3. Управління ефективністю використання фінансових ресурсів.

Для ефективного функціонування на принципах комерційного розрахунку, проведення збалансованої стратегії і тактики в умовах ринкової економіки підприємство повинно мати три фонди:

1. Фонд нагромадження (для фінансування капітальних вкладень, приросту власних оборотних засобів, науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт).

2. Фонд споживання (для винагородження трудового колективу по підсумках роботи за рік, надання одноразової допомоги членам трудового колективу, преміювання робітників за виконання особливо важливих виробничих завдань, культурно-побутове обслуговування робітників підприємства, будівництво і капітальний ремонт житлових будинків, дитячих і спортивно-культурних закладів, дотації на харчування членів трудового колективу).

3. Резервний (страховий) фонд. Призначений для компенсації недоотримання доходів від підприємницької діяльності внаслідок настання факторів ризику.

Головним елементом фінансового плану є баланс. Баланс складається з двох частин: активу і пасиву. В активі відображається все те чим володіє підприємство. Пасив показує джерела нагромадження і формування капіталу.

До активу балансу входять такі розділи:

1.Необоротні активи: - нематеріальні активи;

• незавершене будівництво;

• основні засоби;

• довгострокові інвестиції.

2.Оборотні активи: - виробничі запаси;

• незавершене виробництво;

• готова продукція;

• дебіторська заборгованість;

• поточні фінансові інвестиції;

• грошові кошти.

3.Витрати майбутніх періодів.

Пасив балансу складається з наступних розділів:

1.Власний капітал:

• статутний капітал;

• пайовий капітал;

• резервний капітал;

• нерозподілений прибуток.

2.Забезпечення наступних витрат і платежів:

• забезпечення виплат персоналу;

• інші забезпечення;

• цільове фінансування.

3.Довгострокові зобов’язання:

• довгострокові кредити банків;

• відстрочені податкові зобов’язання;

• інші довгострокові зобов’язання.

4.Поточні зобов’язання:

• короткострокові кредити банків;

• поточна заборгованість за довгостроковими зобов’язаннями;

• видані векселі;

• кредиторська заборгованість;

• інші поточні зобов’язання.

5. Доходи майбутніх періодів.

Критерієм правильності фінансового плану є дотримання наступних співвідношень: величина перевищення доходів над витратами повинна дорівнювати сумі перевищення платежу в бюджет над асигнуваннями з бюджету, а величина перевищення видатків над доходами – величині перевищення асигнувань з бюджету над платежами в бюджет.

Тема 10. Соціальна ефективність та її особливості.

1. Сутність соціальної ефективності

2. Підходи до оцінки соціальної ефективності

3. Критерії і показники соціальної ефективності.

1. Сутність соціальної ефективності

В умовах ринкової конкуренції ефективність діяльності є вирішальною передумовою не тільки розвитку, але і виживання підприємства. Економічна та соціальна ефективність роботи промислових підприємств тісно пов'язані. Без збалансованого розвитку підприємства, високих і стійких темпів зростання продуктивності праці неможливе досягнення соціальних цілей.

Соціальні процеси та явища, що протікають на промисловому підприємстві, зачіпають широке коло аспектів його діяльності та багато в чому визначають ефективність роботи. Тому, кажучи про варіацію рівня ефективності, що складається під впливом соціально-виробничих чинників, слід розглядати соціально-економічну ефективність як відображення ступеня досягнення соціальних параметрів підприємства. Соціальна ефективність - це ступінь досягнення вставлених цілей, певного соціального ефекту у відсотковому або абсолютному виразі (як конкретний результат відносно персоналу або споживачів та оточення підприємства, що отримали вигоду). При цьому на перший план висувається питання: як при обмежених ресурсах якнайповніше задовольнити потреби персоналу підприємницької структури (мікрорівень) та всіх членів суспільства (макрорівень). Тим самим підкреслюється «джерело» такої ефективності - дія соціально-виробничих чинників, які мають не тільки економічний, але і соціальний вплив.

