4. Інститут релігії

Інститут релігії завжди перебував у центрі уваги со­ціологів, які розглядали його як один з фундаментів, на якому виникли усі відомі історичні цивілізації.

Інститут релігії впорядковує не тільки релігійні практики, відносини людини з Богом, але й більш ширше коло форм соціальної активності. Цей інститут мав виняткове значення у феодальному суспільстві, перебираючи на себе функції соціаль­ного контролю. Релігія встановлювала етику поведінки, регулю­вала сімейні відносини, стосунки чоловіків і жінок, панів та холопів, організовувала річний, місячний, тижневий цикли життя через свята, пости та різні умовності релігійного життя.

У межах інституту релігії людина втамовувала свою жагу до вірувань, містики, надприродного. Релігія була основою ду­ховного життя у ті часи, коли інші форми практично не існували. Вона розвивала особистість людини, підіймала її від тваринного стану до рівня сучасної людини.

З позицій організації суспільства різні релігії окрес­лювали кола “своїх”, яким протиставлялися “чужі”. Свої були єдиновірцями, а чужі - невірними. У цьому сходилися усі так звані світові релігії. Релігійний фактор був вирішальним у фор­муванні соціальної солідарності та гуртуванні людей у спіль­ноти.

Саме функції інтеграції, встановлення солідарності та підтримки соціального порядку із соціологічного погляду став­лять інститут релігії в історичному процесі поза конкуренцією.

Україна є багатоконфесійною державою. Хоча її й нази­вають часто православною країною, це не зовсім відповідає дійс­ності. Жодна конфесія або релігія у нас формально не корис­тується особливою підтримкою держави чи юридичними префе­ренціями.

Із загальної кількості зареєстрованих релігійних орга­нізацій на кінець 2002 року налічувалося:

• православних - 13964;

• греко-католицьких і католицьких - 4348;

• протестантських - 6742;

• громад юдейського віросповідання - 269;

• громад мусульман - 394;

• організацій східних культів - 80;

• організацій язичників - 71;

• інших організацій - 73.

Але значного впливу релігії на політичне й соціальне життя країни, подібно до того, як це відбувалося, приміром, у

І Іольщі, в Україні не спостерігається.

5. Інститут держави

Кожний інститут - це соціокультурна система певної складності й розміру. За цими критеріями можна виділити підносно прості, складні й надвеликі системи.

Сучасна держава є суперіпститутом, надвеликою соціо- культурною системою, що містить у собі низку окремих складних підсистем - інститутів законодавчої й виконавчої влади, армії, поліції, прокуратури, юстиції, податкової системи тощо.

Кожний з цих інститутів у свою чергу є базою для виникнення й розвитку похідних інститутів. Виникає щось на зразок “інституційного дерева”, загальним коренем якого є держава, а відгалуження становлять різні державні інституції.

Але в такому вигляді інститут держави існував не завжди. І$ін почав складатися стихійно кілька тисячоліть тому з порів­няно простих форм як інститут влади. Ознакою держави є відчуження від громадянського суспільства, коли функція влади монополізується окремими людьми або групами, що й репре­зентують державу.

Влада є серцевиною держави.

Інститут держави - це сукупність форм колективної діяльності з організації та використання влади, у тому числі із шстосуванням примусу, насильства.

Держава нині - це єдина інституція, яка легалізує вико­ристання насильства як засобу забезпечення влади. Держава завжди сполучається із силою, збройними засобами і чинов­никами, що мають повноваження на використання примусу та насильства. Саме це й зробило врешті-решт державу об’єктом нищівної критики і ненависті з боку багатьох політичних сил.

Свавільно відмінити інститут держави неможливо через виключно важливі для суспільства функції, закріплені за дер­жавою. А от змінити форму, спрямованість, принципи та механізми діяльності державних інститутів можна.

Влада, як і зброя, техніка або право, може викорис­товуватись і з гуманною, й з антигуманною метою. Це залежить від тих цінностей, принципів та норм, які закладено у підмурівок держави.

Важливою рисою сучасних держав є їх соціальна спря­мованість - величезні кошти, отримані від податків та різних надходжень до держбюджетів, перерозподіляються між різними інституціями та програмами, спрямованими на розвиток освіти, науки, захист природного середовища, охорону правопорядку, допомогу нужденним тощо.