6. Дослідження проблем свідомості у природознавстві

Оскільки походження свідомості пов'язане з виникненням суспільства і його трудовою діяльністю, її формування вивчалося переважно з історичної точки зору. В даний час проблеми свідомості досліджуються також багатьма природничими дисциплінами. Один з нових напрямків, що виник в 70-х рр. XX ст., було названо соціобіологією. Вона за задумом її основоположника американського вченого Е. Вілсона ставить своєю метою вивчення поведінки соціальних тварин, включаючи і людину. Людина є біосоціальною істотою, поведінка якої залежить насамперед від її природних, біологічних потреб. Ніяке виховання не може позбавити її від тих природних інстинктів і потреб, які притаманні їй нарівні з іншими соціальними тваринами. Більше того, головна теза соціобіології полягає в тому, що поведінка таких тварин, у тому числі і людини, залежить від структури їх генетичного апарату. Пояснюючи суспільний характер поведінки соціальних тварин, наприклад мурах і термітів, представники соціальної біології заявляють, що, мабуть, гени альтруїзму, взаємодопомоги та співробітництва у них передаються від одного покоління до іншого, оскільки виявлено, що половина генів у дорослих особин і їх нащадків однакова. Але цей факт аж ніяк не доводить, що ці гени є генами альтруїзму. Інші дослідники, навпаки, заявляють, що вирішальну роль в еволюційному процесі відіграють гени егоїзму, бо в процесі адаптації до умов існування жодна жива істота не вживає дій, що ведуть до її загибелі. Таким чином, питання про те, що сприяє адаптації до середовища і еволюції навіть серед нижчих соціальних тварин, залишається дискусійним.

Що ж стосується людини, то її залежність від соціального середовища і суспільства в цілому навряд чи викликає сумніви. Не заперечуючи наявності у неї біологічних потреб, нахилів та вроджених властивостей, її поведінку не можна пояснити виключно генетичними структурами та біологічними факторами . Живучи в суспільстві, людина багато в чому видозмінює свої природні властивості і потреби, облагороджує і вдосконалює їх у процесі соціалізації і залучення до культури суспільства. Все це показує, що проблему дослідження людини як природної істоти методами природознавства необхідно доповнити вивченням її як істоти суспільної, відмінної від нижчих соціальних організмів, які вивчаються соціальною біологією.

Інша проблема, яка вивчається в даний час цілим комплексом природничих дисциплін, пов'язана з дослідженням структури мозку, його функцій і рівня відображення ним об'єктивного світу, співвідношення матеріального і ідеального в процесі освоєння дійсності. Застосування новітніх методів дослідження дозволило сучасній нейрофізіології глибоко вникнути в механізми взаємодії нейронів, окремих їх груп, які керують тими чи іншими функціями організму, а також в узгоджену роботу окремих частин мозку. Найбільш вражаючим досягненням нейрофізіології було відкриття американським ученим Р. Спері на початку 50-х рр. XX ст. функціональної відмінності, або асиметрії між діяльністю лівої і правої півкуль мозку. Якщо ліва півкуля відповідає за аналітичну, раціональну діяльність мозку, то права здійснює синтетичну функцію і управляє інтуїтивним знанням. Мабуть, домінуванням діяльності відповідних півкуль можна пояснити давно існуючий розподіл людей на мислителів, у яких переважає аналітичний тип мислення, і художників, з чітко вираженим інтуїтивним мисленням, хоча така класифікація не в усьому безперечна.

За допомогою електрофізіологічних методів були виявлені і вивчені також ті ділянки мозку, які керують життєво важливими функціями організму. Але тут дослідники зустрілися з чималими труднощами, оскільки відособлене дослідження окремих частин цілого не дає можливості виявити емерджентні властивості, які виникають при взаємодії різних його частин.

З ще більшими труднощами зустрілися вчені різних спеціальностей при аналізі фундаментальних проблем свідомості, її зв'язку, з одного боку, з несвідомим, інстинктами і міфами, а з іншого — культурою і цивілізацією. Найбільшу популярність отримали тут психоаналіз З. Фрейда (1856-1939) і аналітична психологія К. Юнга ( 1875-1961 ).

