності як фізичними, так і юридичними особами. З моменту державної реєстрації-Ст. 125 ЗК закріпила загальну умову виникнення прав на земельну ділянку, згідно з якою право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. При цьому законодавець розмежував способи посвідчення права власності на землю залежно від форми власності на неї на момент її відчуження. Ст. 126 ЗК передбачає, що право власності на земельну ділянку, набуту у власність із земель приватної власності без зміни її меж і цільового призначення, посвідчується: а) цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки, укладеною в порядку, встановленому законом, у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою; б) свідоцтвом про право на спадщину. На державному акті про право власності на земельну ділянку нотаріус, який посвідчує документ, та орган, який здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обмежень, роблять відмітку про відчуження земельної ділянки із зазначенням документа, на підставі якого відбулося відчуження. Орган, який здійснює реєстрацію прав робить відмітку про реєстрацію прав на земельну ділянку на підставі документа про її відчуження, складеного та посвідченого в порядку, встановленому законом, протягом 14 календарних днів з дня подання до цього органу зазначеного документа. Землі державної чи комунальної власності-На відміну від земельних ділянок приватної власності, придбання земельних ділянок із земель державної чи комунальної власності, а також у разі зміни меж та цільового призначення таких ділянок посвідчується державним актом на право власності на землю.У цьому разі факт набуття права власності та момент його виникнення залежать не лише від укладення та реєстрації договору купівлі-продажу, але й від належного проходження встановленої законом процедури придбання земельних ділянок, кінцевим етапом якої є оформлення власником відповідного державного акта. Зміна меж і цільового призначення земельної ділянки свідчить про створення нового об’єкта права, тому набуття земельної ділянки зі зміною цільового призначення і меж є формою первинного придбання і цілком закономірно потребує видачі державного акта на право власності на земельну ділянку.

44.Поняття та особливості цивільно-правового обігу земельних ділянок. Обіг земельних ділянок (перехід прав на земельні ділянки) — це врегульовані нормами чинного законодавства суспільні відносини, що виникають між відповідними суб'єктами у процесі переходу прав на земельні ділянки з підстав і в порядку, передбаченому законом, договором, рішенням суду. До правових засад обігу земельних ділянок слід віднести: а) рівність суб'єктів права власності і господарювання перед законом; б) законність; в) гарантованість і непорушність права власності на землю; г) додержання цільового призначення земельних ділянок; ґ) врахування сервітутів та інших існуючих обмежень на земельні ділянки; д) обов'язковість відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) у передбачених законом випадках; є) обов'язковість проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок при укладенні цивільно-правових угод; є) обов'язковість нотаріальної форми цивільно-правових угод із земельними ділянками; ж) обов'язковість державної реєстрації прав на земельні ділянки. Об'єктом таких правовідносин є земельні ділянки, які не заборонені законом для вільного відчуження від однієї особи до іншої. Суб'єктом ринкових земельних правовідносин виступають фізичні і юридичні особи, органи державної влади та місцевого самоврядування, які можуть бути учасниками цивільно-правових відносин. Зміст цих правовідносин становлять права та обов'язки всіх учасників ринкових земельних відносин.

45.Види та зміст цивільно-правових договорів щодо земельних ділянок. Цивільно-правова угода – це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Цивільно-правова угода укладається у вигляді договору. Основний її зміст залежить від того, який обсяг прав передається від власника земельної ділянки іншій стороні згідно угоди. Зокрема, угоди можуть бути спрямовані на передачу прав власності та відчуження земельної ділянки або на передачу окремих повноважень власника чи на обмеження власника в реалізації ним деяких повноважень.Відповідно до чинного законодавства щодо землі можна укладати такі види цивільно-правових угод:договір оренди;договір купівлі-продажу;договір міни;договір дарування;договір застави;заповіт (спадковий договір). Документами, що підтверджують право власності на земельні ділянки при укладенні цивільно-правових угод, є державні акти на право власності на земельну ділянку, цивільно-правові угоди про придбання земельних ділянок, свідоцтва про прийняття спадщини, судові рішення. Договір купівлі-продажу землі – це цивільно-правова угода, за якою одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати земельну ділянку у власність іншій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти земельну ділянку і сплатити за неї певну грошову суму. Договір дарування земельної ділянки – це цивільно-правова угода, згідно з якою одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому іншій стороні (обдаровуваному) безоплатно земельну ділянку у власність. Спадкування – це перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).Чинний ЦКУ передбачає, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ст. 1216,1217 ЦКУ).Заповіт – це особисте розпорядження фізичної особи (громадянина) своїм майном (у т. ч. й земельною ділянкою) на випадок смерті, зроблене у встановлених законом порядку і формі. Спадковий договір – це договір, відповідно до якого одна сторона (набувач – одержувач спадкового майна) зобов'язується виконати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває права власності на майно відчужувача.Спадковий договір укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Договорів міни земельних ділянок здійснюється відповідно до положень ЦКУ з урахуванням вимог, визначених ст. 132 ЗКУ.Згідно із ст. 715 ЦКУ за договором міни кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Предметом договору міни можуть бути земельні ділянки, які належать громадянам на праві власності, мають установлені межі та певне місце розташування.

