- •Державна мова – мова професыйного спілкування
- •6. Мова і культура мовлення в житті професійного комунікатора.
- •2.Мовне законодавство та мовна політика в Україні. Державна мова в Україні.
- •7. Комунікативні ознаки культури мовлення. Типологія мовних норм.
- •5.Поняття національної та літературної мови. Найістотніші ознаки літературної мови
- •8. Словники у професійному мовленні. Типи словників.
- •10. Мовний, мовленевий, спікувальний етикет. Стандартні етикетні ситуації.
- •11. Парадигма мовних формул. Вибір мовних одиниць у мовленні.
- •13. Професійна сфера як інтеграція офіційно-ділового, наукового і розмовного стилів
- •14. Текст як форма реалізації професійної діяльності
- •15.Сутність спілкування. Спілкування і комунікація. Функції спілкування.
- •16. Види, типи і форми професійного спілкування. Основні закони спілкування.
- •17. Невербальні компоненти спілкування. Слухання і його роль у комунікації.
- •18. Тендерні аспекти спілкування. Стратегії мовленевого спілкування.
- •19. Поняття ділового спілкування. Стилі та моделі ділового спілкування.
- •22 . Публічний виступ як важливий засіб комунікації переконання. Види публічного мовлення
- •23. Мистецтво аргументації. Мовні засоби переконування.
- •25. Презентація як різновид публічного мовлення
- •26. Індивідуальні та колективні форми фахового спілкування
- •3. З урахуванням каналів комунікації виділяють:
- •27. Етикет телефонної розмови
- •28. Мистецтво перемовин
- •29. Збори як форма прийняття колективного рішення. Нарада
- •30.Дискусія. «Мозковий штурм» як еврестична форма, що активізує креативний потенціал співрозмовників під час коллективного обговорення проблеми. Технології проведення «Мозкового штурму»
- •31. Класифікація документів
- •32. Національний стандарт України
- •33. Вимоги до змісту та розташування реквізитів. Вимоги до бланкі документів.
- •34. Оформлювання сторінки. Вимоги до тексту документа
- •35. Документація з кадрово-контрактних питань
- •Наказ щодо особового складу
- •45. Оформлювання результатів наукової діяльності
- •36. Довідково-інформаційні документи
- •40. Історія і сучасні проблеми української термінології
- •37. Етикет ділового листування
- •4. Професійна мовнокомунікативна компетенція
- •41. Термін та його ознаки. Термінологія як система. Загальнонаукова, міжгалузева і вузькоспеціальна термінологія.
- •3.1.3. Способи творення термінів
- •44. Особливості наукового тексту і професійного наукового викладу думки. Жанри наукових досліджень.
- •46. План, тези, конспект як важливий засіб засіб організації розумової праці
- •43. Кодифікація і стандартизація термінів.
- •47.Анотування і реферування наукових текстів
- •48. Основні правила бібліографічного опису джерел, оформлювання покликань.
- •49. Реферат як жанр академічного письма. Складові реферату
- •50.Стаття як самостійний науковий твір. Вимоги до наукової статті
- •51.Основні вимоги до виконання та оформлювання курсової, бакалаврської робіт. Рецензія, відгук.
- •52. Науковий етикет
19. Поняття ділового спілкування. Стилі та моделі ділового спілкування.
Сфери професійних стосунків, спілкування, комунікації належать до фундаментальних вимірів людського світу.
Ділове спілкування - це цілеспрямований процес обміну інформацією, що переслідує конкретну мету.Метою ділового спілкування є організація, регулювання, оптимізація професійної, наукової, комерційної чи іншої діяльності. В основі ділового спілкування лежить рух до успіху суб'єктів його. Воно концентрує в собі все те, що сприяє згуртованості, комунікативному співробітництву учасників спілкування та прояву індивідуальної ініціативи.
Ділове спілкування - це двосторонній процес, що репрезентує спільну мовленнєву діяльність, особливу форму контактів його суб'єктів, які представляють певну організацію, установу, компанію тощо.
