42. Політична людина. Дж. Алмонд. А. Боднар про основі типи політичної людини.

Людина зв’язана з політикою перш за все своїм громадянством.

Постійний правовий зв'язок між особою і державою це головний критерій приналежності до громадянства.

Головні типи політичною людини за Бондарем:

Рядовий член суспільства, громадянин, який не впливає на політику – він об’єктом політики або її засобом.

Види політичної особи:

1.активна.

2.пасивна.

3.індеферентна.

- за ставленням до політики:

1.толерантна.

2.опозиційна.

- за ставленням до суспільного прогресу:

1.консервативна.

2.революційна.

3.реформістська.

- за характером вимог і дій.

1.поміркована.

2.екстремістська.

- за ідейно-політичним спрямуванням:

1.комуністична.

2.соціал-демократична.

3. ліберальна.

4. консервативна…

Роль особи як суб’єкта політики визначається і виявляється на соціальному, інституційному і персоніфікованому рівні.

Соціальний рівень. Кожна особа є передусім членом певних соціальних спільностей — класових, етнічних, демографічних, професійних тощо. Соціальна приналежність, навіть тоді, коли вона несповна або й зовсім не усвідомлюється особою, впливає на її політичну поведінку, спонукає до поведінки як представника тих чи інших соціальних спільностей. Глибинні мотиви політичної поведінки пов’язані з класовою і соціально-професійною приналежністю особи, яка визначається такими соціально-економічними чинниками як відношення до власності на засоби виробництва, місце в системі суспільного поділу праці, спосіб одержання та розмір доходу. Ця об’єктивна соціальна приналежність детермінує умови індивідуального існування особи, а значить, ту чи іншу її політичну поведінку.

Інституційний рівень. З метою задоволення своїх соціальних інтересів особа стає членом певних об’єднань — політичних партій, громадських організацій, долучається до суспільно-політичних рухів тощо. Беручи участь у їх діяльності, вона виступає суб’єктом політики також на інституційному рівні. І тут її політична діяльність може зумовлюватись самим фактом приналежності до цієї інституції, що, в свою чергу, має свої політичні інтереси та ідеологію, а також тим місцем або посадою, яку вона в ній займає.

Персоніфікований рівень. Кожна особа є громадянином якоїсь держави і як така має виконувати певні обов’язки, реалізовувати свої громадянські права — брати участь у виборах, референдумах, демонстраціях, мітингах тощо. На цьому рівні особа є безпосереднім суб’єктом політичної практики. Тут найяскравіше проявляється природа політики, яка здійснюється звичайними людьми і для людей.

43. Суть та етапи політичної соціалізації особи. Teopії політичної соціалізації особи.

Політична соціалізація – процес включення людини у політичне життя. Процес засвоєння політичної і правової культури і на цій основі формування політичної позиції.

Етапи:

1. починається у віці 3-4роки, коли найближче оточення особи впливає на її політичну свідомість.

2. Вторинна політична соціалізація – школа.

3. 16-18 років – найактивніший.

4. 40 років.

5. 40-60 років…

Основні теорії.

1. політична соціалізація, як процес навчання людини соціальним ролям, які необхідно виконувати в політичному житті.

2. Типи політичної соціалізації. А. гармонійний тип. В. гегемонійський тип.

Політична позиція особи – сукупність стійких оцінок, установок, ставлень до різних політичних явищ, щодо яких особа виявляє свою увагу та інтерес, а також здійснює свою діяльність у політичному житті.

Якщо політичне життя сприймати як театр, то стане очевидним той факт, що поряд з головними дійовими особами в політичних виставах бере участь масовка — окремі особи. Визначаючи сутність людини, Аристотель назвав її „політичною твариною”, оскільки тільки людина „здатна до чуттєвого сприйняття таких понять, як добро і зло, справедливість і несправедливість тощо. А сукупність всього цього і створює основу сім’ї і держави”

