Тема 2.5. Соціальні зміни та соціальні процеси

Питання для самостійної роботи

1. Поняття соціальних процесів.

2. Класифікація соціальних процесів.

3. Соціальні рухи, їх природа і типи.

Завдання для самостійного вивчення

1. Охарактеризуйте соціальні процеси як основу соціаль­ної динаміки.

2. Зробіть порівняння соціальних процесів, кооперації і конкуренції.

3. Складіть порівняльну таблицю соціальних рухів, в якій слід відобразити основні їх ознаки та типи.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ Питання 1. Поняття соціальних процесів

Оскільки однією з головних умов існування всієї природи є рух, то процесуальність - головна ознака постійно рухомої, со­ціально організованої природи.

Основу соціальної динаміки становлять соціальні про­цеси.

Навіть поверховий погляд на суспільство та його складові дозволяє зрозуміти, що соціальна сфера видозмінюється. Зміню­ється склад груп, культурні комплекси і взаємовідносини.

Ці рухомі елементи, які змінюються, належать до кате­горії соціальної динаміки. Вони вказують на те, як розвивається соціальний об’єкт, яка його еволюція, на особливості зміни і якісні перетворення. Найбільш важливими категоріями цієї частини суспільної природи є: соціальні процеси, соціальні зміни, соціальний розвиток.

Соціальними процесами називають серії явищ взаємодій людей один з одним або зі складовими елементами суспільства.

Серія соціальних явищ може бути прийнята як процес, якщо вона зберігає ідентичність (послідовність, взаємний зв’язок у часі). Соціалізація, розглядаючи формування соціальної особи, також є соціальним процесом, адже являє собою довгу серію взаємодій між дитиною і соціальним середовищем.

Серія явищ зберігає свою ідентичність (поступовість, послідовність впливу, сприйняття).

Соціальним процесом називаються послідовні зміни стану або руху елементів соціальної системи.

Це можуть бути сталі акти взаємодії людей, спрямовані на збереження свого соціального статусу, умов життя, дозвілля тощо.

Соціальні зміни в суспільстві відбуваються не самі по собі (деперсоналізовано), а в результаті цілеспрямованої діяль­ності людей, що складається з окремих соціальних дій та взає­модій, що характеризуються спорідненістю й односпрямова- ністю, причому іноді несвідомо.

Головне завдання соціології щодо вивчення соціальних процесів полягає в оцінці їх стану, вияві проблем та супереч­ностей їх розвитку, глибини і змістовності зв’язків.

Кожний соціальний процес складається з кількох стадій, які відрізняються за змістом та механізмами, що й визначають його характер, спрямованість, темпи.

Характеризуючи соціальні процеси, необхідно врахову­вати і такі ознаки: стадійність, фазність, етапність (наприк­лад, процеси соціалізації охоплюють такі етапи життєвого шля­ху, як дитинство, юність, зрілість, старість). Не менш складну структуру мають і процеси, які відображають різні параметри колективів, соціальних інститутів та інших соціальних утворень (кожний колектив, організація, інститут проходить етапи форму­вання, розвитку, розквіту, занепаду, розпаду).

Питання 2. Класифікація соціальних процесів

Однією з головних умов типологізації соціальних про­цесів є з’ясування базових критеріїв класифікації.

1. Один з таких критеріїв класифікації соціальних проце­сі в - ступінь їх загальності.

Виходячи з цього, розрізняють:

а) глобальні процеси (процеси економічних, демографіч­них, екологічних змін, національно-визвольних рухів та ін.);

б) загальні особливі процеси (процеси урбанізації, адап­тації, стабілізації тощо);

в) окремі соціальні процеси.

2. Залежно від системи, де ці процеси проходять, їх мож­на поділити на:

а) внутрішньоособистісні (наприклад, процес самоос­віти);

б) процеси, які проходять між двома особами;

в) процеси між особою та групою;

г) процеси, які змінюють організацію і внутрішню структуру спільноти;

ґ) процеси, що змінюють відносини між двома групами;

д) процеси, які змінюють структуру й організацію в глобальних масштабах суспільства.

Класифікація соціальних процесів побудована на різних критеріях - змінних. Якщо в будь-якій системі виникають якісь нові складові елементи або зникають раніше існуючі, або ж виникають нові відносини, чи зникають старі, то ми говоримо, що ця система підпорядковується зміні.

Якщо зміни, які проходять в якійсь системі, приводять до диференціації зі збагаченням складових елементів та існуючих між ними відносин, то ця система розвивається.

А коли зміни призводять до зменшення складових еле­ментів та існуючих між ними зв’язків, то система регресує.

Якщо розвиток, який відбувався в будь-якій системі, наближає її до певного ідеалу, оціненого позитивно, то цей розвиток є прогресом.

З усього різноманіття соціальних процесів при вивченні нашого курсу потрібно приділити увагу таким:

Процес кооперації (співпраці)

Кооперація має місце в діадах (групах з двох індивідів), малих групах, а також у великих групах (в організаціях, соці­альних прошарках або в суспільстві).

