1.2. Логіко-семантичний аспект

Найчастіше він присутній у так званих дедуктивних науках і фіксується термінами «правильність», «коректність», «вірогідність». Під цим розуміється формальна бездоганність доведення теореми чи одержання якоїсь логічної формули на основі первісно прийнятих аксіом і правил висновку. Відповідно помилкових (некоректним) буде визнане доведення теореми, де або порушена послідовність міркувань, або в тканину доведення неявно введені додаткові допущення, або попросту наявні формально-логічні суперечності (на кшталт одночасної присутності суджень А і не-а).

Опозиція «істина - облуда» може й прямо використовуватись у логічних обчисленнях, але тут кваліфікація суджень як істинних або хибних обмежується

¹ Соловьев B.C. Сочинения. В 2 т. Т. 1. М., 1988. С. 691–693.

² Див., як цікаво словесно зафіксований цей аспект істини в російській мові: Даль В. Толковый словарь живого великорусского языка. В 4 т. Т. 2. М, 1995. С. 60.

523

лише сферою їх формальних семантичних значень (як у логіці висловлень) безвідносно до того, чи істинні ці судження з погляду їх реального предметного змісту. Наприклад, судження «невірно, що кентавр - тільки кінь» формально істинне, тому що за визначенням атрибутивною властивістю кентавра є наявність людських характеристик. При цьому з чисто змістовної сторони всі міркування про кентаврів можуть бути визнані помилковими, тому що насправді вони не існують.

1.3. Ціннісно-екзистенційний аспект

Він фіксується в російській мові словами правда, праведність, правота. Під правдою в екзистенційному аспекті розуміється особистісно продумана й відчута цінність, яка приймається людиною всім її єством і щиро утверджується нею в життєвих учинках. Людина може при цьому помилятися в конкретних актах особистого вибору (бути неправою) і навіть керуватись у своїй поведінці об'єктивно хибними (неправедними) ціннісними уявленнями. У таких випадках вона підлягає об'єктивному моральному та соціальному осуду, але в суб'єктивному-то плані вона чинить цілком щиро і правдиво. Бажано, звичайно, щоб людина керувалася справжніми цінностями, логічно осмислювала що відбувається й частіше слухала своє серце, щоб не помилятись у складних ситуаціях морального вибору. Однак недарма всі релігії й духовні вчення одностайно стверджують, що в життєвлаштовуючому плані набагато краще бути «гарячим», ніж «теплим», і краще щиро помилятись у дії, ніж не діяти у байдужості.

Коли ж вимовляють словосполучення «художня правда», то мають на увазі найчастіше або переконливе втілення ідей автора в тканині художніх образів, або точне і яскраве естетичне відображення якихось типових суспільних явищ і уявлень. У цьому плані художньо правдивим може бути визнане відображення в літературі якихось руйнівних і аморальних ідей, як це вдалося зробити Ф.М.Достоєвському в «Бісах». Інша справа, що аморальній людині ніколи не призначено стати геніальним творцем. «Геній і злодійство - дві речі несумісні», тому що справжнє гуманітарне пізнання і творчість виключають апологію та звеличування ісподнього дна людської душі.

У морально-соціальному аспекті під царством правди розуміється втілення в суспільному житті якихось ідеалів справедливості, чесності та братерства, що протистоїть торжеству соціального зла, насильства і брехні у вигляді царства кривди.

Цікаво, що ідеали істинного пізнання, правдивого соціального життєвлаштування, художньої правди у мистецтві, моральної правоти і праведності особистого буття завжди органічно поєднувались один з одним у російській національній свідомості. На це звертали увагу багато великих російських мислителів. Про багатоаспектність російського слова «правда» писав С.Л.Франк¹,

¹ Див. його працю «Російський світогляд» у кн.: Франк С.Л. Духовные основы общества. М., 1992.

524

а Н.К.Михайловський відзначав, що «щораз, як приходить мені в голову слово «правда», я не можу не захоплюватися його вражаючою внутрішньою красою. Такого слова, здається, немає в жодній європейській мові. Здається, тільки по-російському правда-істина і правда-справедливість називаються тим самим словом і ніби зливаються в одне велике ціле»¹.

У такому об'єднанні різних аспектів істини є найглибший смисл, і він особливо співзвучний з процесами, які відбуваються в сучасній культурі. Тут досить указати на ціннісні проблеми сучасної науки, дискусії довкола морального виміру мистецтва чи пошуки справедливого світового устрою в умовах наростаючої глобальної екологічної та культурної кризи. Ми ще зупинимося наприкінці цієї теми на сучасних тенденціях синтетичного розуміння істини і її критеріїв. Однак попередньо слід уточнити найбільше нас цікавлячий - гносеологічний - аспект категорії «істина» і ті її варіанти, які існували в історії філософії.