Будова профілю і морфологічні ознаки

Дерново-карбонатні ґрунти. Відомі ще під назвою рендзини, ці ґрунти поширені в західній частині Полісся, де вони утворились на покладах крейдяного мергелю. Інколи такі ґрунти формуються і на водно-льодовикових пісках та супісках, що неглибоко (шаром до 50 см) покривають крейдяний мергель. Через високу насиченість карбонатами, підзолистий процес або зовсім не розвивається, або дуже загальмований, профіль недиференційований, відзначається поступовим зменшенням вмісту гумусово-глинистих речовин згори до низу. Реакція ґрунтового розчину нейтральна або слабколужна, насиченість основами дуже висока. Характерна діагностична ознака – вміст гумусу у верхньому горизонті становить 2,5-4%.

Агровиробничі властивості дерново-карбонатних ґрунтів визначаються глибиною пухкого звітреного шару, у зв'язку з чим виділяють слабко розвинені (15-30 см), короткопрофільні (30-45 см) та звичайні (>45 см) види цих ґрунтів. Генетичні горизонти позначаються символами: Нк (гумусовий), НРк (перехідний), РК (крейдяний мергель). Добре розвинені дерново-карбонатні ґрунти мають глибину гумусованої частини профілю 50-60 см а пухкий шар може досягати понад 1 м.

Виділяють роди вилугованих (карбонати кальцію з верхнього горизонту вилуговані) та опідзолених ґрунтів.

В улоговинах та міжгрядових зниженнях, перезволожуваних поверховими чи неглибокими підґрунтовими водами, залягають дерново-карбонат оглеєні ґрунти, що містять гумусу (4-5%) та краще забезпечені вологою, ніж їх неоглеєні аналоги.

Дернові скелетні (літогенні) ґрунти. Поширені в області Українського кристалічного щита, в тих місцях, кристалічні породи (граніти, габро, діорити) виходять на поверхню або покриваються товщею осадових порід не глибше 50 см. Такими осадовими породами можуть бути водно-льодовикові піски та супіски. Ґрунти слабо озвинені, згори до низу у профілі зменшується вміст дрібнозему та зростає міст скелету. Придатність скелетних ґрунтів до обробітку визначається простором для коріння – глибиною пухкого шару, яка у слаборозвинених видів становить до 25 см, короткопрофільних 25-45, а у звичайних (модальних) перевищує 45 см. Генетичні горизонти дернових скелетних ґрунтів такі: гусовий Hg, перехідний HPg та материнська порода Pg. У слаборозвинених видів перехідний горизонт відсутній. Часом зустрічаються дернові скелетні опідзолені ґрунти, в гумусовому горизонті яких з'являється борошниста присипка SiО₂ та деяка плитчаста структура, а в перехідному горизонті – побурілість та грудкувато-горіхувата структура.

Дерново-борово-залізисті ґрунти. Ця група ґрунтів поширена переважно на річкових піщаних борових терасах, складених давньоалювіальними відкладеннями в зоні Полісся та Лісостепу. Тераси покриті сосновими насадженнями. Трав'яниста рослинність розвинена слабко. Діагностичною особливістю цих ґрунтів є слабка текстурна (гранулометрична) диференціація профілю та наявність звуглених решток в гумусовому горизонті. Від дерново-підзолистих піщаних ґрунтів дані ґрунти відрізняються відсутністю морфологічних ознак опідзолення. Найчастіше в профілі дерново-борових залізистих ґрунтів виділяється хвойно-лишайникова підстилка Но, гумусовий горизонт Не з дуже слабкими ознаками елювіальності та різким переходом до залізисто-ілювіального If горизонту бурувато- іржавого забарвлення.

Дерново-борові залізисто-ілювіальні ґрунти відрізняються від дерново-борових залізистих тим, що в них горизонт Рі відокремлюється від горизонту Не збідненим на глину елювіальним горизонтом Ре.