В основі будь-якої кооперації знаходяться погоджені дії й досягнення загальних цілей.

Для цього потрібні такі елементи поведінки, як взаємо­розуміння, узгодженість дій, встановлення правил співробіт­ництва.

Головний резон кооперації полягає насамперед у досяг­ненні взаємної вигоди.

Кооперація членів невеликих груп - завжди звичне яви­ще, тому історія життя більшості індивідів може бути визначена здебільшого як їх спроба стати частиною таких груп та регу­лювати кооперативне групове життя.

Потреба в кооперації настільки велика, що іноді ми забуваємо, що стабільне існування групи і задоволеність потреб їх членів багато в чому залежать від здатності кожного до включення у кооперативні взаємозв’язки.

Особа, яка не може легко й вільно кооперуватися з членами первинних і невеликих груп, можливо, буде ізольована і не пристосується до спільного життя.

Кооперація у первинних групах важлива також як така, що зв’язана з кооперацією у вторинних групах.

Кооперація у вторинних групах виступає у вигляді мно­жини осіб, що працюють спільно у великих організаціях.

Процес конкуренції, суперництва

Конкуренція - це боротьба між індивідами, групами чи суспільствами за оволодіння цінностями, запаси яких обмежені й нерівномірно розподілені між індивідами або групами (це мо­жуть бути гроші, влада, статус, кохання, визнання та інші цін­ності).

Конкуренція також може бути визначена як спроба досяг­нення винагороди шляхом усунення чи випередження против­ників, що намагаються реалізувати ідентичні цілі.

Конкуренція заснована на тому, що люди ніколи не здатні задовольнити всі свої бажання. Тому конкурентні відносини на­явні і в умовах процвітання суспільства. Наприклад, супер­ництво з’являється під час намагання зайняти вищі, високо- оплачувані робочі місця в умовах навіть повної зайнятості у суспільстві.

Конкуренція виявляється також на особистісному рівні (наприклад, коли два керівники борються за вплив в організації) або може мати безособистісний характер (підприємець веде бо­ротьбу за ринки збуту, але особисто не знає своїх конкурентів).

Як особистісна, так і безособистісна конкуренції здійс­нюються зазвичай відповідно до певних правил, які фокусують увагу на досягненні й випередженні суперників, а не на їх усуненні.

Хоча конкуренція та суперництво притаманні всім сус­пільствам, гострота й форми їх проявів досить різні. У сус­пільстві, де існують в основному виписані статуси, конкуренція, як правило, менш помітна - вона пересувається у невеликі групи, в організації, де індивіди намагаються бути “першими серед рівних”. Водночас у суспільстві, де статуси переважно досягаються, суперництво пронизує всі сфери суспільного життя.

Для особи, яка живе в такому суспільстві, конкурентні відносини починаються з дитинства.

Окрім цього, в кожній групі чи суспільстві по-різному формуються співвідношення процесів співробітництва й кон­куренції.

В одних групах існують чітко визначені процеси конку­ренції, що мають місце на особистісному рівні (наприклад, бажання відзначитися, завоювати більшу матеріальну винаго­роду), в інших групах - особистісне суперництво може відхо­дити на другий план, особистісні відносини ж переважно мають характер співробітництва, а конкуренція переноситься на взає­мовідносини з іншими групами.

Конкуренція - це один з методів розподілу недостатніх винагород (тобто того, чого не вистачає для всіх).

Інший наслідок конкуренції - створення певних систем настанов у конкурентів.

Коли особи чи групи конкурують між собою, то вони розвивають настанови, що пов’язані з недружнім та неприязним ставленням один до одного.

Експерименти, що були здійснені в групах, показують: якщо ситуація складається так, що особи чи групи кооперуються для досягнення загальних цілей, то підтримуються дружні взає­мовідносини й настанови. Але як тільки створюються умови, за яких виникають неподільні цінності, що породжують конку-

ренцію, рідко виникають недружні настанови й негативні сте­реотипи.

Відомо, наприклад, що якщо національні або релігійні групи вступають у конкурентні відносини між собою, то форму­ються й змінюються національні та релігійні забобони, які в міру збільшення конкуренції постійно посилюються.

Переваги конкуренції - вона може часто застосовуватися як засіб, що стимулює кожну особу до досягнення певних пози­цій у суспільстві. Але останні соціологічні дослідження пока­зують, що стимулювання шляхом конкуренції може бути обме­жене принаймні у трьох моментах.

По-перше, люди самі здатні послабити конкуренцію. Якщо умови боротьби пов’язані з великими побоюваннями, ризиками, втратою відчуття визначеності й безпеки, особи починають захищати себе від конкуренції.

На практиці майже кожна соціальна група намагається зменшити свій ризик під час жорстоких конкурентних протидій.

Таким чином люди можуть відходити від конкуренції тому, що бояться втратити вже набуте.

По-друге, конкуренція здатна бути стимулюючим засо­бом тільки в деяких сферах людської діяльності.

