96. Землі с/г призначення як об'єкт правового регулювання.

Безпосереднім об'єктом правового регулювання ви­користання земель с/г призначення є певна територія, що є просторовою сферою діяльності суб'єкта, на якій він може займатися виробництвом с/г продукції та зведенням будинків, будівель, споруд й інших виробничих об'єктів, необхідних для обслуговування його основ­ної діяльності. Таким чином, для земель с/г призначення характерне їх використання не тільки як засобу виробництва (вирощування с/г продукції), що є відмітною рисою цієї категорію земель, а й як просторово-операційного базису, що притаманне усім категоріям земель. У ЗК міститься як термін "земля", так і термін "земельна ділянка", хоч визначення дається лише останньому. Це пояс­нюється тим, що об'єктом правовідносин, пов'язаних з вико­ристанням землі, завжди є індивідуально-визначена земельна ділянка, яка згідно з ч. 1 ст. 79 ЗК становить частину земної поверхні зі встановленими межами, певним місцем розташу­вання та з визначеними щодо неї правами. Специфічними ознаки земельних ділянок с/г призначення, що характеризують їх як об'єкт земельних відносин, є обмеженість їх площі, локалізованість за місцем розташування, те, що вони є нерухомим об'єктом та основним засобом виробництва в сільському господарстві. Земельні ділянки, права на них, а також тісно пов'язані з цими ділянками об'єкти (ґрунт, замкнуті водойми, ліс, багато­річні плодові насадження, будинки, будівлі, споруди тощо), переміщення яких без заподіяння надмірної шкоди їх призна­ченню неможливе, знаходяться в обігу неподільно, якщо інше не передбачене законом. Існує думка, відповідно до якої землі с/г призначення як об'єкт правового регулювання мають потрійну правову характеристику: загальний об'єкт (части­на земельного фонду), на який поширюється загальний право­вий режим використання землі; родовий об'єкт (категорія земельного фонду), на який поширюються правила особливого правового режиму, призначені для земель с/г призначення; а також безпосередній об'єкт (як с/г угіддя), на який поширюється дія норм зем, фінан, господар й інших галузей права. Використання земель с/г призначення регулюється зем законодавством як єдиного об'єкту. Це означає, що не будь-які землі підлягають с/г використанню, а лише придатні для цього; а також те, що не будь-які придатні для с/г потреб землі можуть використовуватися як землі с/г призначення. Так, у заповідних зонах не може здійснюватися товарна с/г діяльність. Мета використання земельних ділянок визначається органами виконав влади або місц самоврядування при їх наданні. Про це вказується у документах, які засвідчують права на землю, а також у документах держав земельного кадастру і держав­ної реєстрації. При цьому самовільна зміна цільового призна­чення земельної ділянки не допускається. Важливою характеристикою земельної ділянки як об'єкта правового регулювання є її площа. При встановленні розмірів ділянок, наданих у власність або в користування, відповідні органи враховують природно-економічні, еколог та соц умови, які визначаються на основі рекомендацій науково-дослід­них установ про природно-сільськогосподарське районування та нормування земель. У ЗК зроблено спробу обмеження площі земельних ділянок с/г призначення, які знаходяться у влас­ності громадян, граничними розмірами. Так, згідно зі ст. 121 ЗК громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної влас­ності у таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства — не більше 2 га; для ведення садівництва — не більше 0,12 га; для ведення фермерського господарства — у розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів с/г підприємств, розташованих на території сільської, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано кілька с/г підприємств, розмір земельної її (паю) визначається як середній по цих підприємствах. В разі відсутності с/г підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району. Відповідно до ст. 31 ЗК землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві її власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам-членам фермер­ського господарства на праві приватної власності; а також земель­ної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Громадяни — члени фермерського госпо­дарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної та комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю). А згідно зі ст. 32 ЗК грома­дянам України — членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність надані їм у користування земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю) члена с/г підприємства, розташованого на території відповідної ради. Це право не поширюється на громадян, які раніше набули права на земельну частку (пай). Розмір земельних ділянок, які передаються безоплатно гро­мадянину для ведення особистого селянського господарства, може бути збільшено у разі отримання в натурі (на місцевості) земельної частки (паю). Відповідно до п. 13 Перехідних поло­жень ЗК на період до 1 січня 2015 р. громадяни та юридичні особи можуть набувати право власності на землі с/г призначення заг. площею до 100 га. Ця площа може бути збільшена у разі спадкування земельних ділянок.