3 Експертиза декларації безпеки

Експертизу декларації безпеки можуть проводити суб’єкти господарської діяльності всіх форм власності, що займаються науковою і науково-технічною діяльністю у сфері безпеки промислових об’єктів, у тому числі спеціалізовані експертні організації, акредитовані відповідно до вимог Закону України “Про наукову та науково-технічну експертизу”.

Експертну організацію для проведення експертизи суб’єкт господарської діяльності обирає самостійно, але її може проводити організація, яка розробляла декларацію безпеки.

У разі негативного висновку експертизи суб’єкт господарської діяльності має право подати декларацію безпеки на повторну експертизу після врахування зауважень.

Суб’єкт господарської діяльності може оскаржити висновки експертизи декларації безпеки за встановленим порядком.

Організація, що проводить експертизу декларації безпеки, несе відповідальність згідно із законодавством за їх повноту, достовірність та об’єктивність.

Територіальні та місцеві органи державного нагляду у сфері цивільного захисту перевіряють відповідність декларації безпеки фактичному виробництву ОПН.

Копії результатів експертизи декларації безпеки ОПН залучається до наглядової справи по ПНО.

Методи визначення джерел небезпеки План

1Методи спостереження та контроль

2 Нормування небезпек

3 Номенклатура небезпек на виробництві

4 Квантифікація небезпек

5 Ідентифікація небезпек

1 Методи спостереження та контроль

Спостереження організовується з метою своєчасно забезпечити штаби Цивільної оборони необхідними даними про радіоактивне, хімічне, біологічне зараження та вжити необхідних заходів щодо захисту населення. Дані спостереження використовують органи державної влади для прийняття відповідних рішень щодо евакуації населення, встановлення режиму тощо.

Система спостережень за станом середовища України має велику відомчу структуру. Режимні спостереження за станом природних ресурсів здійснюють десять міністерств та відомств.

Міністерство охорони навколишнього природного середовища України здійснює спостереження за джерелами промислових викидів в атмосферу та дотриманням норм гранично допустимих викидів; джерелами скидів стічних вод і дотриманням норм тимчасово узгоджених і гранично допустимих скидів; станом ґрунтів, скидами і викидами з об'єктів, на яких використовуються радіаційно небезпечні технології; станом складів, звалищ промислових і побутових відходів, наземних і морських екосистем.

Національне космічне агентство України спостерігає за станом озонового шару, забрудненістю атмосфери, ґрунтів та поверхневих вод. радіаційним станом.

Міністерство охорони здоров'я України проводить вибіркові спостереження за рівнем забруднення атмосферного повітря у місцях проживання населення, станом поверхневих вод у населених пунктах, станом здоров'я населення і впливом на нього забрудненого природного середовища та ряду інших фізичних факторів (шум, електромагнітні поля, радіація, вібрація тощо).

Міністерство сільського господарства та продовольства України здійснює контроль за токсилогічним станом сільськогосподарських рослин та тварин і продуктів з них. Міністерство лісового господарства України контролює стан лісів, ґрунтів у лісах та мисливської фауни.

Державний комітет України з гідрометеорології контролює стан атмосферного повітря, поверхневих, підземних та морських вод, стан озонового шару у верхній частині атмосфери, радіаційну обстановку (на пунктах радіометричної мережі спостережень та в районах діяльності АЕС) та ін.

Державні комітети України з водного господарства, геології та використання надр, земельних ресурсів, відповідно, здійснюють за водами, надрами і земельними ресурсами.

Державний комітет України з житлово-комунального господарства здійснює спостереження за якістю питної води централізованих систем водопостачання, станом стічних вод, міської каналізаційної мережі, станом зелених насаджень, проявами небезпечного підняття ґрунтових вод у містах.

Надану цими організаціями інформацію узагальнює та аналізує Міністерство природи України, щорічно її публікують у Національній доповіді про стан навколишнього природного середовища України.

Спостереження навколишнього середовища ведеться методом моніторингу протягом доби і методом контролю (дозиметричного, хімічного, біологічного), який проводять спеціальні підрозділи:

Збройні сили, Цивільна оборона, гідрометеоцентр, санітарно-епідеміологічні станції та інші підрозділи міністерств та відомств.

Моніторинг — це система повторних цілеспрямованих спостережень за параметрами навколишнього середовища у динаміці, тобто здійснюється спостереження, оцінка стану і прогноз можливих змін.

На основі зібраних даних про стан середовища даються рекомендації щодо розробки раціональних способів його використання.

Існує три рівні моніторингу:

— санітарно-токсичний — забезпечує спостереження за станом якості навколишнього середовища, головним чином за ступенем забруднення природних ресурсів шкідливими речовинами та їх впливом на людей, рослин, тварин. Багато уваги приділяється контролю за вмістом в атмосфері окисів сірки, азоту, вуглецю, сполук важких металів, якості водних об'єктів, забрудненості їх різними органічними сполуками, нафтопродуктами;

— екологічний — це визначення змін у складі екосистем біогеоценозів, природних комплексів, а також контролю, оцінки і прогнозу екологічного стану на об'єктах народного господарства, територіях, акваторіях, в атмосфері, у зонах розташування хімічно небезпечних підприємств;

— біосферний — дозволяє визначити глобально-фонові зміни природі, рівні радіації, вуглекислого газу, запиленості та інших токсиканті погодно-кліматичні зміни на планеті.

Оскільки охорона навколишнього середовища є глобальною проблемою, 1975 року під егідою ООН було створено глобальну систем моніторингу. Нині міжнародне товариство об'єднує свої зусилля для Програми ООН з охорони оточуючого середовища (ЮНЕП). Вона координує дії у справі проведення сумісного моніторингу, обміну інформацією про природні зміни під впливом антропогенних факторів яку дають станції глобального моніторингу. З 1991-го у межах України використовується програма системного екомоніторингу

України (СЕМ Україна), в якій беруть участь близько 30 різних організацій.

Контроль (дозиметричний, хімічний, біологічний) проводиться для безпосереднього визначення ступеня зараження людей, місцевості повітряної акваторії радіоактивними, отруйними (СДОР) речовинами і біологічними засобами.

Дозиметричний контроль проводиться для своєчасного отримання даних про дози опромінення людей та ступеня зараження місцевості, техніки тощо для вжиття заходів щодо зменшення небезпеки радіаційного ураження.

Контроль щодо опромінення людей виконується груповим та індивідуальним методами.

Груповий контроль щодо опромінення застосовується для груп людей, які спільно діють в однакових умовах радіоактивного ураження, з метою отримання даних про працездатність. Він проводиться за допомогою вимірювача потужності доз радіації ДП-5В, комплекту індивідуальних дозиметрів ДП-24 або побутових дозиметричних приладів типу РКС-01 «Стора» та інших.

Індивідуальний контроль щодо опромінення проводиться з метою отримання даних про дози опромінення кожної людини за допомогою дозиметра кишенькового ДКП-50А, дозиметричних приладів або стаціонарного лічильника іонізації людини ЛІЧ-1.

Груповий контроль щодо опромінення розрахунковим методом визначається за середньою потужністю експозиційної дози опромінення населення