30. Підстави розпуску парламенту

Підставами для розпуску парламенту можуть бути:

1. нездатність парламенту сформувати уряд упродовж конституційно визначеного строку;

2.невисловлення парламентом вотуму довіри сформованому ним уряду; 3.незатвердження програми діяльності уряду;

4. неодноразове відхилення парламентом кандидатури прем’єр-міністра, запропонованої главою держави або головою парламенту;

5. неодноразова упродовж конституційно визначеного строку відмова парламенту в довірі уряду;

6. незатвердження парламентом у конституційно визначений строк запропонованого урядом проекту державного бюджету;

7. необрання президента держави;

8. нездатність ухвалювати рішення чи проводити пленарні засідання.

Можливість розпуску конституційно обмежуєтьсянизкою умов

1. за умов воєнного або надзвичайного стану;

2. упродовж певного часу (трьох, шести місяців) до закінчення строку його повноважень;

3. упродовж певного строку (шести, дванадцяти місяців) після початку засідань новообраного парламенту;

4. упродовж певного часу (як правило, за шість місяців) до закінчення терміну повноважень президента;

5. більше одного разу за певний строк (як правило, за один рік).

Інша форма настання політичної відповідальності парламенту перед главою держави є застосування останнім вето щодо ухвалених парламентом законів. Інститут вето покликаний сприяти виваженості парламентських рішень, забезпечувати їх відповідність конституції держави і загальнонаціональним інтересам, гарантувати які покликаний глава держави.

Вето може бути абсолютним і відносним.

Абсолютне вето(РЕЗОЛЮТИВНЕ) - відмова глави держави промульгувати ухвалений парламентом закон є остаточною і не може бути подоланою парламентом

(в абсолютних і дуалістичних монархіях).

Відносне, або відкладальне, вето(УМОВНО ОБМЕЖЕНО) є такою забороною, яку парламент може подолати повторним голосуванням.

Якщо вето долається звичайною більшістю голосів, воно вважається слабким,

якщо кваліфікованою більшістю – сильним.

У разі подолання вето президент зобов’язаний підписати й оприлюднити закон, і він набуває чинності або стає чинним і без підпису президента.

Правом вето глава держави наділяється за різних форм правління, але найчастіше воно використовується за президентської і змішаної форм республіканського правління, де президент обирається на загальних виборах і нерідко виникають суперечності між ним і парламентом. У парламентарній республіці, де президент обирається парламентом і не має вагомих реальних владних повноважень, право вето використовується рідко, як правило, з ініціативи уряду.

Під кутом зору політичної відповідальності парламенту перед главою держави сильне вето має перевагу над слабким, оскільки посилює відповідальність парламенту за прийняті ним закони. Однак таке вето значно посилює позиції глави держави у законодавчому процесі і в ситуації розділеного правління (коли президент і парламентська більшість представляють опозиційні політичні сили) може призвести до його блокування президентом. Слабке вето Є демократичнішим політико-правовим інститутом і набуло більшого поширення в країнах сучасного світу.

Окрім того виділяють також:

Загальне вето – можливість відхилення главою держави закону вцілому.

Часткове вето(вибіркове) – накладається на окремі положення закону.