5. Єдність і багатоманітність історико-філософського процесу.

Антична філософія вже містила уявлення про минуле і майбутнє, але закінченої системи поглядів вона ще не представляла.

Перші космогонічні і космологічні теорії давніх греків ієрархі-зували Всесвіт (мікрокосмос, макрокосмос), пояснюючи як з Хаосу з’явився Космос, як він був упорядкований Богами і з тих часів живе за космічними природними циклами, визначеними землеробськими роботами і логосом — космічним законом розуму і порядку.

Буддизм розкриває нам періоди класичного часу «кальпи», тривалістю 4 млрд. 320 млн років. Завершується кожна кальпа згорян-ням всесвіту і знищенням гріхів усіх живих істот. У межах циклів космічного часу буддизму не можливо зупинення і «колесо сансари»

символізує вічний колообіг життя, ланцюг перероджень. Символами циклічності стають щорічні свята, що набувають сакрального значення (день народження Бога, подвиги героїв, святих) і залучають людину до відчуття повторення ритмічності буття.

Ідею циклічності існування зустрічаємо й у новоєвропейській філософії. Ніцше приваблював поетичний образ світу у Геракліта як потоку становлень, вогню, що мірою згасає і мірою спалахує. Важливим елементом ніцшеанської філософії є його ідея «вічного повернення». Ніцше не зводить життя до біологічних процесів, ототожнює його зі «становленням». «Вічний піщаний годинник буття знову і знову перевертається… Все йде все повертається. Все помирає, все розквітає знову. В кожному моменті починається буття: в кожному «тут» повертається колесо «там». Всюди середина». За Ніцше, розвитку від нижчого до вищого не існує, все повертається, світ нескінченну кількість разів проходить все ж скінченну кількість своїх станів.

Циклічна модель історичного розвитку закріпачує людину, пропонує їй життя не як проблему з вибором, свободою і відповідальністю, а як даність. Життя треба просто прожити. Змінити, шукати, бунтувати, сподіватися марно.

Середньовічна християнська філософія вибудовує історію лінійно. Лінійна історіософська модель середньовіччя представлена трьома періодами: початок світу (акт креаціонізму) — земна історія (життя людини у світі, боротьба добра зі злом) — кінець світу (Апока-ліпсис). Людині залишається шанс порятунку безсмертної душі і ві-чне життя у царстві небесному.

Починаючи з доби Відродження і Просвітництва, світська філософія історії розвивала раціоналістичне пояснення історії як реалізацію розуму, «здійснення природних законів».

У поглядах Гердера історія постає послідовним процесом зростання і розквіту сил людини, людство націлене на кінцеву мету — гуманність і щастя.

Історія — закономірний процес руху суспільства від примітивних до складних і досконалих форм організації, що супроводжується зміною типів взаємозв’язків індивіда і суспільства:

1) етап нерозривної єдності з природою і родом (докласове суспільство);

2) етап особистої і речової залежності (класове суспільство);

3) етап вільного розвитку вільної особистості (безкласове суспільство).

Першому етапу відповідає природний стан людства, другому — суспільний, третьому — розумний або ідеальний.

Маркс, для підтвердження ідеї єдності історичного процесу, формулює категорію «суспільноекономічна формація». Суспільно-економічна формація — це історичний тип суспільства, ступінь суспільного розвитку. Теоретичною моделлю історичного процесу є лінійна схема, що включає такі формації:

— первісно-общинна;

— рабовласницька;

— феодальна;

— капіталістична;

— комуністична. Є в марксистській теорії згадка і про азійську формацію. Змістом

історичного розвитку людства, класики марксизму бачили послідовний

перехід суспільства від первісного стану до комунізму, на основі розвитку виробництва і розширення сфери людської свободи.

Філософи, соціологи і футурологи другої половини ХХ століття (Белл, Бжезинський, Тоффлер, Фурастьє) запропонували нове бачення стадіальності всесвітньої історії:

1) доіндустріальне суспільство (аграрне);

2) індустріальне суспільство (капіталістичне);

3) постіндустріальне суспільство (інформаційне).

Основою постіндустріального суспільства виступає високий рівень організації виробництва, домінуючою стає сфера освіти і науки, формується технократична еліта, власність перестає відігравати вирішальну роль, її місце займають знання і володіння інформацією, місце має боротьба і напруга не між багатими і бідними, не між трудом і капіталом, а між компетентними і некомпетентними. Сферою, в якій зайнята більша частина населення стає сфера послуг і розваг. Зворотною стороною такого соціального буття може бути холодна безособистісність, реабілітація окультизму, націоналізму.