35. Пв парламентарія

Народний депутат відповідальний за свою депутатську діяльність перед Українським народом. Народні депутати не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у Верховній Раді України та її органах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп. На парламентських виборах відповідальність перед виборцями несуть парламентарії і політичні партії, які вони представляють. Якщо виборці не підтримають своїм голосуванням конкретних парламентаріїв як кандидатів у депутати наступного складу парламенту або список кандидатів від представленої у парламенті політичної партії і вона не подолає виборчого бар’єру, то це означає, що парламентарії і партія понесли перед виборцями політичну відповідальність за парламентську діяльність.

36. Форми відповідальності парламентаріїв.

1) Дефекація – це вихід парламентарія із фракції, політичної партії за списком якої, чи від якої його було обрано до парламенту і перехід до іншої фракції (форма морально-політичної відповідальності)

2) Позбавлення права на вхід до іншої фракції парламентарія який вийшов зі своєї фракції.

3) Втрата мандату за вихід із партії або фракції.

4) Позбавлення мандату за рішенням самого парламенту.

37. Інститути пв в сист судової влади.

Єдиний інст. відповідаотності судової влади – право на оскарження суд. рішень.

Форми реалізації судової відповідальності:

1. Апеляція — оскарження ухвали, постанови нижчої інстанції (звичайно судової) перед вищою. Також у значенні звернення до кого-, чого-небудь за підтримкою, порадою.

2. касація - звертання до суду найвищої інстанції у випадку наявності порушень і відступів від законності у розгляді певної справи судом нижчого ступеня.

Судова влада найневідповідальніша гілка влади – тому існує Європ. Суд з прав людини.

38. Принципи організації та діяльності суд влади

1. Здійснення правосуддя виключно судами

2. Поширення юрисдикції судів на всі правовідн. , що виникають в державі

3. Самостійність судів та незалежність суддів (кожен суд виконує правосуддя самостійно незалежно від будь-яких органів, від будь-якого впливу) Гарантії незалежності суддів

-особливий порядок заміщення посад суддів

- незмінюваність суддів

- недоторканність суддів(не можуть бути затримані без згоди парламенту)

4. Законності

5. Незворотності дії законів

6. Принцип презумпції не винуватості

7. Принцип змагальності сторін

8. Гласності суд процесу

9. Пр. забезпечення права на оскарження рішення суду

10 Обов’язковості рішення суду

39. Інст. Форми пв в системі взаємовідносин Громадянське суспільство- держава

Головним інституціональним суб’єктом політичної відповідальності виступає держава, оскільки вона є головним суб’єктом публічної влади в суспільстві. Держава несе політичну відповідальність перед громадянами, спільнота яких стосовно держави виступає як громадянське суспільство. Політична відповідальність держави перед громадянським суспільством реалізується як відповідальність виборних вищих органів державної влади, якими є парламент і президент. Основними інституціональними засобами реалізації такої відповідальності в сучасному демократичному суспільстві є вибори і референдум.

Засобом реалізації політичної відповідальності держави перед громадянським суспільством референдум виступає тоді, коли його предметом є питання щодо дострокового припинення повноважень вищого органу державної влади (парламенту чи президента) (відкличний референдум) або скасування чинності виданого ним правового акта (скасувальний референдум). Здавалося б, інститут відкличного референдуму є найефективнішим засобом реалізації політичної відповідальності держави перед громадянським суспільством, однак у конституційній практиці він трапляється досить рідко. В разі його наявності такий референдум щодо парламенту може ініціювати президент, а щодо президента –парламент.Однією з причин рідкісного закріплення в конституції інституту відкличного референдуму як засобу дострокового припинення повноважень президента чи парламенту вважається те, що такий референдум може використовуватися опозиційними стосовно президента чи парламентської більшості політичними силами як засіб політичної боротьби, дестабілізувати політичну обстановку в країні. Крім того, проведення такого референдуму протиставляє його загальним і прямим виборам, якими обираються парламент і президент (у президентській і змішаній республіках).

Навіть у разі наявності конституційного інституту відкличного референдуму він практично не використовується. Так само рідко у конституційній практиці трапляється інститут скасувальногореферендуму. Такий референдум щодо закону може бути ініційований самим парламентом (для підтвердження закону виборцями), президентом – у разі його незгоди із законом або безпосередньо громадянами в порядку народної референдної ініціативи.