111.Умови і порядок використання земель оздоровчого призначення.

Відповідно до ст. 15 Закону "Про курорти" юридичні та фізичні особи, з метою організації діяльності курортів, вико­ристовують спеціально визначені природні території, що мають мінеральні і термальні води, лікувальні грязі та озокерит, ропу лиманів і озер, акваторію моря, кліматичні, ландшафтні та інші умови, сприятливі для лікування, медичної реабілітації і про­філактики захворювань.Виявлення природних лікувальних ресурсів здійснюється шляхом проведення комплексних медико-біологічних, клі­матологічних, геолого-гідрологічних, курортологічних і інших дослідницьких робіт. Медико-біологічна оцінка якості та цін­ності природних лікувальних ресурсів, визначення методів їх використання здійснюються центральним органом виконавчої влади з охорони здоров'я на підставі даних дослідницьких робіт згідно з Порядком здійснення медико-біологічної оцінки якості та цінності природних лікувальних ресурсів, визначення методик їх використання, затв. наказом Міністерства охорони здоров'я України від 2 червня 2003 р. № 243.Визначені за результатами геологорозвідувальних робіт екс­плуатаційні запаси родовищ лікувальних підземних мінераль­них вод, лікувальних грязей та інших корисних копалин, що відносяться до природних лікувальних ресурсів, затверджуються і вносяться до Державного фонду родовищ, корисних копалин України і передаються для використання за призначенням, відповідно до законодавства України. Родовища корисних ко­палин, які належать до природних лікувальних ресурсів, на­даються в користування юридичним і фізичним особам для використання з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань. Підземні лікувальні мінеральні води можуть використовуватися для промислового розливу. Порядок надання в користування таких родовищ визначається Кодексом України про надра та іншими актами законодавства. Розробка родовищ підземних лікувальних мінеральних вод, лікувальних грязей та інших корисних копалин, які належать до природних лікувальних ресурсів, здійснюється за спеціальним дозволом (ліцензією) на користування надрами в порядку, визначеному законодавством України. Спеціальне використання природних лікувальних ресурсів здійснюється за плату відповідно до Ко­дексу України про надра. Нормативи плати за користування природними лікувальними ресурсами та порядок її справляння встановлюються Кабінетом Міністрів України.Надання земельних ділянок для створення чи розширення курорту здійснюється в порядку, встановленому ЗК, на під­ставі розробки техніко-економічних обґрунтувань використання землі і проектів відводу земельних ділянок з урахуванням затвер­джених округів і зон санітарної (гірничо-санітарної) охорони, схем медичного зонування земель. Землі курортів використо­вуються в порядку, визначеному проектами організації вико­ристання території та Генеральним планом забудови курорту з урахуванням вимог до правових режимів округів і зон санітар­ної охорони. Відповідно до ст. 25 Закону "Про оренду землі" орендар зобов'язаний дотримуватися режиму використання земель оздоровчого призначення.

Відповідно до Генеральної схеми планування території Ук­раїни наміри та потреби використання окремих територій, визначені у державних програмах економічного і соціального розвитку, інших державних програмах, схемах розвитку галузей економіки, передбачають необхідність значного збільшення територій оздоровчого призначення.Порядок використання територій курортів визначається спе­ціальними нормативно-правовими актами, зокрема: Положенням про курорти Євпаторія, Поляна, Сойми, Любінь Великий, Миргород та Ворзель, затв. постановою Ради Міністрів УРСР від 12 жовтня 1982 р. № 490; Положенням про курорти Трускавець і Слов'янськ, затв. постановою Ради Міністрів УРСР від 16 грудня 1982 р. № 421; Положенням про курорти Бере-зівські мінеральні води і Синяк, затв. постановою Ради Міністрів Української РСР від 16 серпня 1982 р. № 614; Положенням про курорт Сатанів, затв. постановою Кабінету Міністрів Укра­їни від 16 жовтня 1992 р. № 591; Положенням про Всеукраїнську дитячу оздоровницю — курорт Євпаторія, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 14 липня 1999 р. № 1269, тощо.

