67. Межі перегляду справи в апеляційній інстанції.

Стаття 101. Межі перегляду справи в апеляційній інстанції

У процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції повторно розглядає справу на основі наявних в матеріалах справи доказах. Суд апеляційної інстанції може долучити до матеріалів справи і нові докази, якщо особою буде доведено про неможливість подачі таких доказів до суду першої інстанції і така неможливість подачі не залежала від сторін.

В п. 9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 травня 2011 року N 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" зазначено, що відповідно до ч.1 ст.101 ГПК апеляційний суд переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами.

Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Суд апеляційної інстанції може перевіряти законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в повному обсязі. В даному випадку апеляційний суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги.

Якщо апеляційні скарги подані лише на частину рішення. (ВГСУ Інформаційний лист від 02.06.2006 р. N 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році"- якщо в апеляційній інстанції оскаржується лише частина судового рішення, суд зобов'язаний перевірити законність і обґрунтованість й тієї його частини, щодо якої відсутні доводи особи, яка подала апеляційну скаргу. Це правило стосується перевірки законності і обґрунтованості лише того судового рішення, яке оскаржено в апеляційному порядку, і не поширюється на решту судових рішень, ухвалених господарським судом у конкретній справі.)

Вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції в суді апеляційної інстанції не можуть бути прийняті та розглянуті.

В Інформаційному листі ВГСУ від 11.04.2005 р. N 01-8/344 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" в п. 22 зазначено, що згідно із статтею 101 ГПК у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд повторно розглядає справу і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. Отже, апеляційна інстанція не лише може, а й зобов'язана перевірити правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального права, в тому числі статті 60 ГПК.

В абз 2 п 8 роз'яснення президії ВГСУ від 28.03.2002 р. N 04-5/366 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" зазначено, що не повинні застосовуватись апеляційним судом правила про подання зустрічного позову (стаття 60 ГПК). Отже, апеляційна інстанція не вправі прийняти зустрічний позов і розглянути відповідні вимоги, якщо зустрічний позов не подавався до місцевого господарського суду.

Коментар:

У частині 1 коментованої статті законодавець наголосив на виз­наченій Конституцією України принциповій позиції, що апеляційна інстанція переглядає (повторно розглядає) справу саме за наявними у ній доказами. Винятком з цього принципу є можливість сторін надати додаткові докази, але в цьому разі особа, яка надала додаткові докази,повинна довести обставину, що такі докази не могли бути надані нею господарському суду першої інстанції з причин, які від неї не зале­жали. Апеляційний господарський суд, у свою чергу, повинен перед вирішенням питання про залучення таких додаткових доказів надати правову оцінку саме обставинам доведеності стороною у справі не­можливості надання додаткових доказів господарському суду першої інстанції. При цьому слід мати на увазі, що витребувані апеляційним господарським судом відповідно до приписів ст. 38 цього Кодексу до­кази приймаються апеляційною інстанцією без обмежень. Авторський колектив не розділяє правову позицію Вищого господарського суду України, наведену у роз'ясненні президії Вищого господарського суду України від 28 березня 2002 р. № 04-5/366 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" (п. 9) стосовно того, що додаткові докази, надані стороною в обґрунтування її відзиву на апеляційну скаргу, також приймаються і розглядаються апеляційним господарським судом без обмежень. По-перше, така правова позиція суперечить приписам ч. 1 коментованої статті, оскільки аналіз норм розділу XII цього Кодексу (законодавець називає скаржника "стороною" або "особою") дає підстави зробити висновок, що під поняттям "заявник" законодавець розуміє особу, яка подала письмово або заявила усно клопотання про залучення до справи додаткових доказів. Отже, під поняттям "заявник" законодавець розуміє як скаржника, так й іншу сторону (особу) у справі, яка звернулася із такою заявою. Правомірність цього висновку авторського колективу підтверджується і загальними принципами правосуддя про рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом та про змагальність сторін, визначеними у пунктах 2, 4 ч. З ст. 129 Конституції України, статтях 4-2, 4-3 цього Кодексу, оскільки за наведеною правовою позицією Вищого госпо­дарського суду України надається перевага у процесуальних правах однієї сторони перед процесуальними правами іншої сторони у справі, яка розглядається апеляційною інстанцією господарських судів.

У частині 2 цієї статті законодавець підкреслив визначений ним у попередніх статтях розділу XII цього Кодексу принцип, за яким апеляційна інстанція господарських судів здійснює перегляд розглянутого місцевим господарським судом спору. При цьому та­кий перегляд здійснюється у повному обсязі незалежно від того, чи посилається скаржник в апеляційній скарзі для обґрунтування своєї правової позиції на такі доводи.

У частині 3 визначені межі перегляду справи за апеляційною скаргою та встановлено, що апеляційним господарським судом роз­глядаються лише ті вимоги, які розглядались судом першої інстанції, та не приймаються і не розглядаються вимоги, які не були предметом такого розгляду. Це повністю узгоджується з приписами ч. 4 ст. 22 цього Кодексу (див. коментар), за якою позивач має право лише до прийнят­тя рішення у справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. Водночас існують випадки, коли суд першої інстанції розглядав попередні позовні вимоги, не взявши до уваги зміну цих вимог позивачем ще до прийняття ним судового рішення. На думку авторського колективу, у такому випадку, незважаючи, що суд першої інстанції і не розглянув змінені позовні вимоги, у апеляційного госпо­дарського суду є всі наявні повноваження, переглядаючи оскаржуване судове рішення, розглянути саме змінені позовні вимоги, оскільки такі зміни були здійснені позивачем ще до прийняття судового рішення.