1. Адміністративне право та його особливості.

Адміністративне право – самостійна галузь правової системи України, яка регулює суспільні відносини, що виникають у сфері державного регулювання і контролю, з приводу здійснення органами державного управління управлінських функцій, у сфері економіки, соціально-культурного будівництва, адміністративно-політичного устрою.

Понят­тя адміністративне походить від слова «адміністрація» (латинською мо­вою – управління). Тому адміністративне право інколи називають пра­вом управління. Норми адміністративного права забезпечують реалізацію соціально-економічних і політичних прав громадян, зафік­сованих у Конституції (наприклад, норми адміністративного права визначають порядок прийому у вузи). Адміністративне право регулює суспільні відносини в сфері управління народним господарством, осві­тою, охороною здоров’я, наукою, культурою і т. д.

Адміністративно-правові відносини діляться на 3 основні групи:

• відносини між орга­нами державного управління і державними підприємствами;

• між органами державного управління і суспільними організаціями;

• між органами державного управління і громадянами.

Особливість адміні­стративних правовідносин в тому, що однією з сторін в них завжди виступає орган державного управління

Адміністративне право закріплює правові і організаційні форми участі громадян в управлінні державою, встановлює посадові правила поведінки як для компетентних органів і посадовців, так і для пересічних громадян.

Через норми адміністративного права держава в особі його уповноважених органів проводить в життя найважливіші організаційні заходи економічного і соціально-культурного характеру для задоволення суспільних потреб і забезпечення нормальних умов життя своїх громадян.

Отже, предмет адміністративного права фактично складають управлінські суспільні відносини і контроль.

Адміністративно-правове регулювання цих різноманітних управлінських суспільних відносин здійснюється за допомогою наступних методів:

Розпорядження – покладання прямого юридичного обов’язку вчинити ту або іншу дію в умовах, передбачених правовою нормою (потрібно поступати саме так, а не інакше);

Заборона – обкладання прямого юридичного обов’язку не здійснювати ту або іншу дія в умовах, передбачених правовою нормою;

Дозвіл – юридичний дозвіл здійснювати в умовах, передбачених правовою нормою ті або інші дії на свій розсуд.

Немає жодної сфери державного та суспільного життя, яку б обходили питання адміністративно-правового регулювання.

Норми адміністративного права регулюють діяльність органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, державних та недержавних підприємств, установ, організацій. Вплив цих норм відчувають на собі й конкретні особи, адже існує чимало правил, якими визначається їхня поведінка. Це правила дорожнього руху, водокористування, пожежної безпеки тощо

Крім того, норми адміністративного права регулюють відносини, що склалися під впливом інших галузей права. Проте хоч би в якій сфері вони виникали і хоч би хто в них вступав, це завжди відносини між керівниками та керованими. Вони ґрунтуються на підпорядкуванні однієї сторони іншій і мають такі особливості.

Особливості адміністративно-правових відносин:

– нерівність сторін – одна із сторін завжди має юридично владні повноваження по відношенню до іншої сторони;

– можуть виникати за ініціативою будь-якої із сторін – органу управління, громадянина і т.п. Причому згода другої сторони не є обов’язковою умовою виникнення правовідносин. Вони можуть виникати всупереч бажанню однієї із сторін;

– адміністративно-правові суперечки вирішуються, як правило, в адміністративному порядку, тобто шляхом безпосереднього юридично владного і одностороннього розпорядження повноважного органу управління або посадовця;

– за порушення вимог адміністративно-правових норм сторони несуть відповідальність не один перед одним, а перед державою.

Залежно від характеру юридичного зв’язку між сторонами можна виділити вертикальні і горизонтальні адміністративно-правові відносини.

Вертикальні – полягають в тому, що у однієї сторони є владні повноваження, яких немає у іншої сторони (вищестоящі і нижчестоящі органи управління, між організаційно несупідрядними органами управління і т.д.). Основна ознака таких правовідносин – наявність повноважень по здійсненню односторонніх владних дій у однієї із сторін по відношенню до іншого учасника цих відносин.

Горизонтальні – такі, в яких сторони юридично рівноправні. Цей принцип властивий відносинам, які складаються між громадянином і органом управління (посадовцем), наприклад, оформлення на роботу, поводження із заявою і т.д.