46.Правове регулювання договору купівлі-продажу земельної ділянки. Договір купівлі-продажу-це двосторонній правочин,за яким одна сторона передає або зобов’язується передати іншій право власності на ЗД в обмін на грошову компенсацію.Цей договір є консенсуальним,оплатним, та взаємним.Право продажу ЗД належить її власнику.Він самостійно вибирає покупця та визначає момент продажу ЗД. Предметом договору є поєднання 2 обєктів: по-1 це ділянка,що продається,по-2 дії сторін відповідно до передачі ділянки що продається. Купівля ЗД оформлюється укладанням єдиного договору між продавцем та покупцем,який має бути нотаріально посвідченим.Продаж ЗД не припиняє прав третіх осіб щодо неї,а саме: обмеження,застава, сервітути. Також у договорі сторони за власною домовленістю не можуть змінювати цільового призначення та режим користування ЗД.До предмету договору входять і обов’язки сторін щодо її передачі та прийняття.

47.Умови та порядок продажу земельних ділянок на конкурентних засадах. Земельні торги становлять врегульований нормами чинного земельного законодавства порядок продажу на конкурентних засадах суб’єктів підприємницької діяльності вільних від будівель і споруд ЗД під забудову.Земельні торги проводяться у вигляді аукціону.У цих торгах мають право брати лише громадяни та юридичні особи.які сплатили реєстраційних та гарантійних внески і можуть бути покупцями відповідно до законодавства.Організатором торгів є орган державної влади чи МС,або державні органи приватизації. Для проведення земельних торгів характерні певні принципи такі як: принцип публічності- публікація у пресі офіційна інформація аукціону,розміщення рекламних щитів.Дата проведення аукціону встановлюється не раніше ніж за 30 днів з дня опублікування офіційної інформації.Принцип достовірності-дані про розміри ЗД,цільове призначення,стартову ціну,яка = нормативній грошовій оцінці ЗД,час і місце торгів, назву та адресу установи.Принцип законності- законодавством встановлюється вичерпний перелік випадків,при яких земельні торги вважаються такими що не відбулися. Земельні торги також мають місце в разі прийняття судом рішення про стягнення на ЗД,що перебуває у власності громадянини та юридичної особи. Піготовка і проведення торгів здійснюється на підставі ЗК та ЗУ «Про виконавче провадження».

48.Правове регулювання договорів міни та дарування земельних ділянок. Договір міни- це цивільно-правовий договір,згідно з яким кожна з сторін зобов’язується передати у власність іншій стороні земельну ділянку в обмін на іншу земельну ділянку.Ознаки: спрямований на передачу майна,предметом є земельна ділянка.Договір міни є двостороннім,оскільки кожна сторона несе обов’язки на користь іншої сторони і вважається боржником останньої.Кожна сторона зобов’язує передати іншій відповідну ділянку.Договором міни може бути встановлену доплата за ділянку більшої вартості,що обмінюється на ділянку меншої вартості.Укладення договору міни не виключає необхідності проведення грошової та експертної оцінки.Коли особа придбає частину змельної ділянки вона повинна визначити її межі в натурі,за власні кошти замовити проект відведення ЗД та виготовити право власності на цю частинуу і її зареєструвати на своє імя. Договір дарування- це договір,за яким одна сторона передає або зобовязується передати в майбутньому безоплатно іншій стороні майно у власніть.Цей договір укладається в письмовій формі та нотаріально посвідченим,і право власності на ЗД,що дарується виникає не в момент передачі ЗД,а після отримання її майб власником окремого документа,що посвідчує право власності,та його державної реєстрації можна зробити висновок що цей договір є консенсуальним.Він є безоплатним,односторонній характер та необхідність згоди обдарованої особи на прийняття ЗД,що дарується. Згода особи є підставою виникнення права власності на подаровану ЗД,,особа набуває ряд обов’язків пов’язаних з володінням та користуванням ЗД.

49.Правове регулювання застави земельних ділянок. Застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом.Сторонами застави є заставодержатель, ця особа є кредитором за основним зобов’язанням,що забезпечується заставою. Другою стороною є власник заставленого майна,тобто боржник за основним зобов’язанням,або особа що не бере участі в цьому зобов’язанні.У ст. 133 ЗК- у заставу можуть передаватися ЗД які належать громадянам та юридичним особам на праві власності.Застава виникає в силу договору. Він має бути складений письмово,та нотаріально посвідчений.Недотримання цього є підставою недійсності договору застави. Заставою забезпечуються виплати заставодавцем суми основного боргу за зобов’язанням. Предметом застави можуть бути ЗД,які належать на праві приватної власності також може бути частина ЗД,але для цього необхідно визначити межі тої частини,що буде передана у заставу в натурі.

50.Особливості спадкування земельних ділянок. Спадкування- це перехід майнових та окремих особистих прав та обов’язків померлої особи до інших осіб у встановленому законом порядку,воно є загальної підставою безпосереднього правонаступництва. Спадкування виникає за наявності декількох юридичних фактів. Особливістю набуття права на земельну ділянку є момент виникнення права власності на неї. Згідно з ст. 1225 ЦК право власності на ЗД переходить до спадкоємців на загальних підставах,із збереженням її цільового призначення.Прийнята спадщина визначається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини,з цим моментом повязується момент виникнення права власності на речі,що входять до складу спадщини.Спадкоємцю потрібно прийняти спадщину,отримати свідоцтво про право на спадщину,на підставі отриманого свідоцтва замовити та отримати окремий документ,що посвідчує право власності на ЗД,та здійснити її державну реєстрацію,лише після цього у спадкоємця виникне право власності.За спадкування право власності на ЗД можуть набувати всі суб’єкти земельних правовідносин,в тому числі іноземні громадяни та особи без громадянства.

51.Загальні підстави припинення права власності на землю та права користування земельною ділянкою. Підставами припинення права власності на земельну ділянку є: а) добровільна відмова власника від права на земельну ділянку; б) смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця; в) відчуження земельної ділянки за рішенням власника; г) звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора; ґ) відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; д) конфіскація за рішенням суду; е) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом. Підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.