57. Методологічна функція філософії. Філософія і методологія.

Методологічна функція виробляє основні методи пізнання довколишнього світу. Вона не зводиться лише до методології пізнання, а охоплює й весь рівень методології людської діяльності:

ідеологічна: показує, що філософські вчення і напрями виражають не тільки «чисте прагнення до істини», але й інтереси та позиції певних суспільних сил, спільнот (націй, класів та ін.). Тому будь-яка філософська школа з позицій певного класу формує світогляд і впливає на суспільну діяльність з тих же певних соціальних (класових) позицій;

виховна: показує, що оволодіння філософськими знаннями, філософським мисленням сприяє формуванню в людини потреб і прагнень до розумного розуміння світу й самої себе, свідомого визначення свого місця в світі, своїх найви щих цінностей, ідеалів, життєвих орієнтацій і цілей, сенсу життя; аксіологічна: вказує на місце цінностей у житті, на структуру ціннісного світу, тобто на зв'язок різних цінностей між собою, зв'язок із соціальними й культурними факторами та структурою особистості. Вона досліджує моральне й естетичне ставлення людини до дійсності;

інтегруюча (інтегративна): показує, що філософія робить узагальнення висновків часткових (спеціальних, «конкретних» наук), пов'язуючи їх з постановкою і розв'язанням корінних світоглядних проблем; тим самим філософія сприяє створенню цілісної системи наукового знання, елементи якої (окремі науки, галузі, розділи) між собою не пов'язані. При цьому філософія не підміняє конкретні науки, не претендує на розв'язання "своїми методами" їх проблем.

Під методологією варто розуміти систему вихідних, основних принципів, що визначають засіб підходу до аналізу й оцінки явищ, характер відношення до них, характер і спрямованість пізнавальної і практичної діяльності. Виділення методологічної функції як вихідної обумовлене тим, що філософія займає особливе місце в процесі усвідомлення буття в структурі суспільної свідомості. Кожна з форм суспільної свідомості, виступаючи як усвідомлення залежності життєдіяльності людини від визначеної сфери дійсності, являє собою відбиток саме цієї визначеної сторони людського буття. Філософія ж, розглядаючи в самій узагальненій формі відношення людини до світу і до самої себе, розглядає не окремі сфери буття людини як такі, а їхній взаємозв'язок через призму розкриття природи і сутності світу, природи і сутності людини і їхнього взаємозв'язку. Тому основні положення філософії є загальнозначущими, мають методологічне значення для кожної із форм суспільної свідомості в процесі усвідомлення свого специфічного предмета, для усвідомлення людиною свого відношення до всіх сфер дійсності і до самої себе.

58. Культурно-виховна функція філософії. Філософія і культура.

Однією з функцій філософії є ​​культурно-виховна функція. 

Знання філософії, в тому числі вимог до пізнання, сприяє формуванню в людини важливих якостей культурної особистості: орієнтації на істину, правду, доброту. Філософія здатна захистити людину від поверхневих і вузьких рамок буденного типу мислення; вона динамізує теоретичні і емпіричні поняття приватних наук з метою максимально адекватного відображення суперечливою, що змінюється суті явищ. 

Одним з показників високої культури мислення є здатність суб'єкта не обходити пізнавальні суперечності, тим більше не пасувати перед ними, а прагнути їх вирішити, подолати, актуалізуючи наявну частнонаучние інформацію, філософські категорії і проявляючи при цьому самостійність, нестандартність підходу.Діалектично розвинене мислення, не допускаючи формальнологіческіх протиріч, завжди прагне до вирішення реальних протиріч об'єкта і на такому шляху виявляє свій творчий, антідогматіческій характер. 

Формування філософського мислення є одночасно формування таких цінних якостей культурної особистості, як самокритичність, критичність, сумнів. Вироблення сумніву не є, однак, розвиток скепсису (і в даному сенсі - скептицизму). Сумнів є одним з активних засобів наукового пошуку. 

Сумнів, критичність і самокритичність не є антиподом віри або твердості переконань у правильності чиєїсь (або своєї) позиції. Навпаки. Філософія дає міцне загально і гносеологічне, підстава для послідовного саморозвитку сумніви в наукову впевненість, для гармонійного поєднання його з вірою у подолання помилок, помилок, в одержання більш повних, глибоких, об'єктивних істин. 

Філософія дає людям спільну мову, виробляє у них єдині, загальнозначущі уявлення про головні цінності життя. Вона виступає одним з важливих факторів, що сприяють усуненню «бар'єрів комунікації», породжуваних вузькістю спеціалізації. 

"Кожна людина - у душі філософ" - це майже риторичне твердження все ж має в собі глибокий зміст. Оскільки уявляти або мислити про речі, які містяться поза межами безпосереднього сприйняття, за явищами навколишнього світу, є незаперечною властивістю людської природи, не залежною від її волі. Однак цей процес роздумування про світ, його явища, підстави буття речей може бути не лише спонтанним, а й керованим. І якщо спонтанність тут, хаотичність є підставою побутового філософствування* , то кероване роздумування, намагання пізнати світ і місце людини в ньому, взаємовідносини між людиною і світом - прерогатива власне філософії як науки. Головним завданням вивчення якої - зробити спробу вступити в поле мислення, зрозуміти об'єктивні та суб'єктивно - людські підстави і внутрішню необхідність вироблених в історії форм і напрямків філософствування, які індукують це поле . Однак як і в індивідуальному житті кожної окремо взятої людини процес становлення світоглядних ідеалів і пошуки шляхів їх досягнення складний і суперечливий, так і в загальному історично-еволюційному розвитку людства простежуються найрізноманітніші тенденції розвитку філософської думки. Тому філософію не можна вивчати, акцентуючи увагу лише на змісті тієї чи іншої філософської концепції. Адже концепції - то ще не філософія, про що було відомо вже Платону, вони - продукт філософії, яка, в свою чергу, - є активністю, діяльністю для створення цього продукту . Саме цю діяльність, активність і слід засвоювати.

Отже, філософія вчить в духовно - діяльнісний спосіб пізнавати світ у всій його багатогранності та цілісності, а також співвідношення людини і світу. Порівнявши такий висновок з одним із визначень культури, з філософської точки зору, а саме: "...культура є особливий, діяльнісний спосіб освоєння людиною світу, включаючи як зовнішній світ, природу і суспільство, так і внутрішній світ самої людини у значенні формування і розвитку її." - не можливо не помітити тісний зв'язок між поняттями філософії і культури.

Складне й унікальне явище культури зосередило на собі увагу бага-тьох вчених. Вітчизняна і європейська наука досягла значних успіхів у ви-вченні історії й теорії культури конкретних епох, регіонів, специфіки її структурних елементів, методології дослідження культури як соціальної пам'яті людства. Та, на жаль, немає концептуальної єдності в підходах до цілісного процесу розвитку людства . Тому у сучасних культурологічних дослідженнях простежується тенденція органічного поєднання вивчення певних історичних процесів із з'ясуванням і виявленням загальних процесів руху культури, маючи на меті створити її як складну, динамічну систему, з властивою їй діалектикою прогресу і регресу. Важливо не тільки з'ясувати що собою являє культура, а й яке значення вона має для людства, яким чи-ном людина повинна організувати свою соціокультурну життєдіяльність, щоб створити світ Гармонії і Краси.