112Правовий режим округів і зон санітарної (гірничо-санітарної) охорони земель оздоровчого призначення. Метою санітарної охорони курортів є збереження природних властивостей наявних лікувальних ресурсів, запобігання забруд­ненню, пошкодженню та передчасному виснаженню цих ресурсів. З цією метою в межах курорту встановлюється округ санітарної (гірничо-санітарної) охорони, що становить собою територію земної поверхні, зовнішній контур якої збігається з межею курорту. Відповідно до Закону "Про курорти" в межах цієї території забороняються будь-які роботи, що призводять до забруднення грунту, повітря, води, завдають шкоди лісу, іншим зеленим насадженням, сприяють розвитку ерозійних про­цесів і негативно впливають на природні лікувальні ресурси, санітарний та екологічний стан природних територій курортів.Зони санітарної (гірничо-санітарної) охорони створюються навколо об'єктів, де є підземні та відкриті джерела водопоста­чання, водозабірні і водоочисні споруди, водоводи, об'єкти оздо­ровчого призначення та інші, для їх санітарно-епідеміологічної захищеності.Режими округів і зон санітарної охорони курортів держав­ного значення затверджуються Кабінетом Міністрів України, а курортів місцевого значення — Радою міністрів АРК, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адмі­ністраціями відповідно до вимог законодавства про курорти. Відповідно до ст. 33 Закону України від 5 березня 1998 р. "Про відходи" забороняється несанкціоноване скидання і розміщення підходів у підземних горизонтах, на території міст та інших населених пунктів, на територіях природно-заповідного фонду, па землях природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, в межах водоохоронних зон та зон санітарної охорони водних об'єктів та в інших місцях, що може створювати небезпеку для навколишнього природного середовища та здоров'я людини. В ст. 39 Закону "Про охорону земель" встановлено заборону на застосування осадів стічних вод на землях оздоровчого призначення.Округ санітарної охорони поділяється на три зони, що встановлюються в його межах у порядку розробки проектів землеустрою. Перша зона (зона суворого режиму) охоплює місця виходу на поверхню мінеральних вод, території, на яких розта­шовані родовища лікувальних грязей, мінеральні озера, лимани, вода яких використовується для лікування, пляжі, а також при­бережну смугу моря і прилягаючу до пляжів територію шири­ною не менш 100 м. На території першої зони (зони суворого режиму) забороняється: користування надрами, не пов'язане з використанням природних лікувальних ресурсів, розорювання земель, провадження будь-якої господарської діяльності, а також інші дії, що впливають або можуть вплинути на розвиток небез­печних геологічних процесів, на природні лікувальні фактори курорту та його екологічний баланс; прокладка кабелів, у тому числі підземних кабелів високої напруги, трубопроводів, інших комунікацій; спорудження будь-яких будівель і інших об'єктів, не пов'язаних з експлуатаційним режимом і охороною природ­них і лікувальних факторів курорту; скидання дренажно-скид­них і стічних вод; влаштування стоянок автомобілів, пунктів їхнього обслуговування (ремонт, мийка тощо); влаштування вигребів (накопичувачів) стічних вод, полігонів рідких і твер­дих відходів, полів фільтрації та інших споруд для прийому і знешкодження стічних вод і рідких відходів, а також кладовищ і скотомогильників; проїзд автотранспорту, не пов'язаний з обслуговуванням цієї території, використанням родовищ ліку­вальних ресурсів або природоохоронною діяльністю; постійне і тимчасове проживання громадян (крім осіб, що безпосередньо забезпечують використання лікувальних факторів).