34. Поняття доказування в діяльності господарських судів. Обов'язок доказування і подання доказів.

Доказуванням у господарському процесі є діяльність господарського суду та осіб, що беруть участь по справі, спрямована на встановлення за допомогою судових доказів достовірності фактів, від яких залежить вирішення спору між сторонами по суті, тобто фактів, що складають предмет доказування.

Воно повинно включати в себе такі дії:

1). визначення кола фактів, що підлягають включенню до предмету доказування;

2). виявлення та збирання доказів, необхідних для встановлення достовірності фактів, що входять до предмету доказування;

3). дослідження та оцінка доказів.

Таким чином, доказуванням у господарському процесі є логіко-практична діяльність суду та осіб, що беруть участь у процесі, по встановленню наявності чи відсутності фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи за допомогою визначених законодавством засобів.

2. Факти, що складають предмет доказування в господарському процесі, поділяються на три види:

1. Юридичні факти матеріально-правового характеру. Встановлення даного виду фактів необхідне для правильного застосування суб’єктами доказування норми матеріального права, яка регулює дане правовідношення.

2. Доказові факти. Доказовими фактами називаються такі факти, які самі не є шуканими юридичними фактами по справі, але разом із тим дозволяють зробити висновок про них.

3. Факти, які мають виключно процесуальне значення.

Таким чином, під предметом доказування в господарському процесі необхідно розуміти всю сукупність юридичних фактів, що мають матеріально-правове значення, встановлення яких необхідне для винесення законного та обґрунтованого рішення по справі.

Стаття 33. Обов'язок доказування і подання доказів

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

КОМЕНТАР:

1. Наведена норма коментованої статті зобов'язує сторону доводити ті обставини, на які вона посилається при обґрунтуванні своєї правової позиції.

На відміну від КАС, вказана норма ГПК України зобов'язує доводити свою правову позицію саме ту сторону, яка на неї посилається.

Коментована стаття на практиці реалізує ст. 129 Конституції України, де в ч. 2 зазначається, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Аналогічна норма міститься в ст. 43 ГПК України де встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Саме змагальність сторін, яка реалізується в господарському процесі через ст. 33 ГПК України дає змогу суду всебічно, повно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи та внаслідок чого ухвалити законне, обґрунтоване і справедливе рішення у справі.

Частина друга коментованої статті не обмежує право інших учасників судового процесу надавати докази. Якщо інші учаснику судового процесу посилаються на якісь обставини, вони також зобов'язані їх довести певними доказами.