Актуальність проблеми підвищення соціальної ефективності підприємництва в Україні викликає великий інтерес вітчизняних учених і самих підприємців до вивчення досвіду її рішення в країнах з розвиненою ринковою економікою. В літературі широке висвітлення отримала концепція соціальної відповідальності бізнесу, основи якої були закладені в США в XIX - початку XX ст.

Найбільш виразно ці позиції були висловлені в заяві Комітету економічного розвитку у концепції концентричних кол. Перше, внутрішнє коло, охоплює більш-менш чітко сформульовані обов'язки підприємства  з ефективного  виконання економічних функцій - виробництво товарів і послуг, створення робочих місць та забезпечення економічного зростання. Середнє коло включає відповідальність за виконання позначених функцій з урахуванням зміни соціальних цінностей та пріоритетів. Передбачається облік впливу діяльності підприємства на навколишнє  середовище та акцент на використання «людських цінностей», врахування очікувань споживачів тощо. Зовнішнє коло охоплює обов'язки бізнесу, які припускають його активну участь в поліпшенні навколишнього середовища.

В науковій літературі питання щодо розробки системи соціальних чинників розвитку підприємства залишаються малодослідженими. Тим часом, ефективне управління підприємством вимагає не тільки системи економічних показників, яка постійно удосконалюється, але і науково обґрунтованої, життєздатної системи соціальних показників.

Метою наукового дослідження є спроба розробити загальну концепцію системи оцінки розвитку промислового підприємства на основі критеріїв економічної та соціальної ефективності. Обґрунтована необхідність створення багатовимірної моделі, параметрами якої виступатимуть інтегральні оцінки економічної та соціальної ефективності в рамках промислової політики підприємства, що дозволить формувати стратегію розвитку підприємства.

Соціальна відповідальність підприємства - реалізація не тільки своїх економічних інтересів та цілей, але й аналіз соціальних наслідків дії ділової активності на власний персонал, споживачів та організації, спільно з якими здійснюється та або інша діяльність підприємства.

Для ефективного розвитку промислового підприємства недостатньо привернути увагу до його продукції. Сформувати довір'я всіх цільових груп клієнтів можна тільки на основі соціальної стратегії відповідальної поведінки підприємства. Тоді як підприємства, продукція яких орієнтована на кінцевого споживача, як правило, просувають на ринку свої продукти або торгові марки, об'єктом просування промислового підприємства є не його продукція як така, а безпосередньо саме підприємство - як член місцевого співтовариства. Необхідність такого підходу до просування промислових підприємств викликана, в першу чергу, складністю промислової продукції, яка ускладнює  створення привабливого іміджу та репутації в очах аудиторій, які не мають прямого відношення до її використання. В результаті комплексного підходу до просування підприємства - члена місцевого співтовариства, створена позитивна репутація підприємства автоматично переходить на його продукцію, а потреба в постійному роз'ясненні технічних особливостей цієї продукції відпадає.

Більше 60% вітчизняних підприємств вважають репутацію реальним активом, який здатен створювати додаткову акціонерну вартість. Отже, інвестиції в розвиток репутації підприємства стають керованими, і в якості важеля управління цими інвестиціями виступає стратегія соціально-відповідальної поведінки підприємства.

Експерти виділяють дві моделі соціально-відповідальної поведінки підприємств: американську та європейську.

В американській моделі переважає ухил до філантропії, тобто, компанія ділиться частиною прибутку, інвестуючи її в суспільно корисні ініціативи. І чим менше можливість прослідити зв'язок між соціально-відповідальними «вкладеннями» компанії та досягненням її бізнес-цілей, тим краще.

В сучасних економічних умовах американська модель соціально відповідальної поведінки компаній використовується найбільш широко. З погляду інвестора, участь компанії в добродійній діяльності характеризує її як соціально стійку і, за інших рівних обставин, привабливішу для інвестицій. До того ж, саме ця модель при грамотному втіленні знаходить відгук з боку населення, суспільних організацій та персоналу, оскільки дозволяє цим групам побачити компанію в незвичайному світлі та сприйняти її як такого ж жителя міста або району, як вони самі.

Деякі небезпеки використання американської моделі полягають в поширеному переконанні населення в тому, що підприємство, яке активно вкладає кошти в добродійність, таким чином «розплачується» за участь в скандалах та махінаціях або відмиває гроші.