Дерново-борові псевдофіброві ґрунти в своєму профілі мають слабко-елювійований гумусовий горизонт Не, слабко елювійовану породу Ре (освітлений пісок) та псевдофібровий пісок Pf. Товщина псевдофібр 1-2 см, вони мають буро-червоне забарвлення, відзначаючись твердістю та ущільненням.

Дернові борові ґрунти. На борових терасах річок ці ґрунти поширені в різних зонах. Інколи вони залягають на піщаних пасмах та руслових валах. Дернові борові ґрунти – результат дернового процесу ґрунтоутворення, тобто розвиваються вони під трав'янистою рослинністю і мають акумулятивний тип профілю. Однак цей профіль може бути розвинутим більшою чи меншою мірою. Власне дерново–борові ґрунти мають слабко розвинений профіль з такою будовою: Н + Ph + Р (гумусовий горизонт досить різко переходить в породу). Більш розвиненим є профіль чорноземовидних борових ґрунтів (Н + HP + Ph + Р), в яких добре виражені перехідні горизонти. Дернові борові ґрунти формуються як на давньоалювіальних, так і меншою мірою на водно-льодовикових пісках.

Дернові глейові ґрунти. Приурочені до знижених елементів рельєфу на вододілах чи терасових рівнинах, рідко на піщаних підвищеннях, що утворюються на масивах боліт.

Дернові глеєві ґрунти можуть формуватися на водно-льодовикових супісках та суглинках, мергелізованих відкладенях (на території Волино-Подільсько височини), давньоалювіальних пісках та піщано-черепашкових відкладенях.

Акумулятивний тип профілю утворюється за умов надмірного підґрунтового та поверхневого зволоження, переважно під трав'янистою рослинністю Будову профілю можна записати за допомогою наступних індексів генетичних горизонтів: Н+HPgl+Pg1. Вміст гумусу у верхньому генетичному горизонті залежно від гранулометричного складу коливається в межах від 1 до 5%

За мірою розвитку оглеєння дернові ґрунти поділяють на глеюваті та власне глейові. Перші з них мають справжні глейові горизонти сизого чи маслинового кольору з бурими плямами і формуються за умов постійного підтоплення підґрунтовими водами. Другі формуються за умов чергування підтоплення з осіданням рівня та відтоку підґрунтових вод.

Якщо підґрунтові води засолені, то на дерново глейових ґрунтах розвиваються солончаковість чи осолодіння. Дернові глейові опідзолені ґрунти мають ознакі розподілу колоїдів у профілі, який може бути викликаний лише під впливом дерев'янистих рослин. На цілині будову профілю дернових глейових ґрунтів можна записати такою сумою індексів: Hd + Hgl + Phgl + Pg1. Дернина Hd товщиною 5-10 cм густо пронизана коренями трав.

Наприклад, дерновий глеюватий піщаний чи глинисто-піщаний ґрунт на пісках має глибину профілю до 40см, а оглеєність проявляється на глибині від 1 до 1,5 м.

Дерновий глейовий ґрунт такого ж гранулометричного складу має більш гумусований верхній горизонт, а ознаки оглеєння спостерігаються на глибині від 0,5 до 1м. Є й сильно глейові ґрунти, у яких ознаки оглеєння з'являються у верхньому шарі (0-50 см).

Дернові опідзолені оглеєні ґрунти. Поширені в Прикарпатті, де вони залягають на широких терасових рівнинах, а на вододілах зустрічаються значно рідше. Сформувались такі ґрунти на давньоалювіальних, давньоозерних та покривних суглинкових відкладеннях. Верхні горизонти мають характерний буруватий відтінок. Будову профілю залежно від міри оглеєння та глибини ґрунтоутворення можна записаті сумою таких індексів:

• дернові опідзолені глибокі глеюваті: Не + Нрі +Igl + Pg1;

• дернові опідзолені глейові: Hen + Higl + Igl + Pg1;

– дернові опідзолені сильноглейові: Hegl +Hpigl +Ig1 +Pg1.