Психоаналіз Фрейда грунтується на припущенні, що оскільки історично спочатку з'являється первісна людина з притаманними їй агресивними інстинктивними бажаннями і сексуальних потягами, то подальший розвиток культури і цивілізації прагне витіснити їх в сферу несвідомого за допомогою різного роду заборон.

Сукупність інстинктивних потягів Фрейд позначає терміном Воно, яке він відрізняє від Я, що представляє суб'єкта з його свідомістю, мисленням і пам'яттю, які сформувалися в процесі еволюції як пристосування до природного і соціального середовища. Розум служить перепоною на шляху несвідомого і, спираючись на норми моралі і принципи культури, витісняє агресивні інстинктивні бажання і сексуальні потяги в сферу несвідомого. Трансформація енергії інстинктів, насамперед енергії сексуального потягу — лібідо, може сприяти процесу сублімації, або перемикання зазначеної енергії на прийнятні для суспільства форми діяльності, наприклад творчість у мистецтві, науці і т. д.

Категорія, що позначається Фрейдом як над-Я, виступає в якості представника суспільства з його заборонами, моральними нормами та ідеалами. Ось чому він вважає, що «кожен окремий індивід віртуально є ворогом культури». На його думку, культура перешкоджає здійсненню інстинктивних бажань людини, зменшує її щастя і тим самим не тільки обмежує її свободу, але і служить причиною виникнення різних неврозів. Лікування їх, згідно з Фрейдом, зводиться до психоаналізу тих витіснених бажань, які викликали невроз.

Аналітична психологія К. Юнга на відміну від психоаналізу його вчителя З. Фрейда виходить з дослідження первісної культури стародавньої людини. У несвідомому містяться не тільки агресивні прагнення і сексуальні потяги людини, а й форми її поведінки і діяльності, які Юнг називає архетипами. «Те, що ми називаємо інстинктами, — писав він , — є фізіологічним спонуканням і осягається органами чуттів. Але в той же самий час інстинкти проявляють себе у фантазіях і часто виявляють свою присутність за допомогою символічних образів. Ці прояви я і назвав архетипами». На відміну від індивідуального несвідомого архетипи представляють собою колективне несвідоме, в якому знайшов своє втілення найдавніший досвід людства. Оскільки основний зміст психічного життя становить, згідно з Юнгом, найбільш повне вираження можливостей особистості, звернення до архетипів стає необхідним тоді, коли на цьому шляху зустрічаються перешкоди особистого чи суспільного характеру і під їх впливом відбувається неусвідомлене відродження архетипів як найдавніших форм осмислення буття. Їх використання і розробка творчо мислячими особистостями можуть привести до великих досягнень у різних областях художньої та інтелектуальної діяльності. Всі великі ідеї та проекти, вважав Юнг, виникають на основі архетипів, в яких емоція і думка, почуття і розум виступають в нерозривній єдності і допомагають розвитку свідомості. Тому він з інших позицій, ніж Фрейд, підходить і до тлумачення сновидінь, вбачаючи в них не вихід несвідомого на рівень свідомості, а встановлення психічної рівноваги між ними. «Таким чином, — підсумовує Юнг, — за допомогою снів (поряд з інтуїцією, імпульсами та іншими спонтанними способами) інстинктивні сили впливають на активність свідомості». З позиції взаємодії інстинкту і розуму, емоцій і думки він розглядає сам процес еволюції свідомості, вказуючи на аналогію з відомим біогенетичним законом. «Так само, як еволюція ембріона повторює його історію, — писав Юнг, — так і розум розвивається переходячи через ряд доісторичних стадій».

Концепції несвідомого і свідомого, їх взаємодію та вплив на загальний процес розвитку свідомості, що розробляються в рамках психології, мають істотне значення для розуміння духовної діяльності людини, її місця і ролі в загальній картині світу. Тому подальші дослідження цієї проблеми представниками природознавства і гуманітарних наук в сучасних умовах набувають особливої актуальності.