6. Законодавство, яке застосовується при вирішенні господарських спорів.

Згідно із ст. 4 ГПК господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, ГПК, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України. Це означає, що господарський суд застосовує лише ті нормативно-правові акти, що прийняті в установленому порядку і в межах компетенції відповідних органів. Тому, господарський суд зобов'язаний перевірити, чи прийнято певний акт в установленому порядку і чи відповідає він компетенції органу, який його прийняв.

Якщо в міжнародних договорах України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Господарський суд у випадках, передбачених законом або міжнародним договором, застосовує норми права інших держав. У роз'ясненні Президії Вищого господарського суду України від 31.05.2002 р. N 04-5/608 "Про деякі питання практики розгляду справ за участю іноземних підприємств і організацій" розкриваються випадки, коли господарський суд має право застосувати норми права інших держав.

Відповідно до частини 1 ст. 5 Закону України "Про міжнародне приватне право" у випадках, передбачених законом, учасники (учасник) правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин. У випадку обрання сторонами права, що підлягає застосуванню до змісту правовідносин, господарський суд на підставі статті 4 ГПК застосовує це право у вирішенні спору. При цьому за приписами частин 3 та 4 статті 5 Закону України "Про міжнародне приватне право" вибір права може бути здійснений щодо угоди (правочину) в цілому або її окремої частини. Вибір права стосовно окремих частин угоди повинен бути явно вираженим. Вибір сторонами українського права як такого, що регулює їх відносини за угодою, означає вибір саме національного законодавства України, а не окремих законодавчих актів, що регулюють відповідні відносини сторін.

У разі відсутності волевиявлення сторін зовнішньоекономічної угоди щодо застосовуваного права господарський суд визначає його на підставі колізійної норми, яка може міститися як в міжнародних договорах, що відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, так і в національному законодавстві.

Господарський суд вирішує господарські спори у сфері державних закупівель з урахуванням особливостей, визначених Законом України "Про здійснення державних закупівель". Державною закупівлею є купівля товарів, робіт та послуг за державні кошти відповідно до вищезгаданого закону. На теперішній час в Україні відбувається активне реформування економіки в цілому, у тому числі системи державних закупівель. Механізм проведення процедур закупівель має бути одним із ключових елементів підвищення ефективності державної економічної політики та базуватися, зокрема, на засадах добросовісної конкуренції, відкритості та прозорості, недискримінації учасників, об'єктивності та неупередженості оцінки тендерних пропозицій, а разом з цим запобігати проявам корупції у сфері державних закупівель.

Ст. 18 Закону України "Про здійснення державних закупівель" містить правила оскарження закупівельних процедур. Відповідно до п.19 ст.1 зазначеного Закону основним органом, який здійснює розгляд скарг в сфері державних закупівель є Антимонопольний комітет України. Однак зі ст.18 можна зробити висновок, що господарський суд може розглядати :

1) скарги щодо укладених договорів про закупівлю;

2) скаргу на рішення замовника щодо усунення порушення під час проведення процедури закупівлі

При розгляді вищезазначених скарг господарський суд зобов'язаний з'ясувати:

1)правильність проведення процедури закупівлі;

2) правильність визначення процедури закупівлі;

3) правильність оприлюднення інформації про проведення закупівлі;

4) правильність укладення договору про закупівлю.

У разі відсутності законодавства, що регулює спірні відносини за участю іноземного суб'єкта підприємницької діяльності, господарський суд може застосовувати міжнародні торгові звичаї. П. 3.2 роз'яснення Президії Вищого господарського суду України від 31.05.2002 р. N 04-5/608 "Про деякі питання практики розгляду справ за участю іноземних підприємств і організацій" зазначає, що в разі відсутності законодавства, що регулює спірні відносини за участю іноземного суб'єкта підприємницької діяльності, господарський суд може застосовувати міжнародні торгові звичаї. Звичаї у сфері зовнішньоекономічних зв'язків у ряді випадків тлумачаться міжнародними організаціями. Прикладом звичаїв є розроблені Міжнародною торговою палатою Уніфіковані правила та звичаї для документарних акредитивів (редакція 1993 р.), Уніфіковані правила по інкасо (редакція 1978 р.), Офіційні правила тлумачення торговельних термінів "Інкотермс" (редакція 2000 р.), Офіційні правила тлумачення торговельних термінів "Інкотермс" (редакція 2010 р., діють з 01.01.2011р.). Згідно з Указом Президента України від 04.10.94 р. N 566/94 "Про заходи щодо впорядкування розрахунків за договорами, що укладають суб'єкти підприємницької діяльності України" розрахунки за зовнішньоекономічними договорами (контрактами), укладеними суб'єктами підприємницької діяльності України всіх форм власності, предметом яких є товари (роботи, послуги), здійснюються відповідно до Уніфікованих правил та звичаїв для документарних акредитивів Міжнародної торгової палати, Уніфікованих правил з інкасо Міжнародної торгової палати. Суб'єкти підприємницької діяльності України під час укладання та виконання зовнішньоекономічних договорів (контрактів) мають забезпечувати додержання вимог, передбачених зазначеними Уніфікованими правилами. Згідно з Указом Президента.

Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.