1. Інститут людини

Цей інститут формувався протягом тисячоліть, але тільки к останні сто-двісті років він набув сили й універсальності. Це пов’язано з поширенням гуманізму, що сьогодні пронизує усі сторони суспільного життя. Гуманізм є утвердженням людини, її життя та блага в якості вищої цінності, мети функціонування суспільства. Він перетворився на універсальну світську ідео­логію західних країн.

Філософія гуманізму проголошує рівність усіх людей у сноїх правах. Нікого не можна свавільно позбавити життя або здоров’я, катувати і перетворювати на об’єкт фізичного чи нсихічного насильства, обмежувати свободу або принижувати. Усе законодавство й правозастосування демократичних країн виходить з цих настанов.

Інститут людини зводиться до того, що кожен індивід (без винятків) має від народження певний соціальний імунітет як захист від несправедливого поводження, свавілля, завдання фі­зичного або душевного болю. Цей інститут засновується і на релігійних, і на юридичних, і на моральних нормах та традиціях.

Однак до повного панування інституту людини ще далеко.

Його сила та поширеність у світі вимірюється не кримі­нальними кодексами, а реальною соціальною практикою, тобто мільйонами одиничних фактів поводження з людьми, що випро­бовуються критерієм гуманізму.

2. Інститут шлюбу

Інститут шлюбу є настановою, що впорядковує сексу­альні відносин між чоловіком і жінкою, врегульовує спадковість та статус дітей, народжених у шлюбі.

Суспільство завжди було зацікавлене у міцності шлюб­них відносин, народженні й вихованні дітей своїми батьками.

Сьогодні соціологи фіксують серед молоді тенденції не поспішати з реєстрацією стосунків і співжиття у формі так званого “цивільного шлюбу”. Виникла й стихійно поширилася форма шлюбних відносин, яка тримається на моральних нормах і почуттях, неформальних регуляторах. Шлюб у такий спосіб перетворюється у неформальний інститут. Така тенденція роз­витку інституту шлюбу спостерігається в усіх розвинутих краї­нах світу.

Шлюб усе більше стає інститутом громадянського сус­пільства, а головним у ньому - наявність зразків поведінки, схвалюваних суспільством, а не юридична санкція.

Легітимізація сучасного “неофіційного” шлюбу відбу­вається не в юридичному порядку, а через визнання “вільного” співжиття оточенням, сусідами, родичами. Воно не розгля­дається як аморальний стан і тому, що подружні пари демон­струють усі ознаки “справжнього шлюбу”: визнання взаємних прав та обов’язків, обопільна відданість і моногамність, спільне ведення домашнього господарства тощо.

3. Інститут сім’ї

Шлюб і сім’я є найбільш поширеними інститутами, бо за ними стоять справді масові форми діяльності людей. Інсти- туційна структура суспільства у давні часи починалася саме з цих інститутів. У більшості примітивних суспільств і сьогодні сім’я - єдиний інститут, що ефективно функціонує.

Сім’я як інститут впорядковує домогосподарство, від­носини між кровними родичами й свояками різного ступеня, що складають сімейні групи.

Внутрішня структура цього інституту зазнала помітних змін. Головною подією тут став перехід від патріархальної багатопоколінної неподільної до так званою нуклеарної сім ’ї, яка

98

складається лише з подружньої пари й дітей. Патріархальна сім’я була заснована на абсолютній владі батька, патріарха роду. ('лме він був представником сім’ї у відносинах з державою або і ромадою, мав певні політичні права, за ним закріплювалися майнові права тощо.

Патріархальні сім’ї одночасно виступали як виробничі і руни, трудові колективи. Занепад патріархальної сім’ї є загаль­ною закономірністю розвитку індустріального суспільства і має багато різних причин.

Емансипація жінок і тенденція до скасування будь-яких форм дискримінації призвели до виникнення рівноправних від- иосин. Лідерство у шлюбі та сім’ї сьогодні визначається не іаконом або традиціями, а швидше неформальними стосунками і психологічною структурою малої групи.

XX cm. було позначене певною кризою сім’ї як інституту. ('котики навіть вважали, що сам інститут вичерпується. Але руйнування так і не відбулось. В останню чверть XX ст. соці­ологи констатували тенденцію до зміцнення традиційних сімей­них цінностей.

Сім’я виконує винятково важливі функції:

1. репродуктивну (народження дітей);

2. виховну і соціального контролю;

3. рекреативну (спільний побут та дозвілля);

4. емоційного задоволення (реалізація потреб у любові, прив’язаності, опікуванні ближнього - дітей або батьків);

5. статусну і соціальної підтримки членів сім’ї.

Іноді спільна виробнича функція складається і в сучасних сімейних групах.

Інститут сім’ї спирається на багатовікові традиції, сімей­ко право (юридичні норми), мораль і громадську думку. Він ми шачає сутність сімейних ролей - батька, матері, дітей тощо. Також встановлює систему взаємних очікувань, прав та зобо- н'изань.

Кризові роки в Україні засвідчили цікаву закономірність: під час розпаду “великих” інститутів сім’я зміцнюється через посилення важливості для людей цінності “сімейного вогнища”,

значення взаємної підтримки та піклування один про одного. Сім’ї (неповні) залишаються і після розпаду шлюбу. Загалом цей інститут, незважаючи на значні зміни й послабшання уз, що пов’язують людей у сімейні групи, не знецінюється, йому, як і раніше, належить важлива роль в організації соціального життя.