24. Соціальна держава: суть, структура.

Соціальна держава (держава соціальної демократії) — це су­часна політико-правова теорія, де слово «соціальна» несе велике значеннєве навантаження: воно пов'язано із соціальним життям людей, підкреслює, що держава бере на себе турботу про матері­альний добробут громадян, здійснює функцію регулювання еко­номіки з обов'язковим урахуванням екологічних вимог, забез­печує захист економічних і соціальних прав людини.Коли говорять про побудову соціальної право­вої держави, мають на увазі насамперед втілення в ній: — принципу верховенства права (панування правового зако­ну) як головного в правовій державі; — принципу соціальної справедливості (забезпечення дер­жавою соціальної безпеки особи) як головного в соціальній дер­жаві.Поняття «соціальної держави» було висунуто у 1929 p. ні­мецьким державознавцем X. Хеллером і згодом поширилося в Європі. Після Другої світової війни концепція соціальної держави одержала закріплення в конституціях ряду країн Західної

Вчені (Г.А. Ріттер, Роулз та ін.) виділяють три моделі сучас­ної соціальної держави.

І. «Позитивна держава» (США), у якій є найменший ступінь невтручання держави в економіку і соціальне забезпечення, орі­єнтоване на дотримання індивідуалізму та захист корпоратив­них інтересів (соціальна політика держави виступає як засіб конт­ролю).

2. Власне соціальна держава (Велика Британія), у якій забез­печуються гарантований мінімальний рівень життя і рівність ста­ртових можливостей (соціальна політика держави як засіб забез­печення повної зайнятості).

3. «Держава добробуту» (Нідерланди), у якій забезпечується мінімальний рівень життя та встановлюється максимальний рі­вень доходів, зменшується різниця в зарплаті, гарантується пов­на зайнятість соціальна політика держави як засіб забезпечен­ня «рівності, кооперації та солідарності»).

Держава є соціальною, правовою остільки, оскільки вона гаран­тує людині свободу вияву:

• як індивіду, який відрізняється від інших фізичними і пси­хічними якостями, тобто має індивідуальність;

• як члену соціального організму, яким є громадянське сус­пільство, тобто індивіду, який входить до складу громадських і професійних груп і організацій;

• як громадянину, який є підданим держави.

Кінцевою метою соціальної держави є: - досягнення соціальної демократії, що полягає в реалізації влади народу і забезпеченні людині та громадянинові всіх прав, свобод і законних інтересів та виконання всіма суб'єктами права своїх обов'язків; - ліквідація всіх форм гноблення, дискримінації, расизму, експлуатації людини людиною; - гарантування всім людям рівних умов вільного розвитку і розвитку кожної окремої особистості; - досягнення цих та інших цілей у мирний спосіб, політичними методами; - модернізація виробництва і поступовий перехід до ринкових відносин. Соціальна держава: зобов'язує індивіда брати участь у вирішенні загальних завдань; є регулятором суспільного життя; здійснює контроль над діяльністю приватного власника та приватного капіталу; досягає дедалі більших успіхів у сфері соціального забезпечення свого народу; стверджує та розширює діяльність вільних профспілок і промислової демократії, здійснює чимало інших демократичних перетворень.