4.3. Платонічний іманентизм

Ця позиція, що також може бути названа ідеал-реалістичним іманентизмом³, виходить із того, що в надрах самої людської свідомості міститься весь універсум можливих знань про світ і про себе. Лише звернувши пізнаючий погляд на схованки власного духу, людина може відкрити найважливіші істини буття. Тут пізнання виявляється по суті тотожним самопізнанню; занурення у свої іманентні глибини – трансцендуванню у світ об'єктивного знання; спрямованість на істину зовнішнього предмета – пригадуванню (анамнезису, кажучи мовою Платона) вже наявної у свідомості ідеї цього предмета. Звідси й термін – «платонічний». Цікаво, що цей вид іманентизму найпоширеніший у світовій філософії. Так, в індійській веданті метою буття людини вважається прояв своєї потенційної богоподібності через актуалізацію внутрішнього атмана (всезнаючого «зерна духу»), тотожного трансцендентному Абсолюту – брахману. Християнський варіант платонічного іманентизму представлений Августином, для якого метою людського буття і пізнання є діяльний прояв божественної іскри всезнання, що таїться в надрах його єства. Навіть звертаючи увагу на зовнішній предмет, ми насправді виявляємо його ідею вже ніби передзадано існуючою в глибинах нашого духу. Звідси і гносеологічний заклик Августина, який буде потім так послідовно розвинений, наприклад, у монадології Ляйбніца: «...Поза себе не виходь, а зосередься в самому собі, тому що істина живе у внутрішній людині... Тому прагни туди, звідки запалюється саме світло розуму»⁴.

Подібна позиція набула свого цікавого й глибокого розвитку в російській релігійній філософії, зокрема, у B.C.Соловйова, С.Л.Франка,

¹ Див.: Шуппе В. Понятие психологии и ее границы // Новые идеи в философии. 1913. №4. С. 14–15.

² Франк С.Л. Предмет знания. Душа человека. СПб., 1995. С. 98.

³ Якщо використати термінологію Н.О.Лоського – його найвизначнішого представника в гносеології XX століття.

⁴ Антология мировой философии. В 4 т. Т. 2. Ч. 2. М., 1969. С. 599–600. Порівн. з ляйбніцівською гносеологічною настановою: «Не в предметі, а в способі пізнання предмета обмежені монади. Вони всі смутно відносяться до нескінченного, до всього, але вони обмежені й відрізняються одна від одної ступенями виразності у сприйняттях... Душа може в собі самій читати лише те, що в ній представлене чітко; вона не може з одного разу розкрити в собі всі свої таємниці, тому що вони йдуть у нескінченність» (Лейбниц. Сочинения. В 4 т. Т. 1. М., 1982. С. 423-424).

393

Н.О.Лоського, П.А.Флоренського й ряду інших російських мислителів. Будучи органічною частиною метафізики всеєдності, вона ототожнює істинне знання й істинне буття, але розводить актуально дане людині в реальних актах її свідомості та потенційно в ній наявне. Мета людського існування – діяльно виявити своє потенційне всезнання, усвідомити свою життєву єдність із усім світовим сутнім і, головне, свою відповідальність за його еволюцію. «Ми, – пише С.Л.Франк, – є самим абсолютним буттям, але лише в потенційній, непроясненій формі. Тому всяке розширення нашого знання є лише самопрояснення в нас, піднесення до чистої, актуалізованої надчасовості, самого абсолютного буття... Своєрідність такого живого знання в тому й полягає, що в ньому знищується протилежність між предметом і знанням про нього: знати що-небудь у цьому розумінні й означає не що інше, як бути тим, що знаєш, або жити його власним життям».¹ У цьому плані зло, на думку російських філософів, виявляється тотожним з невіданням² і егоїстичним роз'єднанням з оточуючим світом.

Актуальність такого поєднання онтології, гносеології та аксіології стає особливо значимою в сучасному культурному контексті глобальної екологічної та духовної кризи. Разом з тим у позиції платонічного іманентизму є (або принаймні був аж до останнього часу³) один серйозний недолік – він пов'язаний з елементами містики, тобто з ідеєю зв'язку всього з усім у світі та з утвердженням особливої ролі інтуїтивного схоплювання істини. У силу цього він викликає насторожене ставлення з боку філософів і вчених, які дотримуються традиційного раціоналістичного світогляду. Зате позиція трансценденталізму, близька за своїми вихідними настановами до другого варіанту іманентизму, є підкреслено раціоналістичною теоретико-пізнавальною доктриною, котра дотепер має у своїх рядах численних прихильників.