Там, де люди мають перед собою нескладні суспільні проблеми, завдання, які вимагають виконання елементарних дій, роль конкуренції досить велика і з’являється певний виграш за рахунок додаткового стимулювання. Але якщо соціальні завдан­ня ускладнюються, більш складною стає і якість роботи, конку­ренція приносить менше користі.

При вирішенні інтелектуальних завдань не тільки зростає продуктивність груп, що працюють за принципом кооперації (а не конкуренції), а й сама робота виконується більш якісно, ніж у

і их випадках, коли члени групи між собою конкурують.

По-третє - конкуренція має тенденцію перетворюватися у конфлікт. Справді, мирний характер боротьби за певні цінності, иинагороди шляхом суперництва часто порушується. Конкурент, який програє в майстерності, інтелекті, здібностях, здатний піддатися спокусі заволодіти цінностями шляхом насилля, ін-

триги або порушення існуючих законів конкуренції. Його дії можуть викликати відповідну реакцію, і конкуренція перетво­риться у конфлікт з непередбачуваними наслідками.

Процес пристосування

Це прийняття індивідом або групою культурних норм, цінностей, еталонів дій нового середовища, коли норми та цінності, засвоєні в попередньому середовищі, не ведуть до задоволення потреб.

Наприклад, емігранти в чужій країні намагаються при­стосуватися до нової культури, школярі вступають у вищі навчальні заклади й теж повинні пристосовуватися до вимог, нового середовища.

Іншими словами - пристосування - це формування типу поведінки, що придатний до життя в умовах нового зовнішнього середовища.

Треба визнати, що процеси пристосування відбуваються постійно, оскільки постійно змінюються умови зовнішнього середовища.

Залежно від оцінки індивіда умов зовнішнього сере­довища й значущості змін цих умов процеси пристосування можуть бути короткотерміновими або тривалими.

Пристосування являє собою складний процес, в якому потрібно виділити певні особливості його здійснення. Це на­самперед терпимість, компроміс та підлеглість.

Будь-які зміни ситуації у середовищі, що оточує індивіда або групу, змушують їх піддатися їм, або вступити з ними у конфлікт.

Підлеглість - обов’язкова умова процесу пристосування, оскільки будь-який опір значно ускладнює входження індивіда в нову структуру, а конфлікт робить це входження або присто­сування неможливим.

Підлеглість новим нормам, звичаям чи правилам може бути усвідомленою або неусвідомленою, але в житті кожного індивіда вона зустрічається частіше, ніж непідлеглість чи відки­дання нових норм.

Компроміс - це форма пристосування, яка означає, що індивід чи група погоджуються з умовами й культурою, які змінюються шляхом повного або часткового сприймання нових цілей і способів їх досягнення.

Кожний індивід зазвичай намагається досягнути згоди, враховуючи власні сили й те, якими силами володіє навколишнє середовище, що змінюється в певній ситуації.

Компроміс - це баланс, тимчасова згода. Як тільки ситуація змінюється, доводиться шукати новий компроміс. У тих випадках, коли цілі і способи їх досягнення в індивіда чи групи не можуть задовольнити їх, компромісу досягнути не вдається й індивід не пристосовується до нових умов середовища.

Необхідною умовою для задовільного проходження про­цесу пристосування є терпимість по відношенню до нової си туації, нового зразка культури й нових цінностей. Наприклад, з віком наше сприймання культури, змін і новин змінюється. Ми вже нездатні повністю сприймати молодіжну культуру, однак здатні ставитися до неї терпимо і пристосовуватися, мирно співіснувати з нашими дітьми й внуками.

Асиміляція

Це процес взаємного культурного проникнення, через який особи й групи приходять до загальної культури, що розді­ляється всіма учасниками процесу.

Це завжди двосторонній процес, в якому кожна група має можливості для проникнення своєї культури в інші групи про­порційно до свого розміру, престижу й інших факторів. Процес асиміляції найкраще відобразити на прикладі американізації іммігрантів, що прибували з Європи й Азії (1850 - 1913 роки).

Асиміляція здатна значно послабити групові конфлікти, імітуючи окремі групи в одну велику з однорідною культурою. І І,с відбувається тому, що соціальний конфлікт передбачає роз­ділення груп, але коли культури груп асимілюються, то усу­кається й сама причина конфлікту.

Амальгамізація

Це біологічне змішування двох або більше етнічних груп чи народів, після чого вони стають однією групою або народом.

Расові й національні забобони, кастова замкненість чи глибокий конфлікт між групами можуть створити бар’єр на шляху амальгамізації. Якщо вона буде неповною, в суспільстві можуть з’явитися статусні системи, в яких статус буде вимірю­ватися “чистотою крові”.

Але як тільки процес амальгамізації повністю закін­чується, кордони між групами стираються й соціальна структура більше не залежить від чистоти крові.

Питання 3. Соціальні рухи, їх природа і типи

Визначальною категорією соціальної динаміки є соці­альний рух.

Соціальний рух - це сукупність форм колективної дії, яка спрямована на реорганізацію суспільства в плані забез­печення соціальних інтересів.

Соціальні рухи можні поділити за основними типами: