3. Співучасть у вчиненні злочину.

Багато злочинів скоюється не однією особою, а групою. В таких випадках є співучасть в злочині. Співучастю визнається умисна сумісна участь двох і більш осіб в здійсненні злочину.

Вона може бути проста і складна. При простій співучасті усі учасники діють разом, а при складній ролі та обов’язки розподілені. Залежно від характеру виконуваних дій співучасники злочину бувають чотирьох видів:

• організатори;

• підбурювачі;

• посібники;

• виконавці.

Виконавцем є особа, що безпосередньо вчинила злочин. Без виконавця немає співучасті, оскільки тільки він здійснює задуманий злочин, реалізує намір співучасників.

Організатором є особа, що організувала здійснення злочину або керувала його здійсненням. Організатор створює групу, розподіляє ролі між співучасниками, регулює і направляє їх діяльність.

Підбурювачем є особа, що схилила до здійснення злочину. Він формує у інших співучасників бажання (рішучість) вчинити конкретний злочин. Підбурювання може виражатися у формі порад, домовленостей, підкупу, примушення, погроз, наказу і т.п.

Посібником є особа, що сприяла здійсненню злочину порадами, вказівками, наданням засобів або усуненням перешкод. Посібником вважається також особа, що наперед обіцяла приховати злочинця, знаряддя і засоби здійснення злочину, сліди злочину або предмети, здобуті злочинним шляхом. Своїми діями посібник укріплює бажання і рішучість у інших співучасників вчинити злочин.

Ступінь і характер участі кожного із співучасників в здійсненні злочину враховуються судом при призначенні покарання. Організатор злочину несе відповідальність за все організовані їм злочини, вчинені будь-яким співучасником. Решта співучасників несе відповідальність за ті злочини, в підготовці або здійсненні яких вони брали участь.

4. Кримінальна відповідальність та види показань за кримінальним законодавством.

Кримінальна відповідальність виступає як правовідношення, що виникає між державою і злочинцем з приводу його особистих або майнових прав. Ці правовідносини виникають з моменту здійснення злочину.

Єдиною підставою кримінальної відповідальності є суспільно небезпечне, винне діяння, що містить всі ознаки складу злочину, передбаченого кримінальним законом.

Покарання є реакцією держави на злочин. Якщо суспільно небезпечне діяння не спричиняє за собою покарання, то воно не може вважатися злочином. Кримінальна караність є обов’язковою ознакою злочину.

Покарання є особливою юридичною мірою державного примушення, яка міститься в кримінально-правовій нормі і призначається тільки по вироку суду особі, визнаній винною в здійсненні злочину. Вказане примушення полягає в передбаченому Кримінальним кодексом позбавленні або обмеженні прав і свобод цієї особи. Кримінальне покарання породжує судимість людини.

Кримінальна відповідальність передбачає основні та додаткові види покарань.

До основних відносяться:

• громадські роботи;

• виправні роботи;

• службові обмеження для військовослужбовців;

• арешт;

• обмеження волі;

• тримання у дисциплінарному батальйоні військовослужбовців;

• позбавлення волі на певний строк;

• довічне позбавлення волі.

Додатковими покараннями є позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу та конфіскація майна.

Штраф та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю можуть застосовуватися як основні, так і як додаткові покарання.

• штраф (грошове стягнення у розмірі від 30 до 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, тобто від 510 до 17 тис. грн.);

• позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину;

• позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю (на строк від двох до п’яти років);

• громадські роботи (виконання у вільний від навчання або роботи час безоплатних суспільно корисних робіт протягом шістдесяти – двохсот сорока годин);

• виправні роботи (відбуваються за місцем роботи терміном від шести місяців до двох років з відрахуванням на користь держави коштів у розмірі десяти – двадцяти відсотків від зарплати);

• службові обмеження для військовослужбовців;

• конфіскація майна (примусове безоплатне вилучення у власність держави всього або частини майна);

• арешт (тримання засудженого в умовах ізоляції строком від одного до шести місяців);

• обмеження волі (тримання особи в кримінально-виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства з обов’язковим залученням до праці; строк – від одного до п’яти років);

• позбавлення волі на певний строк (ізоляція засудженого в кримінально-виконавчій установі строком від одного до п’ятнадцяти років);

• довічне позбавлення волі – найтяжчий вид кримінального покарання.

Покарання призначається тільки по вироку суду і лише в строго встановленим законом межах і порядку. Ніхто не може бути визнаний винним у здійсненні злочину, а також підданий кримінальному покаранню інакше як за вироком суду і відповідно до закону.

При призначенні покарання суд враховує характер і ступінь суспільної небезпеки злочину, особу винного і обставини справи, які пом’якшують або обтяжують відповідальність.

Обставинами, які пом’якшують відповідальність, визнаються:

• здійснення злочину внаслідок збігу важких особистих або сімейних обставин, через матеріальну або іншу залежність, під впливом загрози або примушування, сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними діями потерпілого; здійснення злочину при перевищенні меж необхідної оборони (тобто обставини, що характеризують умови здійснення злочину);

• здійснення злочину неповнолітнім, жінкою в стані вагітності (тобто обставини, що характеризують особу вчинив злочин).

