Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ROZDIL_III.doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
2 Мб
Скачать
☆

2. Об'єкт пізнання

Під об'єктом пізнавальної діяльності в найширшому значенні слова варто розуміти все те, на що спрямований погляд пізнаючого суб'єкта. Відповідно, не все, що об'єктивно існує у світі, може бути об'єктом пізнавальної діяльності. Об'єкт і об'єктивна реальність - речі цілком різні. Наприклад, людина щось не може зробити об'єктом пізнання в силу суто історичних причин: нерозвиненості технічних засобів спостереження, не сформованого методологічного апарату аналізу й т.д. Так, елементарні частки й атомні ядра, безсумнівно, існували в часи стародавніх греків, але не були предметом їх аналізу; так само й сьогодні

1 Див. знаменитий аналіз практики йоги в кн.: Эванс-Вентц К. Tibetan Yoga and Secret Doctrines. L., 1958. P. 85.

403

існують такі речі й процеси, які ми не можемо пізнавати в силу своєї історичної обмеженості1. З іншого боку, якісь речі й процеси можуть не бути об'єктом моєї пізнавальної діяльності через відсутність пізнавальної спрямованості на них. Я можу нескінченну кількість разів клацати електричним вимикачем, але не мати ні найменшого уявлення про те, що таке електрика. Людина, яка щиро й безпосередньо переживає почуття любові, може виявитися абсолютно нездатною сказати що-небудь зрозуміле про те, чим є любов за самим своїм єством.

Водночас повноправними об'єктами пізнання є стани і факти свідомості (сприйняття, емоції і т.д.)2, а також її різні породження, включаючи ті, які не існують у самій дійсності: кентаври, чорти з хвостиками, роботи з науково-фантастичних фільмів і навіть логічно неможливі утвори (типу «круглого квадрата»). В принципі все, що тільки може помислити чи уявити собі людина, здатне стати предметом її пізнавальної діяльності, будь-які фантазії та гіпотетичні ситуації. Понад те, здатність творчо конструювати гіпотетичні об'єкти пізнання, навіть такі, що можуть не зустрітись у жодній об'єктивній дійсності, саме і є найбільш істотною характеристикою саме людського буття, здатного на відміну від тварин планувати можливі сценарії майбутнього. Не буде, очевидно, великою помилкою визначити людину як тварину, здатну будувати і пізнавати гіпотетичні об'єкти.

Однак який би об'єкт пізнання ми не розглянули – реальний (живу людину), ідеальний (поняття «людини») чи ідеально-гіпотетичний (уявлення про людину, здатну жити 300 років) – скрізь виявляється щось принципово загальне, а саме: будь-який об'єкт пізнання являє собою щось трансцендентне, якусь таємницю, загадкове «х», про якого ми хочемо одержати знання3. Навіть в об'єктах, довільно сконструйованих і вигаданих нами, ця невідомість присутня. Ми ж можемо задати собі (і дуже часто задаємо) вельми цікаві та важливі питання: а як буде дивитися на світ людина, котра живе 300 років, яка її можлива психологія? Або ж: а якою могла б бути фізіологія і психологія кентавра? Або: проявом яких хворобливих рис американського характеру й американської культури є їхні нав'язливі фільми жахів про повстання роботів у прийдешній мертвячо-технотронній цивілізації?

Можна дійти такого висновку: якщо щось існуюче у світі, в нашій свідомості чи в культурі не є для нас таємничим, не несе в собі таємниці, цього самого «х», то воно ніколи й не буде поставати перед нами в ролі об'єкта пізнавальної діяльності.

Водночас об'єкт не може бути абсолютно трансцендентним. У такому випадку він ризикував би залишитися попросту невідомим, ніби перебуваючим у стані гносеологічного небуття на кшталт кантівської речі в собі.

1 Так, у галактиці, очевидно, існують такі віддалені планетні системи, які ми просто не можемо спостерігати в силу того, що світло від них не встигло ще досягти Землі за час її існування.

2 На свідомості як особливо складному предметі пізнання ми ще зупинимося нижче.

3 Див. про цю особливість об'єкта пізнання у вже згадуваній праці С.Л.Франка «Предмет знання».

404

Тому праві ті мислителі, які утверджують момент іманентної буттєвої пов᾽язаності пізнаючої свідомості зі своїм об'єктом, відсутність непрохідної межі між ними. Це особливо стосується об'єктів нашого зовнішнього досвіду. Весь процес пізнання, на думку B.C.Соловйова, саме й ґрунтується на тому, що «пізнаючий певним чином внутрішньо пов'язаний з пізнаваним, перебуває з ним в істотній єдності».1 Ця інтуїція первинної єдності людини зі світом, нашого іманентного вкорінення в ньому присутня у різних мислителів XX століття – С.Л.Франка, М.Гайдеггера, М.Шелера.