На території першої зони (зони суворого режиму) дозволя­ється здійснювати діяльність, пов'язану з використанням природних лікувальних факторів, на підставі науково обґрунтова­них висновків і результатів державної санітарно-гігієнічної та екологічної експертиз, виконувати берегоукріплювальні, про­тизсувні, протиобвальні, протикарстові та протиерозійні роботи, будувати хвилеломи, буни та інші гідротехнічні споруди, а також влаштовувати причали. Забудова цієї території (нове будівництво реконструкція, реставрація, капітальний ремонт та упорядкування об'єктів містобудування) здійснюється відповідно до законо­давства, державних стандартів і норм, затвердженої містобудівної документації.Друга зона (зона обмежень) охоплює територію, з якої від­бувається стік поверхневих і ґрунтових вод до місця виходу на поверхню мінеральних вод або до родовища лікувальних грязей, до мінеральних озер і лиманів, місць неглибокої циркуляції мінеральних і прісних вод, що формують мінеральні джерела; природні і штучні сховища мінеральних вод і лікувальних грязей та територію, на якій знаходяться санаторно-курортні заклади і заклади відпочинку і яка призначена для будівництва таких закладів; парки, ліси й інші зелені насадження, використання яких без дотримання вимог природоохоронного законодавства і правил, передбачених для округу санітарної охорони курорту, може привести до погіршення природних і лікувальних факторів курорту.Третя зона (зона спостережень) охоплює всю сферу форму­вання і споживання гідромінеральних ресурсів, лісові насаджен­ня навколо курорту, а також території, господарське викорис­тання яких без дотримання встановлених для округу санітарної охорони курорту правил може несприятливо впливати на гідро­геологічний режим родовищ мінеральних вод і лікувальних грязей, ландшафтно-кліматичні умови курорту, на його природні і лікувальні фактори.

113.Поняття і склад земель рекреаційного призначення . Відповідно до ст. 50 ЗК землі рекреаційного призначення це землі, використовувані для організації відпочинку населення, туризму і проведення спортивних заходів. Україна має величезний рекреаційний потенціал: загальна площа її природних рекреаційних ландшафтів становить 9,4 млн. гектарів (15,5% території країни), а їх одночасна рекреаційна ємність — майже 50 млн чоловік. Водночас площа земель рекреаційного призначення складає лише близько 100 тис. гектарів. У нашій державі нараховується 397 музеїв державної і комунальної форм власності, з яких 348 знаходяться у підпорядкуванні Мінкультури України. Понад 4,5 тис. рекреаційних закладів загальною ємністю 620 тис. місць повинні сприяти розвитку рекреаційної, у тому числі туристичної, діяльності. Територією України протікають більш як 70 тис. річок. Нараховується понад 3 тис. природних озер і 22 тис. штучних водойм. Теплі Чорне й Азовське моря, унікальні гірські комплекси Карпат і Криму, лісові масиви Полісся, сприятливий клімат — усе це створює передумови для розвитку рекреаційної діяльності. Склад земель рекреаційного призначення визначено у ст. 51 ЗК. Відповідно до неї до цих земель належать: земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури й спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об'єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об'єктів стаціонарної рекреації. До них можуть належати й інші землі, а саме: землі, що використовуються для здійснення туристичних походів і подорожей, відпочинку населення, проведення спортивних заходів, огляду мальовничих ландшафтів та історичних пам'яток, проведення спостережень за сезонними явищами у природі, для стаціонарного розміщення ігрових й розважальних центрів, тощо. Іншими словами, до складу земель рекреаційного призначення входять землі, на яких розташовані окультурені природні чи штучно створені об'єкти, призначені для відпочинку населення, а також здійснення спортивної та туристичної діяльності. Визначення зазначених об'єктів як рекреаційних здійснюється за матеріалами ініціаторів створення останніх під час передачі їм земельних ділянок.Згідно зі ст. 51 ЗК землі рекреаційного призначення можна поділити на три групи: 1) земельні ділянки, на яких розташовані природні рекреаційні ресурси; 2) землі, на яких розташовані штучно створені рекреаційні ресурси; 3) комплексні земельні ділянки, де розташовані як природні, так і штучні рекреаційні ресурси .