Враховуючи специфіку спрямованості бізнесу промислових підприємств не на споживачів, а на менеджерів або фахівців, керівництво промислових підприємств часто недооцінює ступінь впливу суспільних організацій на свою репутацію. В той час, як метою існування багатьох  з них є захист інтересів різних груп населення, у тому числі навколишнього середовища, рівних прав на отримання роботи та справедливої компенсації, допомога знедоленим або дотримання компанією встановлених етичних та інших стандартів. Неважко здогадатися, що, частіше за все, якраз ці інтереси ущемляються промисловими підприємствами.

Згідно європейської моделі, соціально відповідальна діяльність підприємства повинна бути пов'язана з досягненням її бізнес-цілей і є частиною стратегії створення додаткової вартості компанії. Всі ініціативи, що фінансуються підприємством в рамках такої моделі, мають безпосереднє відношення до генерації прибутку та реалізації продукції. Найпопулярнішими об'єктами інвестицій в рамках цієї моделі є розвиток персоналу компанії, внесок в розвиток муніципальних структур, природоохоронна діяльність, розвиток науки, освіти та технологій, програми приведення діяльності компанії у відповідність до світових галузевих стандартів.

На сьогоднішній день європейська модель соціально відповідальної поведінки використовується найкрупнішими промисловими компаніями, що досягли певного рівня стабільності бізнесу, при якому стурбованість виживанням підприємства на ринку не віднімає весь час та кошти. Європейська модель має на увазі економічне обґрунтовування соціальних ініціатив та їх інтеграцію в стратегію розвитку підприємства.

При певних перевагах європейська модель має ряд особливостей, які слід враховувати перед її впровадженням на промисловому підприємстві. Перш за все, необхідно оцінити готовність підприємства переглянути свою діяльність для приведення її у відповідність із стратегією соціально відповідальної поведінки і можливість розробки механізмів розрахунку економічного ефекту.

Ринкові відносини проблему стимулювання соціального розвитку не розв'язали та вирішити не можуть, бо ці (ринкові) відносини включають в оцінку і можуть стимулювати тільки виробничі відносини (на рівні витрат і прибутку), прибуток і будь-які інші економічні, як правило, не зав'язані на кінцевий результат (добробут працівників), вони цей результат підвищувати не будуть. Більш того, якщо в місті відсутні сторожові (мінімальні) соціальні стандарти, то у ряді випадків соціальний рівень ради прибутку може знизитися до рівня соціального вибуху.

Соціальні процеси та явища, що протікають на промисловому підприємстві, зачіпають широке коло  аспектів його діяльності та багато в чому визначають ефективність роботи. Тому, кажучи про варіацію рівня ефективності, що складається під впливом соціально-виробничих чинників, слід розглядати соціально-економічну ефективність як відображення ступеня досягнення соціальних параметрів підприємства. При цьому на перший план висувається питання: як при обмежених ресурсах якнайповніше задовольнити потреби персоналу підприємницької структури (мікрорівень) та всіх членів суспільства (макрорівень). Тим самим підкреслюється «джерело» такої ефективності - дія соціально-виробничих чинників, які мають не тільки економічну, але і соціальну природу.

Ще гірше полягає справа в питаннях екології: як відомо, зараз платежі за забруднення навколишнього природного середовища значно нижчі, ніж реальні втрати, що завдаються навколишньому середовищу. Вони ледве забезпечують існування природоохоронних органів, не мають ніякої дестимулюючої дії.

Введення ринкових відносин в значною мірою знімає проблему прискорення економічного розвитку: кожний суб'єкт ринкових відносин, як правило, активно (а іноді й надактивно) піклується про розширення власного бізнесу. Але цей розвиток повинен бути спрямований на стимулювання соціального та екологічного розвитку не лише підприємства, а й регіону та країни в цілому.

