2. Народовладдя в Україні та форми його здійснення.

Народовладдя в Україні реалізується на основі Конституції через інститути безпосередньої (прямої) чи представницької (виборної) демократії.

До інститутів безпосередньої демократії, які забезпечують ухвалення державного рішення прямим волевиявленням народу, відно­сять:

• референдум;

• обговорення проектів нормативних актів;

• участь у виборах органів державної влади;

• загальні збори (збір) громадян;

• звіти депутатів і виконавчих органів перед населенням.

Представницька демократія – це засіб реалізації волі народу через обраних ним представників в органи влади: насамперед, народних депутатів, Президента, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів органів місцевого самоврядування.

Референдум – це голосування населення всієї держави (загальнодержавний референдум) або певної частини її населення (місцевий референдум) з метою вирішення найважли­віших питань державного та суспільного життя. Референдум і вибори мають загальний метод здійснення голосування, але різняться своїм предметом. Вибори проводяться для визна­чення особи, яка, на думку більшості виборців, найбільш гід­на обіймати виборну посаду. Завданням референдуму є вирішення важливих питань, не пов’язаних із наданням юридичної сили мандатам якихось осіб. Це можуть бути затвердження, зміна чи скасування законів, вирішення проблем територіального устрою в межах держави тощо.

Залежно від тих чи тих ознак референдуми поділяються на певні види. Розрізняють:

• імперативний і консультативний,

• конституційний і законодавчий,

• обов’язковий і факультативний.

Імперативний і консультативний референдуми розріз­няються за їхніми юридичними наслідками. Рішення, винесене імперативним референдумом, має загальнообов’язкове значення і не потребує ніякого затвердження. Імперативним, наприклад, був референдум 1 грудня 1991 р., під час якого визначалося, бути чи не бути Україні незалежною держа­вою. Результати консультативного референдуму юридич­ної сили не мають. Його призначення полягає в установленні думки голосуючих щодо певного питання. Ця думка може бути врахована, але не є обов’язковою для вирішення дер­жавними органами відповідної проблеми. У деяких країнах консультативний референдум здійснюється під назвою «всенародного обговорення».

Конституційним називається референдум, внаслідок якого змінюється, приймається або відхиляється конститу­ція. Якщо ці питання вирішуються стосовно до звичайного закону, то референдум називається законодавчим.

Обов’язковий референдум – це референдум, проведення якого є обов’язковим для вирішення визначених консти­туцією проблем.

Відповідно до ст. 73 Конституції України, обов’язковим є всеукраїнський референдум для вирішення питань щодо змі­ни території України. В інших країнах предметом обов’язко­вого референдуму визначаються, скажімо, затвердження статутів автономних територій (Іспанія), затвердження Конституції та змін до неї, розв’язання протиріч між палатами парламенту (Швейцарія) тощо.

Якщо ж референдум визначається як один із можливих, але необов’язкових способів вирішення певних питань, то він називається факультативним. Це може стосуватися, приміром, затвердження законів, міжнародних угод.

Попри те, що референдум розглядається як форма вияв­лення волі народу, світова державно-правова практика свід­чить про юридичну і політичну недоцільність вирішення пев­них питань референдумом. Звідси конституції деяких держав забороняють виносити на референдум певне коло питань. У більшості випадків це стосується законів і рішень, пов’яза­них із фінансово-бюджетними проблемами, наданням громадянства, амністіями, помилуваннями та з деяких інших проблем.

Такий підхід має реальні підстави. Якщо уявити, наприклад, ситуацію, в якій проект бюджету відхиляється референ­думом, то для розгляду нового його проекту необхідний но­вий референдум. І це може повторюватися кількаразово. Крім того, проведення референдуму потребує витрати знач­них коштів, а організація - певного часу. Отже, кінець кін­цем, держава може залишитися без затвердженого бюджету.

Конституція України (ст. 74 КУ) встановлює, що в нашій держа­ві не допускається проведення референдумів щодо законо­проектів з питань податків, бюджету та амністії.

