21. Ліквідація системи «трьох опор» та створення правопорядку єс.

Відповідно до Маастрихського договору про Європейський союз, який набрав чинності з 1 листопада 1993 р., було створено три опори ЄС. Формально договір створює нову структуру - Європейський союз і одночасно вносить зміни та доповнення до установчих договорів (про ЄОВС, ЄЕС і Євратомом). У Маастрихтському договорі крім розділів про економічне співробітництво включені розділи про зовнішню політику і правосуддя, що означає формування трьох опор ЄС:європейські співтовариства Спільна зовнішня політика і політика у сфері безпеки (СЗБП, ЄПБО)Загальна політика в галузі внутрішніх справ і правосуддя. У договорі також були встановлені терміни створення «опор» ЄС - 1 січня 1999Згідно з Лісабонською угодою 2007 ця складна система була скасована в 2009 році, був встановлений єдиний статус Євросоюзу як суб'єкта міжнародного права (в підлеглому ЄС вигляді продовжує існувати Євратом). На 2010 рік членство в Євросоюзі, і Євратомом єдине, всі держави, котрі вступають до Союзу, стають і членами Євратому.

1 опора: Європейські співтовариства.

У цій сфері інтеграції найбільшою мірою враховується рівень відповідності країн-членів acquis communautaire ЄС поставив завдання конвергенції економік з метою створення єдиної економіки ЄС

2 опора: Спільна зовнішня політика та політика безпеки

Спільна зовнішня політика та політика безпекиОВПБ стала новим напрямком діяльності ЄС, що розвиває досвід «європейського політичного співробітництва» і передбачають узгодження і здійснення країнами ЄС спільних зовнішньополітичних дій на основі одноголосно прийнятих рішень.

3 опора: Співпраця поліцій і судових органів у кримінально-правовій сфері

Ця опора почала оформлятися в другій половині 90-х років. Значення співробітництва у цій сфері підвищується в зв'язку з поставленою в Амстердамському договорі 1997 р. Метою перетворити Європейський союз в зону свободи, безпеки та справедливості.

Тема 6

1. Поняття та ознаки норми права Європейського Союзу.

Норма права — це загальнообов'язкове, формально-визначене правило поведінки (зразок, масштаб, еталон), встановлене або санкціоноване державою як регулятор суспільних відносин, яке офіційно закріплює міру свободи і справедливості відповідно до суспільних, групових та індивідуальних інтересів (волі) населення країни, забезпечується всіма заходами державного впливу, аж до примусу.

Ознаки норми права такі ж, що й права в цілому, але норма не має такої ознаки, як системність, оскільки вона регулює групу певних суспільних відносин і лише в сукупності з іншими, узгодженими з нею нормами складає систему права.

специфічні ознаки норми права:

1. Правило поведінки регулятивного характеру — норма права вводить нове правило, фіксує найтиповіші соціальні процеси і зв'язки; впливає на суспільні відносини, поведінку людей; є модель (зразок, еталон, масштаб) регульованих суспільних відносин. Регулятивність норми права підкреслює її дія, «роботу», яка повинна призвести до певного результату.

2. Загальнообов'язкове правило поведінки — норма права виходить від держави, повинна сприйматися як керівництво до дії, котре не підлягає обговоренню щодо доцільності.

3. Правило поведінки загального характеру — норма права має загальний (без зазначення конкретного адресата — неперсоніфікований) характер, тобто поширюється на усіх, хто стає учасником відносин, регульованих нормою. Як регулятор суспільних відносин, норма має багаторазовість застосування (наприклад, заборона хуліганства).

4. Формально-визначене правило поведінки представницько-зобов'язуючого характеру -- норма права закріплює права і обов'язки учасників суспільних відносин, а також юридичну відповідальність (санкції), яка застосовується у разі її порушення. Надаючи права одним, норма права покладає обов'язки на інших (наприклад, молоді люди мають право на навчання, обов'язок інших — забезпечити це право). Формальну визначеність норма права отримує після викладення її в законах, інших писаних джерелах права.

5. Правило поведінки, прийняте в суворо встановленому порядку, — норма права видається уповноваженими на те суб'єктами в межах їх компетенції з дотриманням певної процедури: розробка, обговорення, прийняття, набуття чинності, зміна або скасування чинності.

6. Правило поведінки, забезпечене всіма заходами державного впливу, аж до примусу, — держава створює реальні умови для добровільного здійснення суб'єктами зразків поведінки, сформульованих у нормі права; застосовує способи переконання і примусу до бажаної поведінки, зокрема, ефективні санкції у разі невиконання вимог норми права.