Для оцінки соціального ефекту підприємства необхідно постійно здійснювати соціальний та екологічний моніторинг, який повинен включати отримання інформації:

• - про рівень зміни заробітної платні при зміні будь-якого зі встановлених показників для проведення розрахунку поточного ефекту або збитку та пошуку фінансових коштів або організаційно-технічних рішень для проведення цільових заходів щодо зниження виявленого негативного положення для підготовки відповідних санкцій;

• - про виділені результати реалізації будь-яких заходів, що проводяться керівництвом підприємства, в рамках власних ініціатив або реалізації міських програм та окремих заходів - для розрахунку соціального ефекту, внесення його в розрахунок ступеня соціального розвитку, проведення конкурсів та формування стимулів всіх причетних до кожного з актів розвитку;

• - про підвищення соціальних ризиків - можливості появи негативних соціальних наслідків для значного контингенту громадян і навколишнього природного середовища та для оцінки ступеня вірогідності негативного результату, розрахунку можливого збитку та підготовки пропозицій для зниження негативних наслідків для підприємства, міста, населення тощо.

В загальному випадку показник соціального розвитку підприємства виглядає наступним чином:

Рс = (∑Ес - Вон) / О

Рс - показник соціального розвитку підприємства;

Ес - соціальний ефект (внесок в розвиток регіону у вигляді соціально-економічного ефекту від реалізації будь-яких програм, будь-яких суспільно значущих нововведень);

Вон - витрати на оновлення підприємства;

О - сумарний обсяг виробництва підприємства.

Найскладнішою є організація збору даних про розміри Ес. В даний час, провівши оновлення, підприємства роблять звіт, як правило, в натуральних показниках, вважаючи, що цього цілком достатньо. Іноді це буває звіт без цифр, на словах. На жаль, без «зважування» отриманих результатів і виразу їх у вигляді ефекту та збитку розрахунок ефективності зробити неможливо. Але якщо керівництво підприємства зуміє організувати достатньо дієві методи стимулювання цього внеску - моральні, матеріальні і тим більше економічні, причому відповідно за розміром до ефективності або ефекту, то це питання можна буде вирішити без особливих проблем.

Для оцінки загального рівня розвитку підприємства недостатньо окремо визначити показники економічного та соціального розвитку підприємства. Потрібно розглянути питання щодо узгодженості економічних та соціальних інтересів об'єкту господарювання та економічного суспільства в цілому.

На цьому етапі досліджень передбачається виділити економічні процеси (напрями взаємодії), обумовлені взаємозв'язками пар «економічний ефект - соціальний ефект». Ці процеси ідентифікуються існуючими індикаторами господарської діяльності. Всередині кожного з наборів показників відбираються тільки ті з них, які характеризують рівень узгодження економічних та соціальних інтересів, і проводиться інтегрована (нормована) кількісна оцінка рівня узгодженості інтересів суб'єктів господарювання для кожного рівня інтересів.

Спроба сформувати зведені характеристики (кількісні оцінки) як віддзеркалення економічних інтересів в рамках промислової політики підприємства означає, по суті, рішення задачі зведення на одну числову вісь різнорідних показників господарської діяльності незалежно від одиниць вимірювання останніх (але так, щоб зміна кожного показника адекватно відбивалася в загальній сукупності). По суті, мова йде про формування та використання динамічного критерію, який не прив'язує економічну систему до якого-небудь оцінного показника (групі показників), а відображає якість стану системи в кожний момент її руху щодо деякого ідеального стану, який визначається прийнятим критерієм. Формалізація динамічного критерію здійснюється через систему показників діяльності підприємства та дозволяє кількісно оцінити ефективність використання його потенціалу.

Моделювання та аналіз системи узгодженості економічних та соціальних інтересів можливі лише за наявності критеріїв, які виступають в ролі «точок відліку» для ухвалення того чи іншого рішення. Якщо розв'язується проблема оцінки рівня узгодженості економічних інтересів, то щодо різних «точок відліку» в просторі критеріїв одержуємо різні кількісні оцінки рівня узгодженості інтересів. Як один з найцікавіших варіантів, як «точка відліку», можна розглядати стан інституційного середовища. Наприклад, з позицій «соціально орієнтованого бізнесу» одержуємо одну кількісну оцінку рівня узгодженості інтересів, по критерію «рентабельності бізнесу» - іншу оцінку, а по критерію «ефективності соціально-економічного розвитку» - третю.