44. Політична поведінка: суть, типи, форми прояву.

Політична поведінка — це будь-яка форма участі у здісненні влади (впливу на владу) або протидія її здісненню.

Принципи –я з більшістю; -я з сам по собі.

Характер поведінки людини в соціумі: ідентифікація – через уподібнення середовища, індивідуалізація.

Типи поведінки:

-поступливо-компромісний;

-відгороджувальний.

Поширеною є типологія політичної поведінки запропонована польськими дослідниками. Вони розрізняють два типи: відкритий (політична дія) і закритий (політична бездіяльність).

У межах відкритої політичної поведінки особа може виконувати такі політичні ролі:

1. звичайний член суспільства, громадянин із незначним політичним впливом, незначною активністю та інтересом до політики;

2. громадянин — член громадської організації, суспільного руху або декількох організацій;

3. громадянин — член суто політичної організації (політичної партії або подібної), який цілеспрямовано і з власної волі бере участь у політичному житті;

4. громадський, особливо політичний, діяч;

5. професійний політик, для якого політична діяльність є не лише єдиним чи основним заняттям, засобом до існування, а й сенсом життя (люди, які живуть „для” політики, або „за рахунок політики”).

6. політичний лідер — загальновизнаний політичний діяч, керівник політичної партії, громадсько-політичної організації и суспільно-політичного руху.

Закрита політична поведінка (політична іммобільність) також може проявлятися в різних формах, а саме:

1. виключеність з політичних відносин, зумовлена низьким рівнем розвитку особи або суспільного розвитку взагалі;

2. політична виключеність як результат недосконалості політичної системи, розчарування в політичних інститутах і лідерах та байдужості до їхньої діяльності;

3. політична апатія як форма не сприйняття політичної системи, відмова від будь-яких форм співпраці з нею. Може бути результатом насадження політичної системи насильницьким шляхом — придушенням масових соціальних і політичних рухів, окупацією тощо.

4. політичний бойкот як вияв активної ворожості до політичної системи та її інститутів.

Ці форми закритої політичної поведінки є виявами політичної відчуженості, яка полягає в зосередженні зусиль індивіда на розв’язанні проблем особистого життя та їх відриві і протиставленню життю суспільному і політичному, зокрема. В міру зростання політичної відчуженості укорінюється згубна для існування політичної системи суспільства думка, що кожен захищає себе сам, і надіятися на підтримку офіційних владних структур немає сенсу.

Політичне відчуження — процес, який характеризується сприйняттям політики, держави, влади як чужих сил, які панують над людиною, пригнічують її.

Більше того, політики виділяють таке явище абсентеїзм — ухилення виборців від участі в голосуванні на виборах різного рівня.

46А. Психологічні характеристики поведінки людини в товпі (г.Лебон).

Натовп за Лебоном – це короткочасна, внутрішньо і зовнішньо не організована компактна група людей, об’єднана просторовою близькістю, інтересами, діє удавано, одностайно.

Суб’єктами політичних дій індивіди виступають не тільки як представники певних соціальних спільностей, члени тих чи інших громадських об’єднань, а й як учасники прямих дій випадкових, тимчасових утворень — зборів, мітингів, демонстрацій, маніфестацій, пікетувань тощо. Залежно від ступеня стихійності виникнення та організованості таких масових утворень вони можуть набувати рис натовпу, політична поведінка якого є різновидом масової поведінки і має свої особливості.

Більше того, у міру нарощування в політиці стихійних засад вона дедалі менше відповідає своєму призначенню, втрачає здатність бути регулюючим чинником соціальних відносин, не управляє суспільством, а дезорганізує його. Негативні наслідки залучення мас до безпосередньої участі в політиці, впливу на неї поведінки натовпу давно помітили філософи. Ще Платон і Аристотель негативно ставились до демократії, яка за тих часів легко набувала форм охлократії — влади натовпу, що перебуває під впливом політичних демагогів. Скептично ставилися до участі мас і політиці, у тому числі в сучасних демократичних державах, відомий іспанський філософ Ортега-і-Гасет. На його думку, маса є множинністю людей без особливих достоїнств, панування яких обертається торжеством повсякденності і посередності. Трагедія сучасної західної цивілізації полягає у привласненні масами функції здібної і кваліфікованої меншості — еліти як носія творчих та управлінських засад і традицій у будь-якому суспільстві. В політиці маса здатна діяти єдиним найдоступнішим їй методом прямої дії, постійне використання якого призводить до поступового розриву між складністю проблем, які необхідно вирішувати суспільству, та примітивністю засобів, які при цьому використовуються.

Очевидно, філософ правильно помітив деякі негативні наслідки участі мас у політиці, але абсолютизував їх. Без участі мас у політиці немає демократії, взаємодії громадянського суспільства й держави, без контролю з боку мас правляча еліта відривається від народу абсолютизує власні інтереси. Більше того, масові виступи, прямі дії іноді виявляються не тільки найефективнішими, а й єдиним засобом розв’язання тих чи інших проблем, особливо у суспільствах з низьким рівнем розвитку демократії, де погано працює зворотній зв’язок між громадянським суспільством і державою, відсутні або надто слабкі важелі впливу людей на державу.