• щиросерде каяття або явка з повинною, сприяння розкриттю злочину; запобігання настанню шкідливих наслідків злочину, добровільне відшкодування нанесеного збитку або усунення заподіяної шкоди (тобто обставини, що характеризують поведінку особи після здійснення злочину);

Обставинами, які обтяжують відповідальність:

• здійснення злочину особою, яка раніше вчинила злочин, яка знаходиться в стані сп’яніння, організованою групою

• здійснення злочину з використанням підлеглого або іншого залежного положення особи, відносно якої вчинений злочин;

• здійснення злочину відносно малолітнього, старого або особи, що знаходиться в безпорадному стані;

• здійснення злочину з корисливих або інших спонук;

• спричинення злочином тяжких наслідків;

• підбурювання неповнолітніх до здійснення злочину або залучення неповнолітніх до участі в злочині;

• здійснення злочину з особливою жорстокістю або знущанням над потерпілим і ін.

Для притягнення до кримінальної відповідальності законом встановлена певна давність (термін): за різні види злочинів від 1 року до 10 років. Після закінчення цих термінів (якщо вони не були перервані або припинені у встановленому законом порядку) особа не може притягати до кримінальної відповідальності.

Чинне законодавство передбачає деякі особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх. Це обумовлено тим, що у них ще не завершений процес формування особи; в результаті цього вони не здатні повною мірою усвідомлювати суспільну небезпеку злочинів, давати адекватну оцінку своїм вчинкам. У зв’язку з цим здійснення злочину в неповнолітньому віці є обставиною, пом’якшувальною відповідальність.

Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх пов’язані з віком, з якого наступає кримінальна відповідальність; з обмеженням вживаних до них видів і заходів покарання; з особливостями призначення покарань. Ці особливості розглянуті вище.

Окрім цього, до неповнолітніх замість кримінального покарання судом можуть застосовуватися примусові заходи виховного характеру, до яких відносяться:

• обов’язок публічно або в іншій формі принести вибачення потерпілому;

• попередження;

• передача неповнолітнього під нагляд батькам або під нагляд педагогічному або трудовому колективу, а також окремим громадянам;

• покладання на неповнолітнього, досягло 15-річного віку і має майно або заробіток, обов’язки відшкодувати заподіяний збиток;

• напрям неповнолітнього до спеціальної учбово-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на термін не більше 3 років. Такими установами є загальноосвітні школи соціальної реабілітації (для осіб у віці від 11 до 14 років) і професійні училища соціальної реабілітації (для осіб у віці від 14 до 18 років).

Змістовний модуль 9. Розгляд цивільних, адміністративних, кримінальних справ, оскарження господарських спорів

Мета заняття. Ознайомити студентів із особливостями судового процесу в Україні. Дати загальну характеристику кодексам України. Охарактеризувати поняття та ознаки «судочинства», Види судів загальної юрисдикції. Удосконалювати вміння логічно мислити, навички усних виступів, підготовки рефератів та повідомлень, аргументованого діалогу, уміння сприймати чужу думку, безболісно відмовлятися від свого хибного погляду. Формувати моральні пріоритети, які визнають людину найвищою цінністю, особистісні вольові риси. Сприяти вихованню доброзичливості, людяності, тактовності. Виховувати інтерес до знань, почуття гідності, відповідальності та обов’язку, громадянськості, поваги до прав інших людей, спрямувати пізнавальну активність студентів на самовдосконалення.

План лекції

1. Здійснення правосуддя в Україні; поняття, основні завдання та ознаки.

2. Принципи здійснення правосуддя.

3. Конституційний Суд України, його завдання та функції.

Реферати:

1. Нотаріат в Україні: поняття, завдання та функції.

2. Прокуратура в Україні: поняття, основні завдання та функції.

3. Адвокатура в Україні: поняття, основні завдання та функції.

Питання для самостійного опрацювання:

1. Характеристика судового процесу.

2. Стадії кримінального процесу.

3. Винесення вироку, неосудність.

4. Порядок розгляду цивільних справ та господарських спорів.

Рекомендована література:

1. Конституція України (http://zakon1.rada.gov.ua)

2. Закон України «Про судоустрій та статус суддів» від 7 липня 2010 року (http://zakon1.rada.gov.ua)

3. Закон України «Про Конституційний суд України» від 16 жовтня 1996 року (http://zakon1.rada.gov.ua)

4. Закон України «Про арбітражний суд» від 4 червня 1991 року (http://zakon1.rada.gov.ua)

5. Закон України «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин» від 15 травня 2003 року (http://zakon1.rada.gov.ua)

6. Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14 травня 1992 року (http://zakon1.rada.gov.ua)

7. Господарський процесуальний кодекс України від 6 листопада 1991 року (http://zakon1.rada.gov.ua)

8. Кримінально-виконавчий кодекс України від 11 липня 2003 року (http://zakon1.rada.gov.ua)

9. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28 грудня 1960 року (http://zakon1.rada.gov.ua)

10. Цивільно-процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 року (http://zakon1.rada.gov.ua)

11. Правознавство: Навч. посібник /За ред. В. Т. Гончаренко. – к.: Український інформаційно-правовий центр. – с. 458-512, с 534-554.

12. Правознавство: Навч. посібник /Т. В. Варфоломієва, В. П. Пастукв, В. Ф. Пеньківський, О. М. Пацан. – К.: Знання – Прес, 2001. – с. 308-321.

13. Правознавство: Підручник, За ред. В. В. Копейчикова. 7-е вид. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – с. 622-649, с. 565-597.