5. Заборона дискримінаційного внутрішнього оподаткування.

Ст. 90 Договору про ЄС забороняє дискримінаційне внутрішнє оподаткування в державах-членах:«ні одна держава-член не буде обкладати, прямо або опосередко-вано, продукцію з інших держав-членів внутрішніми податками будь-якого характеру у розмірах, що перевищують обкладення, пряме або опосередковане, якому

підлягає аналогічна національна продукція. Окрім того, ані одна держава-член не буде обкладати продукцію інших держав-членів внутрішніми податками з метою опосередкованого захисту іншої продукції». Як бачимо, вказаним положенням заборонено дискримінаційне внутрішнє оподаткування та протекціоністське.

Дейвіс К. з приводу заборони дискримінаційного внутрішнього оподаткування та протекціонізму вказує: «Що стосується мита та зборів, то в рамках спільної тор-гівельної політики не ставиться за мету позбавлення держав-членів ЄС права встановлювати внутрішні податки з метою збільшення рівня державного прибутку. Податок вважається законним, якщо він віднесений до загальної системи внутрішніх зборів, якими систематично оподатковуються певні категорії продукції на підставі об’єктивних факторів, незалежно від її походження. Разом з тим внутрішнє оподат-кування вважається незаконним, якщо воно носить дискримінаційний характер по відношенню до імпортних товарів або протекціоністський щодо національної продукції»

6. Заборона прямої і непрямої дискримінації.

Як зазначає Муравйов, Випадки прямої дискримінації імпортованої продукції зустрічають­ся не часто. У справі 57/65 Luttickc 11966] імпортер порошкового моло­ка з Люксембургу до Німеччини оскаржив у суді податок, яким обклада­ли його продукцію у Німеччині, пославшись на те, що німецькі виробники такий податок не платили. Суд ЄС визнав факт дискримінації імпорте­рів і порушення ст. 110 ДФЄС.

Водночас, ст. 110 ДФЄС не забороняє зворотньої дискримінації, тобто коли перевагу мають імпортери продукції, оскільки в ній йдеть­ся тільки про заборону введення додаткових податків для імпортної про­дукції.

Непряма дискримінація здійснюється на основі інших, ніж походжен­ня товару чинників, але спрямована проти імпортера. У справі 112/84 розглядався дорожній податок у Франції, який справляв­ся за змінною шкалою: до 1100 французьких франків на машини з потуж­ністю двигуна, нижчою за 16 кінських сил, і 5000 франків на машини з більш потужним двигуном. Пан Гумблот. який придбав у Франції «Мер­седес», потужність двигуна якого становила 36 кінських сил, звернувся до суду з позовом про відшкодування податку, пославшись на ст. 90 До­говору про заснування Європейського співтовариства. На той час Фран­ція не виробляла автомобілі з двигунами потужністю більше 16 кінських сил. Тому було очевидним, що більш високий податок стосувався ли­ше імпортованих машин Суд ЄС погодився з аргументами позивача, що хоча дискримінація стосувалася потужності автомобіля, її непрямий вплив усупереч ст. 90 поширювався на дискримінацію на національному ґрунті.

Непряма дискримінація шляхом надання податкових пільг націо­нальним виробникам може бути виправдана, якщо вона стосується під­тримки економічно слабких регіонів країн-членів, чий розвиток значною мірою залежить від виробництва якоїсь однієї продукції (справа 196/85 щодо оподаткування виробництва солодких вин). Проте такі пільги повинні поширюватися на всю таку продукцію, а не тільки на вітчизняну. З іншого боку, держави-члени повинні об'єк­тивно мотивувати мету та спосіб впровадження непрямого дискримінаційного оподаткування.