- •Тема 3. Політична система суспільства.
- •19. Політична система: суть, структура, функції. Розвиток тeopiї політичної системи д. Істоном. Дж.Алмондом.
- •20. Типи політичних систем. Критерії ефективності функціонування політичної системи. Закон деградації політичної системи.
- •21. Держава як базовий елемент політичної системи. В.Липинський про причини втрати державності Україною в npaцi "Листи до братів-хліборобів...".
- •22. Громадянське суспільство: суть I структура. Розвиток теорії громадянського суспільства.
- •23. Правова держава: суть, принципи. Розвиток тeopiї правової держави.
- •24. Соціальна держава: суть, структура.
- •27. Сутнісні характеристики політичних режимів, їx типологія.
- •27А. Характеристика політичного режиму в Україні на сучасному етапі.
- •29. Й.Шумпетер - основоположник сучасних теорій демократії. (Праця "Капіталізм. Соціалізм. Демократія").
- •29. Основні аспекти плюралістичної теорії демократії, її недоліки. Культура плюралізму.
- •30. Елітарна модель демократії. Її основні інститути.
- •32. Проблеми демократії в праці Алексіса де Токвіля "Про демократію в Америці"
- •31. Загроза демократії в перехідних суспільства. А.Токвіль про ці проблеми.
- •32. Перехід від авторитаризму (тоталітаризму) до демократа. С. Хантінгтон про моделі переходу від авторитаризму до демократії.
- •Тема 4. Політичні процеси.
- •33. Політичний процес: суть,структура. Тенденції розвитку політичного процесу в Україні.
- •34. Політичний розвиток, його суть, види та умови. Криза політичного розвитку.
- •36. Політичне рішення: суть. Види. Етапи і способи прийняття політичного рішення.
- •38. Політична участь I форми її прояву.
- •40. Політичні конфлікти. Конструктивні та деструктивні політичні конфлікти та шляхи їх розв'язання.
- •42. Політична людина. Дж. Алмонд. А. Боднар про основі типи політичної людини.
- •43. Суть та етапи політичної соціалізації особи. Teopії політичної соціалізації особи.
- •44. Політична поведінка: суть, типи, форми прояву.
- •46А. Психологічні характеристики поведінки людини в товпі (г.Лебон).
- •45. Середній клас як політичне явище: суть, основні критерії, структура.
- •Тема 5. Політичні партії.
- •47. Політичні партії: суть, причини виникнення та етапи розвитку. Функції політичних партій.
- •48. Типологія політичних партій (м.Дюверже, с.Коен. Е.Вятр).
- •49. Партійні системи, їx характеристика. Ознаки партійної системи в України на сучасному етапі.
- •54. Юридичне оформлення політичних партій. Їх фінансування.
- •50. Групи інтересів, їx типологія та функції. Лоббі як панівна група, її суть і специфіка.
- •56. 3Асоби масової інформації політичному житті суспльства. Їх місце в політичному маніпулюванні свідомістю.
- •Тема 6. Політична еліта
- •51. Політична еліта: суть, структура. Функції.
- •52. Сучасні теорії еліти (в.Парето. Г.Моска, р.Міхельс. В.Липинський).
- •53. Політичне лідерство. Критерії політичного лідерства за м.Вебером.
- •54. Типологія лідерства в залежності від критеріїв.
- •Тема 7. Інше.
- •55. Політична свідомість: суть, структура, рівні.
- •62. Громадська думка як фактор політики, її функції.
- •56. Ідеологія: суть, специфіка та роль у політиці.
- •57. Політична культура: суть, структура, функції. Субкультура.
- •59. Зовнішня політика: суть, суб'єкти. Типи і функції зовнішньої політики.
- •67. Актуалізація іміджу кандидата.
- •69. Національна безпека. Основні виміри національної безпеки України.
- •70. Теоретичне обгрунтування міжнародних політичних відносин, їх суб'єкти. Закономірності розвитку міжнародних політичних відносин.
- •71. Технологія формування іміджу організацій та лідерів.
- •72. Політична етика. Макс Вебер про етику відповідальності та етику переконання.
- •65. Консерватизм як ідейно-політична доктрина та її трансформація в неоконсерватизм.
- •66. Лібералізм як ідейно-політична доктрина та його трансформація в неолібералізм.
- •67. Соціалізм. Соціал-демократична доктрина суспільного устрою.
- •68. Поняття "імідж", його природа і властивості.
56. 3Асоби масової інформації політичному житті суспльства. Їх місце в політичному маніпулюванні свідомістю.
ЗМІ - засоби комунікації, науково-інформаційна інфраструктуру — тобто розгалужену мережу установ, які займаються збором, обробкою, поширенням інформації про політичне життя, пропагуючи вироблені політичні та правові норми, певну політичну свідомість і політичну ідеологію.
