9. Заборона кількісних обмежень.

Як зазначає Муравйов, в установчих договорах немає поняття кількісних обмежень. У спра­ві 2/73 Суд ЄС визначив кількісні обмеження як «заходи, що дорівнюють повному чи частковому, залежно від обставин, обмежен­ню імпорту, експорту або транзиту товарів». Це насамперед стосується встановлення квот та заборон. У разі встановлення квот держава-член накладає кількісні обмеження на імпорт певної продукції з метою забез­печення захисту своєї промисловості, яка виробляє цю продукцію. У ви­падку встановлення заборон держава-член може повністю заборонити імпорт з іншої країни.

Директива 70/50/ЄЕС містить тлумачення та встановлює рамки за­стосування «Заходів, які мають дію, еквівалентну кількісним обмеженням» (далі - ЗЕКО). Стаття 2.3 містить перелік приблизно 20 заходів, які можуть мати дію, еквівалентну кількісним обмеженням (наприклад: фік­совані ціни на імпорт, вимоги гарантій щодо імпортованих товарів, засто­сування виключно до імпорту норм розмірів, форми або презентації про­дукції). Директива розрізняє дві групи ЗЕКО:

1. різного (вибіркового) застосування, тобто такі, що «перешкоджа­ють імпорту товарів, включаючи заходи, що стають па заваді імпорту або роблять його дорожчим за вітчизняну продукцію» (ст. 2.1). Вони не сто­суються вітчизняної продукції. Прикладами ЗЕКО різного застосування є вимоги щодо отримання ліцензій на імпорт та експорт, надання пільг вітчизняній продукції, проведення кампаній типу «купуйте національ­не», вимога обов’язкової вказівки на походження товарів тощо;

2. загального застосування, тобто заходи, «однакові для вітчизняної та імпортної продукції». Вони суперечать ст. 34 тільки толі, коли «обме­жувальні дії щодо вільного руху товарів не пропорційні цілям» або коли «можна досягти тієї ж мети іншими заходами, менш радикальними, ніж перешкода для торгівлі» (ст. 3). Отже, може виявитися, що норми загаль­ного застосування є прийнятними, якщо вони відповідають принципу пропорційності.

Ґрунтовне визначення ЗЕКО було дано Судом ЄС у справі 8/74. Справа стосувалася законодавства Бельгії, яке вима­гало від імпортера шотландського віскі мати свідоцтво про автентичність продукції, видане британською митницею. Віскі надійшло до Бельгії з Шотландії через Францію, де подібної документації не вимагалось. З цієї причини її не було. Наслідком таких вимог щодо сертифікації продукції стало реальне закриття бельгійського ринку для імпортера віскі. Пози­вач посилався на те, що бельгійське законодавство порушує ст. 28 До­говору про заснування Європейського співтовариства (нині — ст. 34 ДФЄС). Сул ЄЄ узяв до уваги, що віскі перебувало у вільному продажу в усіх країнах співтовариства, за винятком Бельгії. Оскільки тільки ім­портери віскі безпосередньо з Шотландії могли надати відповідні серти­фікати, це призвело до викривлення структури торгівлі віскі. Закон мав обмежувальну дію для вільної торгівлі і, таким чином, суперечив ст. 28 (нині — ст. 34 ДФЄС). Суд ЄС ухвалив рішення, згідно з яким усі пра­вила торгівлі, прийняті державами-членами, які здатні перешкодити, пря­мо чи побічно, реально чи потенційно, торгівлі в межах співтовариства, повинні розглядатися як заходи, що мають дію, еквівалентну кількісним обмеженням.