Всеукраїнський референдум може призначатися Верхов­ною Радою або Президентом України, але тільки в межах, визначених Конституцією повноважень. Так, Верховна Рада уповноважена призначати всеукраїнський референдум для вирішення питань про зміну території держави (ст. 73 КУ). Президент має право призначити його щодо затвердження закону про внесення змін до розділів І, III, XIII Конституції, а також проголошує референдум за народною ініціативою (ст.4 ЗУ « Про всеукраїнський референдум»).

Ініціатива щодо проведення референдуму визнається на­родною, а отже, обов’язковою до втілення в життя, якщо від­повідна вимога виходить не менш як від 3 млн. громадян Ук­раїни, які мають право голосу. Аби ця ініціатива відобража­ла прагнення народу України. Конституція встановлює, що підписи під вимогою про призначення референдуму повинні бути зібрані не менш як у 2/3 областей і не менш як по 100 тис. підписів у кожній з них (ст.72 КУ). Такий порядок надає певним групам громадян України, що мають право голосу, та різним громадським об’єднанням можливість спробувати реалізува­ти свої політичні ідеї в разі протидії з боку державних структур завдяки наданню через референдум цим ідеям всенарод­ної підтримки.

Конкретні питання, пов’язані з організацією та проведенням референдуму, регламентуються Законом України «Про всеукраїнський референдум» від 6 листопада 2012 р..

Під виборчою системою України розуміється передбаче­ний законодавством порядок формування представницьких органів держави. Усі норми права, які регламентують цей порядок, в сукупності складають виборче право. Основними його джерелами є Конституція України й такі Закони Украї­ни, як «Про вибори народних депутатів України» від 17 листопада 2011 р., «Про вибори Президента України» від 05 березня 1999 р., «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» від 20 липня 2010 р.. У цих нормативно-правових актах сформульовано такі головні принципи виборчого права:

• загального, рівного та прямого виборчого права за таємного голосування;

• вільного й рівноправного висування кандидатів у депутати;

• гласності та відкритості;

• рівності можливостей для всіх кандидатів у про­веденні виборчої кампанії;

• неупередженості до кандидатів з боку державних органів, установ та організацій, органів міс­цевого самоврядування;

• свободи агітації.

Принцип загальності означає, що право обирати мають усі громадяни України, яким на день голосування виповни­лося 18 років. Це право називається активним виборчим правом і тлумачиться так тому, що будь-які прямі або неп­рямі пільги чи обмеження щодо виборчих прав громадян України залежно від походження, соціального та майнового стану, расової та національної належності, статі, освіти. ставлення до релігії, політичних переконань, роду й характеру занять, непередбачені цими законами, забороняються.

Щодо права бути обраним, тобто пасивного виборчого права, то виборчим законодавством воно розглядається по-різному. Так, народним депутатом України може бути обра­ний громадянин України, який має право голосу, на день ви­борів досяг 21-річного віку і постійно проживає на території України протягом останніх п’яти років. Президентом Украї­ни може бути обраний громадянин України, який досяг 35-річного віку, має право голосу, проживає в Україні протя­гом 10 останніх перед днем виборів років і володіє державною мовою. А депутатом сільської, селищної, міської, район­ної в місті, районної та обласної ради може бути обраний громадянин України, який на день голосування досяг 18-річного віку, має виборчі права і постійно проживає або працює на території відповідної ради.

Принцип рівного та прямого виборчого права означає, що громадяни України беруть участь у виборах народних де­путатів, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим і місцевих рад на рівних засадах і депутати обираються безпосередньо виборцями.

Таємність голосування на виборах означає, що ніякі форми контролю за волевиявленням виборців не допуска­ються, а саме: голосування відбувається у спеціально обладнаній для цього кабіні чи кімнаті. Під час заповнення бюле­теня в кабіні чи кімнаті для голосування може бути тільки голосуючий.