Шляхом зіставлення ділового спілкування як специфічної форми взаємодії і спілкування в цілому як загального виявлено такі його особливості:
- наявність певного офіційного статусу об'єктів;
- спрямованість на встановлення взаємовигідних контактів та підтримку стосунків між представниками взасмозацікавлених установ;
- регламентованість, тобто підпорядкованість загальноприйнятим правилам і обмеженням;
- передбачуваність ділових контактів, які попередньо плануються, визначається їх мета, зміст, можливі наслідки;
- творчий характер взаємин, спрямованість їх на розв'язання конкретних ділових проблем, досягнення мети;
- взаємоузгодженість рішень та подальша організація співпраці партнерів;
- взаємодія економічних інтересів і соціальне регулювання здійснюється у правових межах. Ідеальний результат таких взаємин - це партнерські стосунки, що ґрунтуються на обопільній повазі й довірі;
- значущість кожного партнера як особистості;
- безпосередня діяльність, якою зайняті люди, а не проблеми, що хвилюють їх внутрішній світ
Отже, ділове спілкування - це будь-яка професійна комунікативна діяльність (головно-мовленнєва), репрезентована сферою, яка дає відповідь на чотири запитання:
o задля якої мети ми це говоримо?
o що ми хочемо сказати?
o за допомоги яких мовних засобів ми це робимо?
o яка реакція на наше мовлення?
Ділове спілкування проникає в усі сфери суспільного життя. Компетентність у сфері ділового спілкування безпосередньо пов'язана з успіхом чи неуспіхом в будь-якій справі.
22 . Публічний виступ як важливий засіб комунікації переконання. Види публічного мовлення
Поняття "ораторське мистецтво", або "красномовство", має два значення: 1) вид громадсько-політичної та професійної діяльності, мета якої - інформувати та переконувати аудиторію засобами живого слова; 2) високий ступінь майстерності публічного виступу, мистецьке володіння словом.
Своєрідність ораторського мистецтва як засобу переконання полягає в тому, що будь-який публічний виступ має на меті викликати інтерес аудиторії, певним чином вплинути на неї. Метою переконання, на відміну від інших видів впливу на людей, є передавання інформації в такій формі, щоб вона перетворилася на систему настанов і принципів особистості або істотно вплинула на цю систему.
Залежно від змісту, призначення, способу проголошення й обставин спілкування виділяють такі жанри публічного виступу: доповідь, промова, виступ, повідомлення.
Доповідь - найпоширеніша форма публічного виступу, важливий елемент системи зв'язків із громадськістю, яка порушує проблеми, що потребують розв'язання. Доповідь може бути політичною, діловою, звітною, науковою.
Політична доповідь - різновид доповіді з політичних питань, у ній з'ясовуються сутність, причини, наслідки певної політичної події, розкриваються шляхи розвитку суспільства.
Ділова доповідь - це офіційне повідомлення про шляхи розв'язання окремих виробничих питань життя і діяльності певного колективу, організації.
Звітна доповідь - це доповідь, у якій повідомляється про роботу, виконану особою чи колективом за певний період.
Наукова доповідь - це доповідь, яка узагальнює наукову інформацію, досягнення, відкриття та результати наукових досліджень. Такі доповіді виголошують на різноманітних наукових зібраннях - конференціях, симпозіумах тощо.
Промова - заздалегідь підготовлений публічний виступ на певну актуальну тему, звернений до широкого загалу. Розрізняють розважальні, інформаційні, агітаційні, вітальні промови.
Виступ - публічне виголошення промови з одного чи декількох питань. Поширеним є виступ за доповіддю.
Повідомлення - невеликий публічний виступ з певної теми.
Публічний виступ потребує ретельної попередньої підготовки, що відбувається у кілька етапів:
1. Обдумування та формулювання теми, визначення низки питань, виокремлення принципових положень.
2. Добір теоретичного і практичного матеріалу (опрацювання літератури). На цьому етапі важливо не просто знайти і опрацювати матеріал, а глибоко його осмислити, визначити головне і другорядне; інтегрувати основні положення за кількома джерелами.
3. Складання плану, тобто визначення порядку розташування окремих частин тексту, їх послідовності та обсягу.
4. Складання тез виступу.
5. Написання остаточного тексту виступу.
Архітектоніка (будова) виступу
Успіх виступу (оволодіння розумом, почуттями й емоціями слухачів) забезпечують його глибоке і всебічне продумування, добір необхідних слів, жестів, інтонацій, аргументів і наочних засобів. Така комплексна підготовка сприяє завоюванню уваги аудиторії, переконанню її у власній слушності, залученню слухачів до активної участі у спілкуванні.