Цікаво, що в цьому пункті західна думка сходиться зі східною. Так, у буддійській психотехніці метою усунення дуальної, жорстко раціоналістичної настанови свідомості саме і є повернення на новому рівні до онтогенетично вихідної пізнавальної здатності, що зветься праджня-інтуїція (порівн. рос. «пра-знание»).2 Вона подібна на дитячі, наївно-відкриті й незамутнені забобонами, безпосередні переживання спорідненості зі світом і разом з тим відчуття його величезності й таємничості. Це ніби первинне істинне бачення об'єктності як такої (і, відповідно, буття як такого) у вигляді органічної діалектичної єдності її трансцендентності й водночас іманентності свідомості того, хто пізнає. Воно потім втрачається дорослою людиною, задавленою купою раціоналістичних забобонів і соціальних настанов. Не випадково, очевидно, Христос закликає своїх учнів учитися дивитися на світ, як дивляться на нього маленькі діти. Втім, існування подібного досвіду переживання об'єктності як такої, генетично передуючого будь-якому раціональному ставленню до об'єкта, залишається в даний момент об'єктом дискусій, тому що не дуже зрозуміло, як можна раціонально обговорювати те, що за визначенням передує будь-яким раціоналізаціям.

Об’єкт пізнання має ще одну дуже важливу властивість – він не залишається незмінним. Будь-яке добуте знання про об'єкт розкриває в ньому нові таємниці. Так, об'єкт за назвою «атом» з часів стародавніх греків зазнав істотного гносеологічного розвитку: ми тепер знаємо про його внутрішню будову, вагу, ізотопи і т.д. Те же саме можна сказати про такі об'єкти, як натуральний ряд чисел, електромагнітні явища, закономірності організації геному й т.д. Будь-який об'єкт ніби <временится>, що відображається в історії науки, яка його вивчає. З особливо складними випадками ми зіштовхуємося тоді, коли об'єкт зазнає не тільки гносеологічного, а й власного розвитку. Аж до середини XX століття вважалося, що власну історію мають людське суспільство, культурні утвори (наприклад мова), живі об'єкти (різного роду біологічні види), а також біогеоценози. Однак тепер - у контексті сучасних синергетичних досліджень - стає зрозумілим, що й нежива природа (якщо тільки така насправді є) еволюціонує, зазнаючи процесу якісних незворотних змін. І якщо ще на початку століття видатний французький фізик і математик А.Пуанкаре вбачав переваги фізики порівняно з іншими науками в історичній незмінності її предмета,

1 Соловьев B.C. Сочинения. В 2 т. Т. 1. М, 1988. С. 722.

2 См. об этом подробнее в монографии автора: Иванов А.В. Мир сознания. Барнаул, 2000. С. 97-105.

405

то сьогодні цілком серйозно обговорюються проблеми еволюції фундаментальних фізичних законів.

Все це заново ставить принципове теоретико-пізнавальне та методологічне питання про співвідношення власного і гносеологічного розвитку об'єкта - питання, яке поставив і по-своєму блискуче розв’язав ще К.Маркс у «Капіталі». Використаний ним пізнавальний принцип має назву єдності логічного й історичного та гласить, що в теоретичній системі знання власна історія об'єкта повинна бути розкрита в його істотних і необхідних моментах – логічно, але при цьому необхідно опиратися на історію його пізнання, тому що розвиток ідей тією чи тією мірою зафіксував власну історію об'єкта. Водночас саме з висоти теоретично пізнаного предмета стають ясними закономірності історії його пізнання і кожен мислитель минулого одержує по заслугах.

Думку про необхідність глибокого опрацювання історії своєї науки для будь-якого великого теоретика дуже точно сформулював італійський учений С.Канніццаро, з ім'ям якого пов'язують завершення формування атомно-молекулярної теорії в хімії: «Часто буває, що розум, який засвоює нову науку, повинен пройти всі фази, які пройшла наука у своєму історичному розвитку»1. Словом, теоретична реконструкція власної історії об'єкта спирається на історію його пізнання (на його гносеологічний розвиток), а його гносеологічний розвиток проясняється тільки на основі логіки власного розвитку, розкритої теоретичною думкою.

Отже, об'єкт глибоко діалектичний за своїм єством: він трансцендентний і разом з тим іманентний свідомості того, хто пізнає; він істотною мірою залежить від позиції суб'єкта пізнавальної діяльності й водночас не залежить від нього, маючи власну логіку розвитку. Однак і суб'єкт пізнавальної діяльності має не менш складні й суперечливі характеристики.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]