25. Методи мобілізації державних доходів.

В умовах ринкової економіки основними методами мобілізації державних доходів є податки (у різних формах), позики та емісії.

Сукупність усіх видів державних доходів, що формуються різними методами, їх взаємопов'язане застосування становить систему державних доходів. Вона покликана вирішувати не тільки фіскальні, а й економічні завдання - стимулювати зростання виробництва і підвищення його ефективності, впливати на розміщення продуктивних сил по території країни, сприяти прискоренню науково-технічного прогресу. Виконуючи фіскальну функцію, система державних доходів не повинна підривати фінансову стійкість основної ланки господарювання - підприємств (об'єднань, організацій).

Центральне місце в системі державних доходів займають податки.

Податки мають фіскальне, економічне і соціальне значення.

Другим по фіскальному значенню доходом є державні позики. Вони використовуються не тільки для покриття бюджетного дефіциту, а й для забезпечення різних капітальних витрат, особливо в частині інвестування коштів у державний сектор економіки.

Третім методом мобілізації державних доходів є емісія, причому не тільки паперово-грошова, а й кредитна. До емісії держава вдається лише в тому випадку, якщо податкові та займовие надходження не забезпечують покриття зростаючих державних витрат, а на фінансовому ринку складається ситуація, несприятлива для випуску нових позик.

Охарактеризовані методи мобілізації державних доходів дозволяють формувати бюджетні фонди на різних рівнях державного управління. Позабюджетні фонди створюються за допомогою податків і неподаткових платежів; емісія тут не застосовується. У ході утворення децентралізованих грошових фондів широко використовуються інші методи: відрахування, різного роду внески, добровільні надходження і т. д. Особливо широко ці методи застосовуються на державних підприємствах і низовому рівні формування позабюджетних фондів.

26. Зміст державних витрат та їх значення.

Державні витрати - це частина фінансових відносин, обумовлена ​​використанням централізованих і децентралізованих доходів держави. Специфіка державних витрат полягає у забезпеченні потреб державної сфери діяльності. Тому зміст і характер державних витрат безпосередньо пов'язані з функціями держави - економічної, соціальної, управлінської, військової (оборонної). Державні витрати покликані задовольняти найбільш важливі потреби суспільства в галузі розвитку економіки та соціальної сфери, здійснення державного управління та зміцнення обороноздатності країни. При цьому держава виконує свої функції безпосередньо через систему органів управління або через належні йому підприємства.

Витрати класифікуються:

- за своєю роллю у процесі відтворення – до витрат, пов'язані з фінансування матеріального виробництва та змістом невиробничій сфери.

- по функціональному призначенню – фінансування народного господарства, соціально- культурних заходів, Ізраїлю, зміст апарату управління, на правоохоронну діяльність і забезпечення безпеки, на фундаментальні дослідження та сприяння науково-технічному прогресу, на витрати на обслуговування державного боргу перед.

Усі витрати складаються з поточних витрат і витрат капітального характеру.

Основні поточні витрати:1. Закупівля товару і рівнем послуг2. Оплату праці державних службовців3.Начисления на зарплатню4. Платежі внутрішніми позикам і державному внутрішньому боргу.

Основні капітальні витрати1. Капітальні вкладення основні фонди2. Капітальне будівництво3. Реконструкція4. Технічне переозброєння5. Розширення діючих виробництв

Сукупність всіх видів видатків держави складає систему державних видатків. В цю систему входять:

— видатки держави, що здійснюються з державного бюджету;

— видатки держави, що здійснюються з місцевих бюджетів усіх рівнів;

— видатки держави, що здійснюються з бюджетних та позабюджетних централізованих державних та місцевих фондів;

— видатки державних та комунальних підприємств, організацій та установ.

У фінансовому праві державні видатки виділені в окремий інститут державних видатків, який утворюється фінансово-правовими нормами, що регулюють суспільні відносини щодо витрачання державних та комунальних грошових ресурсів.

Державні видатки визначаються функціями та економічним станом держави. В період переходу до ринкової економіки суттєво змінюється структура державних видатків — їх склад та обсяги. Це пов'язано, в першу чергу, з появою комунальної форми власності, подальшим збільшенням сектора економіки, що базується на недержавній формі власності, проведенням реформи цінової політики держави, а також з поступовим скороченням дотаційного фінансування цілих галузей народного господарства та збільшенням використання методів цільового фінансування державних програм.

Державні видатки здійснюються шляхом фінансування.

Фінансування державних видатків — це плановий, цільовий, безповоротний й безвідплатний відпуск грошових коштів, який виконується з урахуванням оптимального поєднання власних, кредитних та бюджетних джерел фінансування, проводиться в міру здійснення планового використання коштів для забезпечення виконання загальнодержавних функцій (оборона країни, управління діяльністю держави тощо), а також для утримання соціально-культурної сфери, забезпечення соціальних гарантій та зобов'язань держави з додержанням режиму економії при постійному здійсненні контролю.

Фінансування здійснюється із різних джерел: бюджетів різних рівнів, позабюджетних цільових фондів, власних коштів державних та комунальних підприємств.

Бюджетне фінансування — це фінансування, що проводиться за рахунок бюджетних коштів, тобто це безповоротний, безвідплатний відпуск коштів з державного та місцевих бюджетів на виконання загальнодержавних функцій, функцій місцевого самоврядування та забезпечення функціонування бюджетних підприємств, установ, організацій.

Самофінансування використовується для покриття видатків державних та комунальних підприємств за рахунок їх власних фінансових ресурсів.

Основними суб'єктами фінансування є державні органи, підприємства, установи та організації державної та комунальної форми власності.

Кошторисно-бюджетне фінансування — це метод безповоротного, безвідплатного відпуску грошових коштів на утримання установ, що перебувають на повному фінансуванні з бюджету, на основі фінансових планів — кошторисів витрат.