22. Громадянське суспільство: суть I структура. Розвиток теорії громадянського суспільства.

Громадянське суспільство – це сукупність усіх громадян, їх вільних об’єднань та асоціацій, пов’язаних суспільними відносинами, що характеризуються високим рівнем суспільної свідомості та політичної культури, які перебувають за межами впливу держави, але охороняються та гарантуються нею. Тобто, громадянське суспільство розглядається як таке, що протистоїть державі. Його можна розуміти як організацію інтересів громадян незалежно від держави.

Серед основних ознак громадянського суспільства виділяються такі: – розвинута система ринкових відносин, вільна конкуренція, свобода обміну діяльністю та її продуктами, між незалежними власниками; – відповідний до вільних ринкових відносин суспільний лад та політична система, в якій держава є похідною від громадянського суспільства, знаходиться під його впливом і постійним контролем, а інші силові структури підзвітні і підконтрольні органам держави і суспільства; – властивість саморегуляції суспільних дій безпосередньо самими же громадянами, на основі традицій, домовленостей та моральних норм; – правова визначеність сфер пріоритетів державної діяльності і громадянського суспільства, недопустимість втручання державних органів в приватне життя громадян; – економічний, політичний і ідеологічний плюралізм суспільного життя, повага до громадянських прав людей, які вважаються вищими цінностями суспільства; – визнання реальних потреб і інтересів людей, як основного мотиву їх діяльності є моральною нормою громадянського суспільства.

Зміцнення громадянського суспільства на сьогодні передбачає: — фінансування незалежних мас-медіа; — встановлення контактів не лише з урядом, але й з опозиційними силами; — надання допомоги задля зміцнення ключових інститутів громадянського суспільства, органів судочинства та охорони правопорядку; — створення і розвиток благодійницьких та добровільних організацій, за допомогою яких населення менше сподівалося б на ' допомогу держави і більше покладалося на власні сили; — розширення каналів обміну технічної та гуманітарної допомоги, обміну в галузі освіти та культури. Громадянське суспільство має свою, досить складну внутрішню структуру. Для нього характерна наявність в основному не вертикальних, як у державі, ієрархічних зв'язків, а горизонтальних, головним чином невладних з'єднань. Фундамент складають відносини, зв'язані з забезпеченням життєдіяльності суспільства.

Насамперед, це економічні відносини, засновані на економічному плюралізмі, різноманітті форм власності при дотриманні інтересів особистості і суспільства в цілому. Саме економічний плюралізм дає можливість перебороти існуюче відчуження людини від засобів виробництва. Другий шар — це соціальнокультурні відносини, що включають сімейно-родинні, етнічні, релігійні та інші стійкі зв'язки. Громадянське суспільство може ґрунтуватися тільки на різноманітній, розгалуженій соціальній структурі, що відбиває все багатство і розмаїтість інтересів представників різних соціальних груп і шарів. Третій, верхній шар громадянського суспільства утворять відносини, зв'язані з індивідуальним вибором, з політичними і культурними розходженнями груп по інтересах, політичних партій, рухів, клубів і т.п. У такий спосіб досягається культурно-політичний плюралізм, що припускає заперечення ідеологічних стереотипів, що забезпечує вільне волевиявлення всіх громадян.

Сама ідея громадянського суспільства бере початок у Стародавній Греції та античному Римі, зокрема з творчості Платона, Цицерона та ін., коли склались уявлення про громадянство, громадянина і виникло поняття суспільства як спільності громадян. Однак тривалий час сам вираз “громадянське суспільство” ототожнювалось з державою, точніше – не відрізнялось. Для стародавніх греків усе суспільне життя було політичним, тобто полісним, яке визначало сукупність громадян і міське населення, і держави. Але було в них поняття “політія”, яке визначає одночасно і права суспільства, і форму правлення, і конституцію, і особливості державного управління. А суспільство – це сукупність громадян, які мешкають в політії – місті державі, що відрізняється від села. Громадянин у давньому Римі –особисто вільна людина (тобто не раб), підданий Римській імперії (не іноземець), мешканець Італійського півострова (а не провінції або колонії). Римлянин мав громадянські обов’язки: служив в армії, брав участь у народних зборах і політиці. Він мав права, навіть привілеї: його не можна було віддати на ганебну страту – розіп’яти на хресті.

Із зростанням продуктивності праці, диференціацією різних сфер суспільства, визволенням із-під всеохватної державної влади об(єднання людей в різні асоціації стають чисельнішими і різноманітнішими.

Спільний інтерес пов’язує це об(єднання, вони прагнуть свободи, автономії від держави і колективного життя. Проблема співвідносин суспільства і держав у зв’язку з цим стає однією з важливих в працях мислителів середини ХVII ст. Т.Гоббса, ДЖ.Локка. Ця проблема дістала розвиток в XVIII - XIX в., у працях Ж.Ж.Руссо, Ш.-Л.Монтеск’є, Д.Віко, В. фон Гумбольдта, І.Канта, Г.Гегеля, К.Маркса.

Починаючи з XVII століття, мислителі не ототожнювали громадське суспільство з існуючою державою або реальними формами державного управління. Навпаки, вони відзначали, що в дійсності реальна держава найчастіше пригнічує громадянське суспільство, і вважали законним тільки той уряд, який запровадили, і підкорятися якому добровільно згодилися б усі громадяни. Дж.Локк, наприклад, вважав “абсолютну монархію, яка деяким уявлялася єдиною формою правління у світі, насправді, несумісною з громадянським суспільством і, отже, неможливою формою громадянського правління. (Локк Дж. Два трактата о управлении// Локк Дж. Собр. соч. в 3-х.т.-Т.3-М.,1988.-С.312). Таким чином, поняття “громадянське суспільство”, яке з’явилось в XVII ст., вже тоді включало в себе такі важливі елементи, як договір, облік та реалізація інтересів громадян.