Принцип вільного й рівноправного висунення кандида­тів передбачає, що всі громадяни України, які мають право голосу, мають право висувати кандидатів. Вони можуть реалі­зувати це право як безпосередньо, так і через політичні партії. їхні виборчі блоки й трудові колективи, збори виборців.

Гласність і відкритість виборчого права означає, що підготування і проведення виборів депутатів завжди здійснюються відкрито і гласно.

Рівність можливостей для всіх кандидатів у проведенні виборчої кампанії як принцип виборчого права повинен розу­мітися так, що всім кандидатам після офіційної їх реєстрації надається можливість брати участь у виборчій кампанії на рівних засадах, вони мають рівне право на використання державних засобів масової інформації на території України, в них рівні можливості щодо матеріально-технічного і фінансового забезпечення їх участі у виборчій кампанії з боку держави.

Принцип неупередженості до кандидатів з боку держав­них органів, установ і організацій, органів місцевого само­врядування вживається та зумовлює існування такого інсти­туту виборчого права, як звільнення кандидата від виробни­чих або службових обов’язків зі збереженням середньої заробітної плати за місцем роботи: кандидати під час вибор­чої кампанії не можуть бути звільнені з роботи, а також переведені на іншу роботу або посаду без їхньої згоди, при­тягнені до кримінальної відповідальності, заарештовані або піддані заходам адміністративного стягнення, що накладається в судовому порядку без згоди відповідних державних органів.

До того ж особи, які насильством, обманом, погрозами чи в інший спосіб перешкоджають вільному здійсненню грома­дянином України права обирати та бути обраним, вести пе­редвиборну агітацію, публічно закликають або агітують за бойкотування виборів, а також члени виборчих комісій, службові особи державних і громадських органів, які вчинили підробку виборчих документів, неправильний підрахунок голосів, порушили таємницю голосування або допустили інші порушення виборчого законодавства, несуть відпові­дальність, передбачену цим законодавством. До певної відпо­відальності притягуються також особи, які опублікували або в інший спосіб поширили явно неправдиві відомості про кан­дидата.

І, нарешті, принцип свободи агітації передбачає, що всі громадяни України, їхні об’єднання, трудові колективи, дові­рені особи кандидатів мають право вільно та безперешкодно обговорювати програми кандидатів, їхні якості, а також платформи і програми тих партій, блоків, зборів, що їх вису­нули. При цьому дозволяється вести агітацію як «за», так і «проти» кандидата в усіх засобах масової інформації.

Своєю чергою, кандидати також мають право на зустрічі з виборцями як безпосередньо, так і через довірених осіб. Кандидати можуть здійснювати передвиборчу агітацію в будь-яких формах і будь-якими засобами, що не заборонені законом.

Вибори народних депутатів відбуваються за партійно-пропортійною системою.

Депутати обираються за пропорційною системою у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі за виборчими списками кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків політичних партій;

Витрати на підготовку і проведення виборів депутатів здійснюються виключно за рахунок коштів Державного бюд­жету України та коштів виборчих фондів партій (блоків), кандидатів у депутати від яких зареєстровано в багатоман­датному окрузі, кандидатів у депутати, зареєстрованих в одномандатних округах.

Кандидатів у депутати може висувати партія, яка зареєстрована в установленому законом порядку не пізніш за рік до дня виборів, виборчий блок партій за умови, що до його складу входять партії, зареєстровані не пізніш як за рік до дня виборів. Громадянин України, який відповідно до чинного законодавства має право бути обраним депутатом, може самовисовуватися або дати згоду балотуватися кандидатом у депутати.

Голосування проводиться в спеціально відведених приміщеннях, в яких у достатній кількості обладнуються кабіни (кімнати) для таємного голосування та визначаються місця видачі виборчих бюлетенів. Виборчі скриньки встановлюються так, щоб виборці підходили до них через кабіни (кімнати) для таємного голосування. Голосування проводиться в день виборів з восьмої до двадцятої години.