В постіндустріальному суспільстві влада інформації стає вирішальною в управлінні суспільством, оскільки переважна більшість громадян сприймаєнавколишній світ через і за допомогою ЗМІ. Таким чином, ЗМІ сьогодні перетворилися на один з найважливіших суспільних інститутів.
Хоча демократія неможлива без ЗМІ, іх свобода не повинна означати відірваності від суспільства і громади, інтереси і думки яких вони повинні висловлювати. В іншому випадку вони (ЗМІ) перетворюються на засіб політичного впливу їх власників і кервників, а всі інші громадяни позбавляються реальних можливостей поблічного самовираження свободи слова.
Управління і політика розійшлися. Відбулася диференціація функцій деполітизованих професіональних управлінців і т.зв . публічних політиків, тобто тих, хто, букв. займається політикою, працює на неї. Влада багато в чому стає функцією образу. Як наслідок, симулюється реальність інституту масової демократії, який і покликаний гарантувати досягнення суверенітету і безпеки. В ході виборів більше не відбувається зміна чиновників-експертів, які здійснюють рутинну роботу з управління в “коридорах влади”. Змінюються носії іміджу - публічні політики. Таким чином, владу в суспільстві здобуває не той, хо розуміється на суспільних проблемах і може запропонувати ефективні шляхи їх розв’язання, а той, хто зумів себе “продати” найбільшій кількості виборців.
Тема 6. Політична еліта
51. Політична еліта: суть, структура. Функції.
Еліта – це групи, що займають найвищі позиції в суспільстві.
Політична еліта – це група людей, що одержала найвищий індекс в галузі її діяльності. (Паретто)
- це найбільш активна частина людей, орієнтована на владу. (Моска)
- це група людей, яка користується найбільш престижним статусом в суспільстві.
Політична еліта – це організаційна група, яка здійснює владу в суспільстві і бере участь безпосередньо чи опосередковано у прийнятті та організації виконання політичних рішень.
За місцем у політичній системі еліта поділяється на правлячу і неправляча (контреліту).
До правлячої еліти належать усі ті, хто прямо чи опосередковано бере участь в управлінні суспільством, а до контреліти - такі особи, які наділені характерними для еліти якостями, але внаслідок свого соціального статусу чи різних перешкод не мають доступу до управління. Контрелітою може виступати політична опозиція, що прагне послабити владу правлячої еліти і взяти на себе частину її повноважень.
Серед причин занепаду правлячої еліти В. Парето називає війну і диференційовану здатність до відтворення потомства. Війна звичайно знищує більш значну частину еліти, порівняно з населенням у цілому, а елітарні сім'ї виявляють тенденцію до вимирання, бо в них зазвичай менше дітей, ніж у решти населення.
За часом і засобами утвердження панування політичні еліти поділяються на традиційні і сучасні.
Влада традиційних еліт спирається на традиційні цінності: звичаї, традиції, знатність походження, власність на землю, військову доблесть, релігійні заслуги тощо. Відповідно до цих цінностей виокремлюються такі складові політичної еліти, як родова знать, земельна аристократія, воєнна еліта, релігійні ієрархи і т. п..
Влада сучасних еліт базується на сучасних цінностях, до яких належать, зокрема, промисловий (особливо фінансовий) капітал, освіченість, професійні досягнення та ін. Відповідно, до сучасних еліт належать підприємці, освічені політичні лідери, представники науково-технічної інтелігенції, мистецтв тощо, але не всі, а лише ті, хто безпосередньо чи опосередковано займає владні позиції або має можливість істотно впливати на прийняття політичних рішень.
Функції політичної еліти переплітаються з тими, які виконують політична система суспільства в цілому, її підсистеми та окремі інститути. Головними функціями політичної системи є політичне цілепокладання, владно-політична інтеграція суспільства і регулювання режиму соціально-політичної діяльності і саме ці функції виконує політична еліта на персоналізованому рівні.
Функція політичного цілепокладання полягає в розробці стратегії і тактики розвитку суспільства, визначенні політичної програми дій. Ця функція повною мірою може бути реалізованою лише на вищому рівні політичної еліти.
Сутність інтегративної функції полягає в забезпеченні цілісності і єдності суспільства, стійкості його політичної та економічної систем, уникненні соціально-політичних конфліктів, знаходженні оптимальних варіантів їх розв'язання в разі виникнення.
Регулятивна фукнкція полягає у прийнятті політичних рішень, спрямованих на регулювання суспільних відносин, розв'язання назрілих суспільних проблем і завдань, здійсненні розподілу і перерозподілу матеріальних, фінансових, людських та інших ресурсів.
Через політичну еліту реалізується також вираження і представництво в політичній системі суспільства соціальних інтересів. Еліта виступає теж тією ланкою, яка не тільки забезпечує горизонтальні зв'язки в суспільстві, а й здійснює вертикальну комунікацію між владою і масами, тобто реалізує комунікативну функцію