Відомий представник німецького Просвітництва XVII ст. В.фон Гумбольдт найчіткіше провів розподіл між державою і громадським суспільством, виділивши три головні відмінності між ними: по-перше, це система національних суспільних закладів, які формуються “із низу самими індивідами, і система державних інститутів; по-друге, “природне і загальне право” і позитивне право, що видається державою: по-третє, “людина” і “громадянин”. Він робить висновок про те, що “державний лад не є самоціль, а лише засіб для розвитку людини. (История политических и правовых учений XVII –XVIII вв.-М.,1988.-С.189). Державна діяльність, за Гумбольдтом, повинна підкорятися задоволенню інтересів і потреб людини.

Ідею підкорення держави інтересам суспільства, індивіда підтримував І.Кант. Він вважав, що громадянське суспільство – це сукупність відносин між вільними громадянами, і вищою метою історії повинна стати така держава, в якій розвиватимуться усі первісні задатки людського роду. І .Кант сформував основні засади, на яких грунтується існування громадянського суспільства: свобода члена суспільства як людини; його рівність з другими людьми; самостійність члена суспільства як громадянина.

Істотний вклад в розробку теорії громадянського суспільства вніс німецький філософ Г.В.Гегель. В своїй праці “Філософія права” він доповідно висловив свої погляди на громадянське суспільство. Для нього громадянське суспільство – це передусім система потреб, що застосована на приватній власності і загальній формальній рівності людей.

Гегель вважав, що громадянське суспільство може виникнути лише на певному, досить високому етапі розвитку людства, і громадянське суспільство він протиставляв дикості, нерозвинутості, нецивілізованості. Під ним розуміється, звичайно, класичне буржуазне суспільство, створене, за його словами, лише в сучасності.

Головним елементом в громадянському суспільстві, вважав Гегель, виступає людина – її роль, функції, становище. Окрема особа є для самої себе метою, і її діяльність спрямована передусім на задоволення власних потреб (природних і соціальних). Тут вона являла собою егоїстичного індивіда. Однак, в той же час, такий індивід може задовольнити свої потреби не інакше, як знаходячись у колективі, в певних відносинах з іншими людьми. “В громадянському суспільстві кожен для себе – мета, всі інші для нього ніщо. Але без співвідносин з іншими він не може досягнути всього обсягу своїх потреб”.(Гегель. Философия права.-М.,1990.-С.228). Громадянське суспільство, по Гегелю, це не проста сукупність окремих індивідів, а складне об(єднання різних соціальних груп, які сформувались в результаті розподілу суспільної праці, мають внутрішню структуру і “суспільний лад”, зумовлений, передусім, відносинами між багатими та бідними… Основними принципами, на яких функціонує громадянське суспільство, Гегель називає такі: а) приватну власність, б) особисту свободу, в) публічну проінформованість, г) вільно сформовану суспільну думку, д) справедливі і суворо дотримані закони. Пануючи в суспільстві приватновласницькі відносини здавались Гегелю непорушними, а нерівність людей природженою. Без приватної власності, за Гегелем, свобода особи неможлива.

Вагомий внесок у розвиток ідей про громадянське суспільство внесли К.Маркс та Ф. Енгельс. Маркс прийшов до чіткого усвідомлення того, що в вивченні держави необхідно спиратися на аналіз громадянського суспільства.

Не держава породжує суспільство, а, навпаки, родина і громадянське суспільство складають передумови держави. В своїх ранніх працях К.Маркс використав поняття “громадянського суспільства” для позначення ним структури родини, станів, класів, власності, розподілу, реального життя людей, підкреслюючи їх об’єктивний характер та економічні підстави. К.Маркс показав, що саме громадянське суспільство, складаючи першооснову людського співжиття і діяльності, є головним двигуном історичного прогресу. “Візьміть певний ступінь розвитку виробництва, обміну і споживання, - писав він, - і ви отримаєте певний суспільний лад, певну структуру родини, станів, класів, певне громадянське суспільство. Візьміть певне громадянське суспільство, і ви отримаєте певний політичний лад, який є лише офіційним виразом громадянського суспільства”(Маркс К., Енгельс Ф. Соч.-Т.3-С.64). Сфера діяльності громадянського суспільства, за Марксом,- не тільки економіка, але й культура, ідеологія і породжені ними суспільні рухи (Там же.-Т.8-С.145, 146, 148, 159, 161).

Відомий італійський політичний діяч і вчений А.Грамши, аналізуючи механізм панування керуючого класу в першій половині ХХ століття, виділив три його складові частини, три “суспільства”: економічне (економічний фундамент панування буржуазії –її володіння засобами виробництва і розподілу), політичне і громадянське. Сукупність тих частин, які здійснюють функцію примусу і прямого панування (військового, поліцейського, правового) складають “політичне суспільство”. Однак такого суспільства, яке б відповідало системі “охорони суспільного порядку і дотримання законів”, не існує. Воно переплітається з тією частиною суспільства, яка іменується “громадянським суспільством”. Це сукупність усіх тих важілів і органів в державі, які дозволяють буржуазії здійснювати ідейне і моральне керівництво підлеглими класами. У зв’язку з цим А.Гремши писав: ”На Сході держава була всім, громадянське суспільство знаходилось у первісному, аморфному стані. На Захід між державою і суспільством були упорядковані відносини, і якщо держава починала хитатися, одразу ж виступала на поверхню міцна структура громадянського суспільства. Держава була лише передовою траншеєю, позаду була кріпка низка фортець і казематів”(Грамши А. Избранные произведения. - Т.3-М.,1957.- С.200).