Натовп виникає на основі фізичної взаємодії людей, які підтримують між собою безпосередній контакт, наприклад на мітингу, на транспортній зупинці, взагалі під час затримки на одному місці якими-небудь зовнішніми обставинами. Випадковість утворення, неоднорідність складу визначають специфічну манеру політичної поведінки людей у натовпі, яка виявляється у придушенні раціональності, різкому переважанні почуттів над розумом. На основі анонімності самого натовпу і кожного його учасника виникає почуття безкарності, щезають відповідальність і соціальний страх, що в свою чергу, викликає агресивні настрої і поведінку.

Отже, завдання демократичного суспільства полягає не в обмеженні участі мас у політиці, а в мінімізації негативних наслідків цієї участі, особливо у формі стихійних виступів, уникненні деструктивних впливів на політику.

Г. Лебон, вважав, що несвідома діяльність натовпу замінила собою свідому діяльність індивіда. З цим пов'язане твердження вченого про маси як соціальний феномен, про здатність індивідів розчинятися у масі під впливом навіювання. Відповідно моделлю поведінки вождя мас є гіпноз (гіпнотичне навіювання). На цих засадах ґрунтуються міркування дослідника щодо природи натовпу: 1) натовп - не скупчення людей на одному просторі, а специфічна їх сукупність, що має психічну подібність; 2) індивід діє свідомо, а маса, натовп - несвідомо, оскільки свідомість є індивідуальна, а несвідоме - колективне; 3) натовп - консервативний феномен. Результатом його революційних домагань є реставрація того, що він спочатку намагався зруйнувати. Адже для тих, хто перебуває у гіпнотичному стані, минуле значущіше, ніж сучасність; 4) масам необхідна підтримка вождя, який їх полонить своїм гіпнотичним авторитетом, а не аргументи розуму чи сила; 5) пропаганда (або комунікація) має ірраціональну основу.

У звичайних умовах люди діють внаслідок своїх переконань. Наявність критичного розуму, непереконаність використання гіпнотичного пропагандистського навіювання можуть зупинити або не допустити ці дії. Тому адресована масам пропаганда повинна базуватися на принципах навіювання (використовувати енергійну, образну мову, алегорії, прості та владні формулювання). Для ефективного управління масами, натовпами політика повинна спиратися на вищу ідею, яку вселяють у свідомість людей. Результатом такого навіювання є перетворення ідей на колективні образи, які й спрямовуватимуть колективні дії.

Ці ідеї базувалися на уявленнях про приховані від свідомості якості індивідів, які відкриваються та починають домінувати, коли вони збираються разом. Йдеться про те, що кожен окремий індивід є розумною і свідомою істотою, проте, перебуваючи у масі, стає здатним на будь-які невластиві людині вчинки. Саме тому, вважав Г. Лебон, натовп можна розглядати як соціальну тварину, що зірвалася з ланцюга, як сліпу силу, здатну зруйнувати творіння століть.

Прихильники теорії “психологія мас” вважають, що в натовпі зникають усі розбіжності між індивідами, і вони мають змогу виявляти свої прагнення та пристрасті.

Г. Лебон виокремлював такі найголовніші характеристики натовпу:

а) зрівняння всіх (зведеня людей до одного рівня психічних проявів та поведінки). Наслідком цього є однорідність натовпу, що пояснюється ідеєю колективного несвідомого: у натовпі люди керуються лише несвідомими уявленнями, однаковими для всіх, а уявлення на рівні свідомості, що визначають індивідуальні розбіжності між людьми, пригнічуються та зникають;

б) за інтелектом натовп значно нижчий, ніж індивіди, що його утворюють. Він схильний до швидких переключень уваги, легко та некритично сприймає будь-які чутки, піддається впливу гасел, закликів лідерів;

в) у натовпі людина здатна на акти насильства, жорстокості, вандалізму, до яких за інших умов не вдалася б;

г) висока емоційність та імпульсивність натовпу. Вони зумовлені дією таких механізмів: 1) анонімність натовпу. Участь у скупченні багатьох людей створює в індивіда почуття сили, могутності, непереможності. Водночас анонімність натовпу породжує анонімність індивіда, наслідком чого є почуття особистісної безвідповідальності, оскільки кожен вважає, що будь-які дії будуть віднесені до натовпу, а не до кожного окремо; 2) зараження. Зумовлює розповсюдження єдиного психічного стану серед індивідів, що опинилися в натовпі; 3) навіювання. Спрямовує поведінку натовпу, проявляється у некритичному сприйнятті індивідом стимулів та закликів до дій, здатності до вчинків, які суперечать його свідомості, характеру, звичкам. Люди у натовпі однаково здатні проявляти як агресію, так і захоплення.

Психологія натовпу ґрунтується на протиставленні окремого індивіда та індивіда як елемента натовпу. Ця ідея Г. Лебона (мислення окремого індивіда є цілком свідомим, а мислення натовпу - цілком несвідомим, тому все колективне - несвідоме, все несвідоме - колективне) була підтримана багатьма вченими. Але окремі науковці вважають протиставлення індивіда та натовпу за критерієм несвідомого невиправданим.