В політиці індивід виступає в якості громадянина. Стати ним він може тільки в процесі спілкування з іншими людьми, політичними і неполітичними інститутами, з суспільством в цілому. Кожне нове покоління застає світ таким, яким його створили батьки. Як воно увійде в цей світ? Як сприйме цінності і звичаї попередніх поколінь, як розпорядиться тим, що дісталось йому в спадщину? Зметуть спадкоємці, як варвари, побудовану до них політичну споруду чи обживуть її кабінети? Ці питання не зайві ні для політичної теорії, ні для політичної практики. Саме вона поставила перед політичною наукою проблему переймання політичного розвитку, особливо актуальну в умовах розширення масштабів політичної участі та залучення в політику все нових прошарків населення. Для забезпечення безперервності політичного розвитку і збереження цілісності суспільства при зміні поколінь слід зрозуміти, як здійснюється передача політичних цінностей і стандартів політичного життя від одного покоління до іншого, як відбувається становлення політичного суб’єкта.

На ці питання покликана відповісти теорія політичної соціалізації. Американський політолог Парсонс зазначав, що прихід кожного нового покоління можна порівняти з нашестям варварів, і тільки процес соціалізації може забезпечити засвоєння норм співжиття цими пришельцями.

Політична соціалізація — процес залучення особи до участі у виробленні політики.

Громадянське дозрівання, заохочення людини до політики проходить певні вікові стадії. Воно починається вже у віці 3-4 років, коли через сім’ю, ЗМІ, найближче оточення дитина набуває перших знань про політику. На етапі первісної соціалізації діти одержують різні уявлення про правильну або неправильну поведінку, вчинки. Під впливом настроїв і поглядів, що панують у сім’ї, часто закладаються політичні норми і цінності на все життя, які відзначаються неабиякою стійкістю. Тому масштабні перетворення соціальних і політичних відносин у суспільстві потребують певних змін і в моделі сімейних стосунків.

Вторинна соціалізація. Політичне виховання і навчання певною мірою відбувається в школі, період перебування в якій становить вторинну політичну соціалізацію. За цей час дитина вивчає основні, загальновизнані в суспільстві цінності і погляди, набуває початкового досвіду соціальної практики, особливо через участь в діяльності дитячих організацій (наприклад, „пласт”).

Третій етап. Наступний етап політичної соціалізації доцільно пов’язувати з періодом життя від 16-18 до 40 років. У 16-річному віці люди одержують паспорт, і 18-річному віці — юридичне право на участь у політичній діяльності. Водночас вони здобувають ґрунтовні знання в суспільній сфері завдяки навчанню і роботі.

Четвертий етап. Політична соціалізація триває і з досягненням людьми зрілого віку (40-60 років) на їхню політичну поведінку значною мірою впливають життєвий досвід, наявність дорослих дітей, сталість поглядів. Проте і в цей період люди вдосконалюються в політиці, краще й глибше оцінюють суспільно-політичні події, завдяки чому можуть вносити корективи у свої політичні погляди і поведінку.

На процес політичної соціалізації впливають і стихійні чинники: війни, революції, політичні та економічні кризи. Якщо політична система перебуває в стані кризи, відбуваються порушення і серйозні збої в процесі політичної соціалізації. Формуються неправильні уявлення про суспільство, які набувають стійкого характеру. Це можна простежити на прикладі тих країн, які тривалий час існують і розвиваються в умовах конфлікту або переживають серйозну системну кризу. Люди втрачають систему орієнтирів, не мають можливості навчитися стійкої політичної поведінки. У суспільстві виникає ситуація, коли гра йде без правил, що порушує його інтеграцію і стабільність. У випадку неспроможності суспільства вирішити нагальні політичні та інші проблеми в ньому виникають сили опозиційної соціально-політичної та культурної діяльності, які впливають на процес політичної соціалізації.

Отже, розглядаючи проблему політичної соціалізації, необхідно, по-перше, враховувати вік та індивідуальні особливості кожної людини; по-друге, навколишнє соціальне середовище, по-третє, політику, що її здійснюють інститути влади, впливаючи на стан суспільства, по-четверте, суспільно-політичні партії та організації, а також особливості і рівень політичної культури і субкультур, по-п’яте стихійні чинники, навколишнє соціальне середовище.