Особливості Континентальної модель

1. Акції більшості важливих компаній не котуються на ринках цінних паперів.

2. Мала група акціонерів здійснює контроль у компанії.

3. Взаємне володіння корпораціями контрольними пакетами їхніх акцій є звичайною практикою.

4. Комерційні банки є головними акціонерами промислових компаній

5. Частка інвестицій небанківських фінансових установ у акціонерному капіталі незначна.

6. Ринок корпоративного контролю недостатньо розвинутий (поглинання компаній не є звичайною практикою).

Позитивні риси Континентальної моделі

1. Кооперація та консенсус учасників, а не конфлікти та конкуренція між ними.

2. Стабільні умови для довгострокового планування

3. Власники – головні акціонери самостійно здійснюють ефективний контроль

Негативні риси Континентальної моделі

1. Велика концентрація влади в корпорації у декількох власників.

2. Банківська криза легко вражає все господарство.

3. Низький рівень економічного динамізму.

Японська модель

Японська модель характеризується високим процентом афілійованих, тобто пов’язаних спільними інтересами, банків і компаній у складі акціонерів. Це приводить до того, що між банками і корпораціями встановлюються міцні зв’язки. Законодавство, громадська думка і промислові структури підтримують фінансово-промислові групи, що об’єднані спільним володінням і управлінням, які в Японії називають “кейрецу”.

Один з видів кейрецу – група з 20-40 потужних компаній з різних галузей промисловості. Кожна з корпорацій є власником невеликого пакету акцій інших компаній.

Після закінчення другої світової війни, в період американської окупації, потужні фінансові та холдингові корпорації були розформовані. Проте завдяки інтегруючій діяльності банків та застосування системи взаємного володіння акціями, відбулося об’єднання підприємств в групи, причому жодна з корпорацій групи не може контролювати іншу, кожна з них незалежна в бізнесовій діяльності.

Кількість неафілійованих акціонерів у японській моделі низька, що перешкоджає серйозному впливу їх на справи корпорації.

В Японії ринок акціонерного капіталу знаходиться у руках фінансових організацій і корпорацій. Ключовий банк надає кредити і послуги по випуску облігацій, акцій, веденню розрахункових рахунків і консалтингові послуги . Такий банк є основним власником акцій корпорації.

Кейрецу характеризується загальним позиковим акціонерним капіталом, торгівлею товарами і послугами та неформальними діловими капіталами. Кейрецу дуже тісно пов’язана з корпорацією. Кейрецу і банк в деяких питаннях дублюють один одного.

Економічна політика, яку проводить уряд, відіграє значну роль в корпоративному управлінні. Вона направлена на допомогу японським корпораціям. Ця політика означає офіційне і неофіційне представництво уряду в раді корпорації.

Перераховані вище учасники корпоративних відносин є основними дійовими особами в японській моделі. Взаємодія між ними спрямована на встановлення ділового контакту, а не на створення балансу сил, як у англо – американській моделі.

Незалежні (неафілійовані) акціонери на практиці не впливають на справи корпорації і не обираються членами ради. Рада директорів складається в основному із афілійованих осіб, тобто виконавчих директорів, керівників важливих відділів компаній і правління. В Японії часто до складу ради директорів призначають відставних чиновників міністерств.

Скла ради директорів у японській моделі управління становить, в середньому, близько п’ятидесяти осіб.

В практиці японського корпоративного управління схвалення акціонерів потребують наступні дії:

• виплата дивідендів;

• вибори ради директорів;

• призначення аудиторів;

• прийняття поправок до статуту;

• виплата вихідної допомоги директорам і аудиторам;

• підвищення верхньої межі винагороди директорам і аудиторам;

• злиття із іншими корпораціями, придбання контрольного пакету і реформування корпорації.

Взаємодія між ключовими учасниками спрямована на зміцнення їх відносин, тому японські корпорації зацікавлені у довгострокових, переважно афілійованих акціонерах і навпаки, неафілійованих акціонерів намагаються виключити з процесу корпоративного управління. Річні звіти і матеріали до загальних зборів доступні всім акціонерам. Вони можуть бути присутні на зборах, голосували за дорученням чи по пошті. Корпорації вживають всіх зусиль щоб річні збори пройшли злагоджено і акціонери не висловлювали своєї незгоди. Більшість компаній річні збори проводять в один і той же день, що не дає можливості керівникам інституційних інвесторів, а також акціонерам, що володіють різними акціями, бути присутніми і голосувати на зборах акціонерів в різних корпораціях.